Влучне слово… то є мирна зброя

Саме в Міжнародний день миру на занятті гуртка «Точка зору» ЦДЮТ №5 з міста-героя Харкова провели ігровий прес-клуб на тему «Українські гуморески як літературне втілення національної ідентичності та людської гідності». Яскраві гуморески Павла Глазового є не просто цікавими й повчальними сюжетами. Влучне слово… то є мирна зброя.

Можна навести таке коротке, сучасне і цілком зрозуміле поняття національної ідентичності та людської гідності.

Національна ідентичність ― це відчуття належності до певної держави чи нації.

Людська гідність. Це моральна цінність, що визначає здатність людини бути самодостатньою, втілювати в життя власний потенціал.

Незважаючи на той факт, що формально у часі сюжети гуморесок Павла Глазового написані в останні роки існування СРСР, за своїм духом, стилем і змістом ці тексти є цілковитим проявом української національної ідентичності, яскравим прикладом українського витонченого гумору. І саме тому ми їх обрали в якості матеріалу для творчого дослідження з позиції сучасності.

Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю.

Також учасники пресклубу обговорили різні запитання для творчого переосмислення.

1. Яка з прочитаних гуморесок найбільше сподобалася і чому?

2. Чи не виникає відчуття, що іноді сюжет гуморески має гостре й влучне слово, що сприймається жорсткіше, порівняно, з так би мовити, легкою, жартівливою тональністю?

3. Якщо стриманий гумор є більш легкий за стилем, порівняно із гострою сатирою, то до якого стилю можемо віднести гуморески П. Глазового? Тут варто обрати одну, що найбільше сподобалася, і обґрунтувати власну думку, пояснити свої емоції та відчуття.

Яскравий приклад гуморески Павла Глазового.

МОВА І ЯЗИК

Дід приїхав із села, ходить по столиці. 
Має гроші — не мина жодної крамниці. 
Попросив він: 

— Покажіть кухлик той, що з краю. 
— Продавщиця: 

— Что? Чево? Я нє понімаю. 
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка. 
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. 
— Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови: 
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. 
— Продавщиця теж була гостра та бідова. 
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. 
І сказав їй мудрий дід: 

— Цим пишатися не слід, 
Бо якраз така біда в моєї корови: 
Має, бідна, язика і не знає мови. 

Підготував Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртка «Точка зору»

ЦДЮТ №5 з міста-героя Харкова