Тетяна Іванівна народилася 22 квітня 1974 р. у селі Мала Березянка Таращанського району Київської області. Закінчила середню школу та будівельне професійно-технічне училище №21 у м. Києві, отримала фах маляра-штукатура. Вийшла заміж у 1992 р. за Стецюру Сергія Вікторовича і подружжя стало мешкати у с. Велика Березянка Таращанського району. Має двох прекрасних дітей — Вікторію і Максима. Разом з чоловіком захоплюються дизайном і ремонтом квартир, будинків під замовлення. — Вишивкою ніколи не займалася, — говорить майстриня, — але почула про вишивку бісером. Зацікавилася і захотілося спробувати. Разом з донькою купили перший набір для вишивання бісером «Маки в полі» і почала самостійно працювати. Чоловік спочатку сприймав скептично, але коли побачив перші роботи, став підтримувати. Так почали з’являтися нові картини, які за півтора десятиліття вже складають цікаву колекцію.

Трипілля, Київська Русь, Дерево життя, зірки та космос — це фрагменти презентованого у дзвіниці Успенського собору Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Рушника національної єдності. Далі слідує шикарне козацьке бароко, серцевиною якого є шишка — символ, що прийшов у козаччину з прадавніх часів. Два трикутники — це криниця. Два птахи — душі наших предків з гілками слави героїв-борців, які віддали своє життя за Україну. Трохи далі Берегині — жіночі фігури тримають у піднятих руках розшитий золотом Тризуб. Хранителі Рушника національної єдності — родина Степаненків — Тамара та Микола. Рушник національної єдності вирушає у тур з нагоди 100-річчя Соборності України. Саме звідси розпочнеться культурно-мистецька та соціально-політична акція «Рушник національної єдності — соборна Україна».

2019 рік — ювілейний у моїй родині: моїй матері, Кодьєвій (Кононовій) Ніні Федорівні, 6 серпня виповнилося б 100 років, моєму батькові, Кодьєву Петру Івановичу, 12 (25) липня — 120 років. Ці пам’ятні дати — звичайно, родинні, але не тільки. Батьки віддали багато сил, знань, творчого натхнення розвиткові культури, головним чином, на ниві мистецтва. Батьки зустрілися у 1943 році, коли кожен із них уже носив у серці власну трагедію. Мама втратила чоловіка, який загинув у боях під Великими Луками на самому початку війни, і маленького сина, що прожив лише півтора місяця. Тато зазнав страхіть Громадянської війни, будучи кавалеристом полку особливого призначення, пережив загибель брата, згодом — розпад власної родини. Зустріч відбулася в далекій Уфі, в Башкирському державному художньому музеї імені М. В. Нестерова, де в евакуації вже перебували Картинні фонди художніх музеїв України — цінності з музеїв Києва, Полтави, Сум, Одеси. Директором Картинних фондів у 1943 році було призначено одного з засновників Спілки художників України, організатора справи реставрації творів образотворчого мистецтва в Україні, першого директора Державної науково-дослідної реставраційної майстерні в Києві, людину мужню, чесну і відповідальну — П. І Кодьєва. А в цей час Н. Ф. Кононова працювала завідувачкою бібліотеки Башкирського музею. За доброзичливе і уважне ставлення моєї матері до своїх читачів їй були вдячні діячі української культури, які, перебуваючи в евакуації, працювали у чудово укомплектованій музейній бібліотеці: архітектор В. Заболотний, філолог С. Маслов, художники М. Шаронов, який зробив портрет моєї мами (переданий у Національний художній музей України), О. Шовкуненко та ін. «Пропадав» у бібліотеці й Петро Іванович Кодьєв. А Ніна Федорівна незабаром почала працювати за сумісництвом у Картинних фондах, спочатку науковим співробітником, а потім хранителем Фондів.

Де б ти не жив, чим би не займався, а спогади про рідне місто, в якому ти народився, залишаються дивовижною хвилею тепла і любові. Ромни — це ціла сага, завжди наповнена історичними, знаковими подіями, які спонукають бути корисним своїм землякам. Прикордонний козацький край має свої особливості для формування відданих державі людей, серед яких Петро Калнишевський, Микола Макаренко, Іван Кавалерідзе, Євген Адамцевич займають особливе місце. Мені пощастило народитися у 1947 році саме в Ромнах у будинку по вулиці О. Пушкіна поряд з будинком, де жила родина І. Кавалерідзе. А у дворі був особливий храм — приватна художня студія, якою керувала художниця від Бога — Ліна Семенівна Бреус. Все, що закладене в мені, — прагнення знань, творчі здібності, риси громадської активності були прищеплені в школі №2 ім. А. Йоффе. Почуття відповідальності перед державою, вірності заповітам Шевченка були пріоритетними в нашій родині від прадідів, але особлива подяка моїй мамі Раїсі Степанівні, яка своїм відношенням до роботи та громадських справ завжди була для мене прикладом.

В останній день зими спеціалізована школа №239 міста Києва зустрічала гостей. Цього дня в її стінах відбулася визначна подія. За сприяння заступника редактора газети «Справи сімейні» Людмили Грабовенко було відкрито літературну студію імені Т. Г. Шевченка. Адже молодь прагне реалізації своїх талантів. А вона — найцінніше, що має наша країна. Учасники заходу ще раз пройшлися відомими і невідомими стежками життя і творчості нашого генія. Адже Шевченко все своє життя, відірвавшись від рідної землі, шукав підтримки, дружби, розуміння та кохання. Такої гіркої правди, оголеної до самого нерва національної гідності, ніхто ще не висловлював. Гнів і ненависть Шевченка були від великої любові до України і невтішного болю за неї. Він не писав, він плакав, він сміявся, благословляв людей і проклинав усіх, хто над простими людьми насміхався.

Доля українського народу схожа з долею Кобзаря: кріпак, який завдяки своєму таланту, вмінню і бажанню багато працювати став вільним, але відчути себе господарем на власній землі так і не зміг. Будемо мати надію на те, що для нас, українців, буде по-іншому. Нащадки Тараса гордяться своєю причетністю до його великого імені, пишаються його мудрістю, захоплюються його потужною творчістю як художника і поета.

16 березня 2019 року в місті Біла Церква відбулися змагання міського Білоцерківського та Київського обласного 1-го і 2-го етапів Всеукраїнського фестивалю «Тато, мама, я — спортивна сім’я», організаторами яких є управління фізичної культури і спорту Київської обласної державної адміністрації, Київський обласний центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради, комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківський міський центр фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх». Генеральним партнером фестивалю виступила ТОВ «Металобаза Бочаров» (директор — Сергій Бочаров). Підтримала змагання Громадська організація «Федерація жінок за мир у всьому світі».

Шостий фестиваль сім’ї пройшов у Новограді-Волинському. У рамках відзначення 148-ї річниці від дня народження нашої славетної землячки — Лариси Петрівни Косач, більше знаної в усьому світі як Леся Українка — на Батьківщині поетеси, в Новограді-Волинському, культурна когорта, бібліотеки та школи протягом тижня проводили низку мистецьких заходів. Серед них особливу увагу до себе привернув Фестиваль сім’ї «Лесиними стежками», організований за ініціативи Громадської організації «Федерація жінок за мир у всьому світі» (Голова Правління Тетяна Коцеба) при сприянні Новоград-Волинської міської організації жінок на чолі з Ларисою Шутовою за участі міського Молодіжного центру та за фінансової підтримки депутата Житомирської обласної ради Віктора Мельника.

Суспільство і навіть цілий світ без СНІДу та презервативу реальний та можливий. «Чому ж ми досі не побудували його?» — спитаєте ви. Тому що продовжуємо боротися з наслідками, але не з реальними причинами проблеми. Наш загублений корабель має знову спіймати перевірений часом курс.

З нагоди ювілею НСХУ секція критики та мистецтвознавства Київської організації нещодавно провела Міжнародну науково-практичну конференцію. Ініціатором її проведення стала Київська організація НСХУ, яка за останні роки стала авангардом у розвитку культурно-мистецького процесу столиці України. Куратором заходу стала мистецтвознавець Ганна Ярова. Організаційний комітет склався з відомих вчених Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України, МФК ім. М. Рильського, Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Питання, які піднімалися, показали, наскільки вагомою є багатогранна діяльність мистецтвознавців на культурному просторі українського народу. Задекларовані теми вказали на важливість співпраці з художниками, творчість яких впливає на формування національного обличчя Української спільноти, виховання естетичних поглядів соціуму.

Нещодавно відзначали по Східному календарю Новий рік. По нашому календарю це було 5 лютого. Цікаво, що японці зустрічають Новий рік по-західному, так само, як і ми з вами. Подарунки вони готують з початку грудня. Загортають їх у спеціальний папір, який називається Ноші. Ноші означає довголіття. Далі вони оформляють японські листівки, в яких пишуть привітання з Новим роком. Незалежно від того, коли японці відправляють листівки, їхня пошта працює так, що адресат отримує листівку саме 1-го числа. Це просто дивовижно! Для японців дуже важливо перед Новим роком зробити генеральне прибирання. Вони називають його Оосоуджі. Його роблять всюди: вдома, на роботі, у школах. У школі дітей навчають бути відповідальними та піклуватися про навколишнє середовище, а це означає, що спочатку потрібно прибрати весь бруд, а потім можна запросити Удачу.

Місто Кам’янське — осередок культури, традицій, працьовитих та талановитих людей. У самому серці лівого берега розташований позашкільний комунальний заклад Будинок дитячої творчості — місто дитячих мрій, бажань, сподівань, надій. Упродовж трьох десятиріч заклад є центром позашкільної освіти, культури і духовності Лівобережжя, успішно поєднує традиції та інновації, гідно входить до поза шкілля Дніпропетровщини. Колектив закладу, об’єднаний спільними цінностями та освітніми і духовно-культурними інтересами, намагається, щоб кожній дитині було комфортно у позашкільному закладі, щоб вона хотіла ходити сюди та не відчувала себе самотньою й нещасливою. Важливо, щоб батьки та керівники гуртків побачили її реальні проблеми, захотіли їй допомогти і, головне, зрозуміли, як це зробити. Тому для покращення навчального процесу не тільки в цілому з метою оптимізації, а й з урахуванням конкретних труднощів, що виникають у процесі навчання, взаємин у тріаді «дитина — батьки — педагог» на базі нашого закладу 15 років працює клуб вихідного дня «Мрія» — клуб спілкування дітей та батьків. Уся діяльність клубу здійснюється у сфері дозвілля — вільного від роботи (навчання) часу. Під час роботи клубу реалізуються організаторські й творчі здібності вихованців гуртків та їх батьків, їхні потреби у спілкуванні, організації змістовного відпочинку, у відродженні, збереженні національної культури, фольклору, народних традицій і звичаїв; охорони здоров’я, природи і навколишнього середовища, пам’яток історії культури; розвитку художньої творчості, заняттях спортом і фізичною культурою. Метою заснування клубу було поліпшення та поглиблення відносин у спілкуванні дітей з батьками, для організації найбільш сприятливих умов для розвитку особистості, розкриття здібностей дитини, формування духовно-моральних і естетичних почуттів.

31 січня в кінотеатрі «Жовтень» пройшов передпрем’єрний показ художнього фільму «Тарас. Повернення», режисер Олександр Денисенко. Після перегляду кінострічки вперше пожалкувала, що я не кінокритик. Але натомість це і добре, немає потреби та і бажання щось порівнювати, вишукувати недоліки операторської чи акторської роботи, хоча, потрібно зауважити, вони, ці роботи, — геніальні! Просто без зайвого блюзнірства і філософствування хочу сказати, що фільм зачепив за душу, ой, як глибоко зачепив!