«Дарничанка» скликає друзів

Заслужений народний ансамбль пісні і танцю України «Дарничанка» вміє створити свято й полонити своєю майстерністю глядача. Коли співає «Дарничанка», зали переповнені. Глядачі одухотворені. Оплески найгучніші. Враження найприємніші. Керівник ансамблю Петро Андрійчук, заслужений працівник культури України, професор Київського національного університету культури і мистецтв любить і вміє дарувати свято. Цього разу на гостину він запросив народний ансамбль танцю «Київ-Політ» Центру культури «Святошин» (керівник Михайло Кадученко, концертмейстер Віталій Бондаренко). Наприкінці концерту директор Київського міського центру народної творчості та культурологічних досліджень, заслужений працівник культури України Микола Пересунько вручив посвідчення про присвоєння ансамблю «Київ-Політ» звання «Народний колектив». Цю звістку учасники колективу й гості зустріли бурхливими оплесками.

Чорнобильщина… SOS!

Це було давно… Ніч… 26 квітня 1986 року… І почався в світі новий час — до і після… Правда і кривда… Боротьба за правду «знизу» і брехня «зверху»… Сталася техногенна безпрецедентна катастрофа, але забули «верхи», що у важкі для країни часи тільки гуртом можна подолати майже всі негаразди. Одночасно сталася катастрофа духовна. «Верхи» боялися за свою шкуру, за своє крісло, за свій партквиток. За совість не боялися, бо вона щезла після усвідомлення особистої відповідальності (якщо взагалі «верхи» були знайомі з такою категорією, як совість). Настала чорнобильщина…

Таємниця «солодкоголосого лебедя Ейвону»

Однак всесвітня слава цього дивовижного митця ренесансної доби увійшла в явне протиріччя із браком біографічних фактів про людину, яка народилася понад 450 років тому у Стратфорді-на-Ейвоні. Кричуща невідповідність його творчого спадку легенді про нього спричинила так зване «шекспірівське питання» та поділила шекспірознавців усього світу на стратфордіанців та антистратфордіанців. Його життя та смерть оповиті ореолом таємниці: є тільки ім'я — одне ім'я без плоті й крові. Мабуть, у тому й полягає драма історії, що западини історичної пам'яті заповнюють легенди, які претендують на роль істини. Мозаїка з фрагментів історичної правди та примхливих фантазій властива й легенді про Шекспіра, яка набувала свого канонічного вигляду протягом трьох століть. Та головне про людину зі Стратфорда висловив французький шекспірознавець Іполит Тен: «Ми знаємо лише те, що він народився, одружився та приїхав у Лондон, доопрацьовував чужі п'єси, писав свої, заповідав родині майно та помер». Чи не замало для біографії генія?

Шевченкіана. Українська пісня в Намюрі

На моєму столі лежить платівка — «Українська церковна музика», яку виконує бельгійсько-український хор імені Тараса Шевченка. Час від часу цей дорогоцінний подарунок повертає мене у спогади. Особливо у ці весняні шевченківські дні. Нещодавно, перебуваючи в чудовому місті Намюр, що у Бельгії, вдалося познайомитися з дружиною керівника бельгійсько-українського хору імені Тараса Шевченка Мішелін Світий-Вандам (Micheline Swityj) та учасницями хору Бертою (Berthe Goffin) і Жаклін (Jacgueline Roman). Ведемо розмову за кавою у затишному дворику Берти і Жаклін. Чудовий вид на сад, який охоплює панораму, де тихо несе свої води річка Маас. Бельгійсько-український хор імені Тараса Шевченка в Намюрі у 1972 році створив українець пан Романа Світий та його дружина Мішелін Вандам. На жаль, кілька років тому пан Роман пішов із життя, залишивши добрий слід і найбільше багатство — збережені українські церковні пісні у виконанні бельгійсько-українського хору імені Тараса Шевченка. Майже півстоліття тому для Бельгії то був маленький експеримент, — хор, в якому лише українською співали переважно бельгійці. Хор успішно виступав у різних країнах Європи, навіть записав платівку з українською церковною музикою.

Ветерани — майбутнім захисникам України

Напередодні Дня захисника України на площі Конституції, що біля Верховної Ради, відбулася подія, яка, без сумніву, запам’ятається не тільки її учасникам, а і численним гостям. Бо саме там, в той незабутній день, пройшли посвяту в кадети учні ліцею-інтернату №23 «Кадетський корпус». Щоб привітати майбутніх захисників, на урочистості завітало багато почесних гостей. Це представники влади, відомі військові й митці, які спостерігали, як курсанти під звуки маршу впевнено крокували по плацу, а потім з ученицями цього ж ліцею, тримаючи осанку, кружляли під відому мелодію вальсу.

Інтернаціональне виховання молоді

У навчально-виховному комплексі «Домінанта», який вважають одним із найкращих сучасних закладів освіти Києва, відбувся цікавий культурно-просвітницький захід — презентація проектної роботи родини 5-А класу, спрямованої на розширення знань молоді про одну із європейських країн. В оригінальному сценарії була подана розгорнута інформація про Болгарію, її історію, культуру, досягнення у соціально-економічному розвитку. Організатори заходу здійснили фантастичну подорож у казковому шкільному автобусі до сонячної Болгарії, під час якої відбулася змістовна розповідь про державний прапор та герб країни, «екскурсанти» разом заспівали Державний гімн, пісню «Мила Батьківщино».

Високе визнання та шана

21 березня 2019 року, в Міжнародний день рідної мови, в Будинку письменників України відбувся урочистий вечір-концерт, присвячений цій знаменній події, який розпочався із вшанування та нагородження високими церковними нагородами визначних сіячів рідного слова, відомих письменників України, а також меценатів представником Православної церкви України. Серед нагороджених була видатна поетеса, надзвичайна, сильна духом, мужня, волелюбна, але дуже скромна і ніжна жінка, жінка-весна, жінка-матір, найказковіша у світі бабуся, одна з найкращих письменниць України ХХ—ХХІ століть, член Національної спілки письменників України, головний редактор видавництва «Криниця» (2002—2016 рр.), лауреат літературної премії Дмитра Луценка (2012) Тетяна Майданович.

Без минулого немає майбутнього

Уже в шостий раз у ліцеї-інтернаті №23 «Кадетський корпус» Шевченківського району м. Києва та Київському міському Будинку ветеранів з 21 до 23 березня 2019 року відбувся VІ Відкритий всеукраїнський фестиваль-конкурс військово-патріотичної пісні «Пам’ять серця», присвячений Дню пам’яті та примирення, вшануванню захисників Батьківщини різних поколінь. Фестиваль-конкурс військово-патріотичної пісні «Пам’ять серця» проводився з метою підняття престижу професії військового, сприяння покращенню військово-патріотичного виховання майбутніх захисників Батьківщини, вшанування пам’яті захисників Батьківщини за незалежність і свободу України у роки Першої та Другої світових воєн і у наш час, віддання глибокої шани і поваги ветеранам та учасникам бойових дій на території інших держав, учасникам бойових дій на Сході України, розвитку духовності, здібностей і талантів військових ліцеїстів, вихованців кадетських та козацьких класів навчальних закладів силових структур України, учнів загальноосвітніх закладів України, налагодження творчих контактів з відомими представниками культури і мистецтва нашої держави.

Творчість та натхнення — сенс життя

Нещодавно відзначила свій день народження моя улюблена художниця, чарівна жінка, талановитий педагог живопису (творча майстерня «ТриТОН») Тетяна Мельничук. Родовід мисткині починається з міста Шостка Сумської області, а потяг до творчості вона відчула з родинного оточення, від діда В. Непомнящого та батька, який прекрасно малював. Навчання у талановитих митців Харківського художньо-промислового інституту Т. Лещенка, Н. Тригуб, С. Чередніченка, С. Єгорова, В. Чаус сформували впевнений стиль живопису, в якому промовляє суто жіноча лірична тональність. Живопис прозорий, світлий, наповнений красою та поглибленим філософським тлумаченням життєвих колізій. Ось чому її жанрові картини так хвилюють почуття, виховують любов до родини, рідного краю, спонукають бути вдячними своїм батькам за життя.

Історія. Духовність. Мистецтво

Ми живемо в непростий період формування українського суспільства, спрямованого на європейський рівень. Державні, громадські організації шукають шляхи ствердження іміджу України у світовій спільноті. Так був влаштований творчий проект «Храми України», в організації якого прийняли участь Київська православна богословська академія, Михайлівський Золотоверхий монастир, Громадська організація «Сумське земляцтво у місті Києві», Київська організація Національної спілки художників України, яка відзначає свій 50-річний ювілей. На ІІІ Всеукраїнській науковій конференції для молодих учених та студентів «Українська православна богословська думка в загальнохристиянському контексті» прозвучала доповідь кандидата історичних наук Ю. Кухарчука «Дорога до храму» та презентована виставка художніх творів «Храми України», присвячених українському патріоту, археологу, мистецтвознавцю, музеєзнавцю, вченому світового рівня М. О. Макаренку (1877—1938).

Зв’язати чи купити?

В’язання — досить забутий вид ручної роботи, зараз це, скоріше, хобі. Звичайно, бо ж в магазині можна купити будь-які речі, на будь-який смак. Це дуже економить час, бо, щоб зв’язати, наприклад, светр, треба просидіти з нитками і спицями не одну годину. Але що робити, якщо ви хочете ексклюзивну річ, якої точно ні в кого немає? Або, наприклад, хочете подарувати на День народження оригінальний подарунок? Тоді ця давно забута справа саме для вас. Навчила мене в’язати мама. Пам’ятаю її красивий рожевий костюм — спідничка і светр, який вона одягала на свята, і який лежав на нижній поличці в шафі. Коли мама сказала, що зв’язала його сама, я здивувалась — дуже вже він був гарний. Ще мама в’язала шкарпетки нам з сестрою, і до цього часу пам’ятаю камизельку з білою білочкою на грудях, яку я дуже любила.

Дітям потрібні не повчання, а приклади

За весь період навчання в університеті я так і не визначилася зі стилем спілкування з учнями. «Авторитарний, демократичний, ліберальний, — лише вам обирати, якого стилю спілкування ви будете дотримуватись у роботі з дітьми», — тлумачили нам на парах з педагогіки. Оскільки наша група складалася лише з самих дівчат, то ми всі, звичайно, обрали демократичний стиль. Але, прийшовши працювати до школи, а саме в 1-й клас, зрозуміла, що дотримуватись одного лише демократичного стилю — не вийде. Мені пощастило не припуститися тієї помилки, яку зробили інші молоді вчителі нашої школи — дали дітям абсолютну свободу, що призвело до хаосу в їхніх класах.

Родинна портретна галерея

Щоправда ці слова геніального художника поширюються виключно на професійних митців. Митців, здатних оживляти свої потаємні мрії в різних мальованих образах. Доносити до глядача свій власний внутрішній світ засобами, здавалося б, звичайного малюнку. Але те, що це непросто, розуміє кожний, хто хоча б одного разу в житті брав у руки пензля. Для того, щоб полотно заграло всіма барвами веселки, мало одного бажання, треба мати великий талан і той дух, про який колись говорив Леонардо да Вінчі, що і перетворює звичайний малюнок на незвичайне і велике мистецтво. Надія Іванівна Бугай не народилася художником. Вона так само, як й інші діти, не вміла малювати. І зрозуміло, що цьому її не могли навчити уроки малювання в молодших класах звичайної середньої школи.

Ходіть у театр

За сприяння Посольства Канади в Україні в Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка відбулася прем’єра вистави А. Бушковського (переклад з англійської С. Боршевського) «Сторонні серед нас». Автор зосередив увагу на проблемах людських стосунків (родинних непорозуміннях, зрадах найрідніших, любові, почуттях милосердя і доброти). У виставі блискучий акторський склад. Народні артисти: Володимир Нечипоренко, Ірина Дорошенко, Олег Шаварський, Галина Яблонська, Тарас Жирко, Ніна Гіляровська та інші майстерно розкрили образи своїх героїв, не залишивши байдужими глядачів різного віку.

«Тарас Шевченко в моїй родині»: фестиваль родин на благословенній Канівській землі

У перші дні весни, 2 березня 2019 року, напередодні 205-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, на благословенній Канівській землі, де спочиває прах Великого Кобзаря, видатного сина українського народу, в Канівському коледжі культури та мистецтв відбувся фестиваль родин «Шевченко в моїй родині», засновниками та організаторами якого є Громадська організація «Міжнародна федерація жінок за мир у всьому світі» (Голова організації Тетяна Коцеба), «Видавничий дім, Всеукраїнська газета «Справи сімейні» (Головний редактор Михайло Ільїн, заступник Головного редактора Людмила Грабовенко).

Постріли краси

У Галереї мистецтв, що на вулиці Драйзера в Києві, під назвою «Одна мить» виставила свої роботи закарпатська художниця Юлія Єгорова-Рогова. Експозиція ретроспективна — в ній представлено близько шістдесяти робіт мисткині. За вікном періщить дощ, а ми з художницею ходимо залами картинної галереї, зупиняємося біля картин, керамічних виробів, надихаємося красою, цінуючи кожну мить.

Древні ліки, які можна знайти у власному домі

Найчастіша відповідь: ні. Ми схильні забувати про ефективні природні ліки, які можна знайти біля нашого будинку - багато замаскованих у вигляді спецій… Отже… Сьогодні я зосереджуся на трьох засобах захисту, які, я впевнена, вже є у вас!

Великдень

Великдень — це не тільки різнокольорові писанки і смачна паска. Це, перш за все, — культура, яка встановила традиції. Вона формувалася віками та формувала внутрішній світ людини. Саме культура стає фоном, на якому вершиться історія та встановлюються традиції. Існує багато різних звичок і звичаїв, які коріняться в культурах, що сформувалися на шляху історії численних народів. І їх просто так не усунути, тому що вони пов’язані з мовою, світоглядом та релігією народу. Релігії не зникли, вони розповсюдили вплив на весь світ, проникаючи в середовище з різними культурами та традиціями. Так сталося, бо це стосується не земного, а вічного життя людини. Тому люди в глибині душі усвідомлюють, що повинні жити у Всесвіті.

НЕСПОДІВАНИЙ КАЛУШ

Гала-концерт-свято пісні за результатами проведення ІІ Міжнародного вокального конкурсу ім. Квітки Цісик вперше в Калуші, в Україні, розпочинається Гімном славній Жінці, голос якої лунав 22 мільярди разів у різних радіоефірах, з екранів кінотеатрів, на телебаченні, яка прославляла Україну та її пісню світом. Дебют пісні на слова і музику члена журі конкурсу Вадима Завади відбувся восени в іспанському місті Малага. Вже стало традицією вручення прапору Міжнародного вокального конкурсу ім. Квітки Цісик представникам влади міста (селища, обласного центру), в якому відбувається захід. Заступник голови Калуської районної ради Віктор Гільтайчук прийняв естафету проведення вокального конкурсу ім. Квітки Цісик з обіцянкою активного сприяння його проведенню.

«Я — людина, ми — родина, дім наш — Україна»

(Година спілкування для учнів 9-х класів) Мета. Виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбувалися в Україні; формувати переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, повагу до державних символів. «Україна починається з тебе» В’ячеслав Чорновіл

Тетяна Іванівна Стецюра: майстриня вишивки бісером

Тетяна Іванівна народилася 22 квітня 1974 р. у селі Мала Березянка Таращанського району Київської області. Закінчила середню школу та будівельне професійно-технічне училище №21 у м. Києві, отримала фах маляра-штукатура. Вийшла заміж у 1992 р. за Стецюру Сергія Вікторовича і подружжя стало мешкати у с. Велика Березянка Таращанського району. Має двох прекрасних дітей — Вікторію і Максима. Разом з чоловіком захоплюються дизайном і ремонтом квартир, будинків під замовлення. — Вишивкою ніколи не займалася, — говорить майстриня, — але почула про вишивку бісером. Зацікавилася і захотілося спробувати. Разом з донькою купили перший набір для вишивання бісером «Маки в полі» і почала самостійно працювати. Чоловік спочатку сприймав скептично, але коли побачив перші роботи, став підтримувати. Так почали з’являтися нові картини, які за півтора десятиліття вже складають цікаву колекцію.

Цікаві факти про японську культуру

Японці мають дуже цікаву особливість: з ними треба так спілкуватися, щоб виникала взаємодія замість «театру одного актора», тобто, щоб обидва співрозмовники активно приймали участь у розмові. Я багато разів бачив, що коли один із співрозмовників з якоїсь причини протягом довгого часу мовчить, то японці зазвичай припиняють спілкування. У них дуже розвинуте відчуття такту, тому якщо розмова не підтримується, вони її просто припиняють. У кінці розмови японці досить часто говорять іншим, а інколи, й мені, Gambatte kudasai! Буквально це позначає «зробіть все можливе, працюйте старанно». Через такі слова можна відчути ставлення японців до всього, чим би не займалися — чи то продаж вуличної їжі, чи робота у престижній компанії — вони дуже серйозно та з відповідальністю відносяться до будь-якої справи й дуже старанно працюють і підтримують людей навколо.

Дев’ять метрів вишитої історії

Трипілля, Київська Русь, Дерево життя, зірки та космос — це фрагменти презентованого у дзвіниці Успенського собору Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Рушника національної єдності. Далі слідує шикарне козацьке бароко, серцевиною якого є шишка — символ, що прийшов у козаччину з прадавніх часів. Два трикутники — це криниця. Два птахи — душі наших предків з гілками слави героїв-борців, які віддали своє життя за Україну. Трохи далі Берегині — жіночі фігури тримають у піднятих руках розшитий золотом Тризуб. Хранителі Рушника національної єдності — родина Степаненків — Тамара та Микола. Рушник національної єдності вирушає у тур з нагоди 100-річчя Соборності України. Саме звідси розпочнеться культурно-мистецька та соціально-політична акція «Рушник національної єдності — соборна Україна».

Про щастя, горе, любов і прощення

Два дні у Києві гостинно зустрічали відому й талановиту письменницю Марію Ткачівську, яка завітала з Івано-Франківська. Марія Ткачівська — українська поетеса, письменниця, кандидат філологічних наук, перекладачка та педагог. Лауреатка премій імені Івана Франка, премії імені В. Стефаника та літературного конкурсу «Коронація слова». Пані Марія успішно презентувала щойно видані у Харківському видавництві «Клуб сімейного дозвілля» романи «Голос перепілки» та «Тримайся за повітря». Романи про щастя, горе, любов, прощення… Романи абсолютно різні, хоч і присутня об’єднуюча лінія: тема обездолених дітей.

Завершення грудного вигодовування

Мамине молочко — найцінніше, найсмачніше і найздоровіше. Так, для малюка немає нічого кращого, як мамине молочко, адже там містяться вітаміни, ферменти та мікроелементи, яких не замінять жодні штучні суміші та домішки. Зараз педіатри радять годувати дитину виключно маминим молочком перші 6 місяців і не поспішати завершувати грудне вигодовування впродовж аж до 2 років. Хоча відомий педіатр Євген Комаровський каже, що якщо мама годувала дитину 1 рік, то вона виконала свій материнський обов’язок на 100%.

«Для чого писати романи, якщо саме життя роман?»

«Шолом-Алейхем» — мир вам! Ось так, звертаючись до серця кожної людини, увійшов у світове письменство класик єврейської літератури Шолом Рабинович, якого світ понад сто років знає як Шолом-Алейхема. Його творчість витримала іспит часу і стала важливим внеском до скарбниці світової культури. 2 березня цього року в Києві відсвяткували подвійний ювілей: 160-річчя від дня народження видатного єврейського письменника та 10-річчя від заснування Музею Шолом-Алейхема — філії Музею історії Києва. Київ завжди посідав особливе місце у серці письменника, вабив його своєю чарівною красою і культурним життям. Тому й нестримно тягнуло його сюди у юні літа та й на схилі віку, на чужині, у Нью-Йорку, коли висловив побажання він, уже тяжкохворий, бути похованим у київській землі. «Київ — це моє місто… Те, що я не можу бути у Києві, навіває на мене журбу» — ось так своєрідно сповідувався він у своїй любові до нашого міста у відповіді на вітальну телеграму з Києва з нагоди 25-річчя творчої діяльності (згодом він згадає його як Єгупець). Урочисті заходи з нагоди цих ювілеїв проводилися під патронатом Україно-ізраїльського інституту підтримки громадянського суспільства імені Голди Меїр та Фонду імені Шолом-Алейхема.

Ювілейний рік моїх батьків

2019 рік — ювілейний у моїй родині: моїй матері, Кодьєвій (Кононовій) Ніні Федорівні, 6 серпня виповнилося б 100 років, моєму батькові, Кодьєву Петру Івановичу, 12 (25) липня — 120 років. Ці пам’ятні дати — звичайно, родинні, але не тільки. Батьки віддали багато сил, знань, творчого натхнення розвиткові культури, головним чином, на ниві мистецтва. Батьки зустрілися у 1943 році, коли кожен із них уже носив у серці власну трагедію. Мама втратила чоловіка, який загинув у боях під Великими Луками на самому початку війни, і маленького сина, що прожив лише півтора місяця. Тато зазнав страхіть Громадянської війни, будучи кавалеристом полку особливого призначення, пережив загибель брата, згодом — розпад власної родини. Зустріч відбулася в далекій Уфі, в Башкирському державному художньому музеї імені М. В. Нестерова, де в евакуації вже перебували Картинні фонди художніх музеїв України — цінності з музеїв Києва, Полтави, Сум, Одеси. Директором Картинних фондів у 1943 році було призначено одного з засновників Спілки художників України, організатора справи реставрації творів образотворчого мистецтва в Україні, першого директора Державної науково-дослідної реставраційної майстерні в Києві, людину мужню, чесну і відповідальну — П. І Кодьєва. А в цей час Н. Ф. Кононова працювала завідувачкою бібліотеки Башкирського музею. За доброзичливе і уважне ставлення моєї матері до своїх читачів їй були вдячні діячі української культури, які, перебуваючи в евакуації, працювали у чудово укомплектованій музейній бібліотеці: архітектор В. Заболотний, філолог С. Маслов, художники М. Шаронов, який зробив портрет моєї мами (переданий у Національний художній музей України), О. Шовкуненко та ін. «Пропадав» у бібліотеці й Петро Іванович Кодьєв. А Ніна Федорівна незабаром почала працювати за сумісництвом у Картинних фондах, спочатку науковим співробітником, а потім хранителем Фондів.

Міфологізми в екслібрисах Руслана Агірби

Володар більш ніж двадцяти міжнародних нагород за участь у виставках світового рівня, по-справжньому відданий своїй справі художник-графік Руслан Агірба майже все своє життя присвятив художньому ремеслу. Його твори — це не лише графіка, книжкова та станкова, але й живопис. Загальновідомим для поціновувачів книжкового мистецтва він став завдяки своїм екслібрисам. Фантазія в сюжетах не має меж, а техніки виконання приголомшують тонкістю та деталізацією. Часто він звертається до міфологічних сюжетів та прадавніх легенд, в яких багато нереального та фантазійного, що дає натхнення художнику. Його улюблені сюжети — «Викрадення Європи», «Ерос та Психея», «Артеміда», «Діоніс». Створюючи книжковий знак, художник використовує пластичні лінії, контрастні об’єми, візерунки та вигадливі форми, чим створює своє неповторне бачення тієї чи іншої сцени.

Коли я згадую рідний Ромен…

Де б ти не жив, чим би не займався, а спогади про рідне місто, в якому ти народився, залишаються дивовижною хвилею тепла і любові. Ромни — це ціла сага, завжди наповнена історичними, знаковими подіями, які спонукають бути корисним своїм землякам. Прикордонний козацький край має свої особливості для формування відданих державі людей, серед яких Петро Калнишевський, Микола Макаренко, Іван Кавалерідзе, Євген Адамцевич займають особливе місце. Мені пощастило народитися у 1947 році саме в Ромнах у будинку по вулиці О. Пушкіна поряд з будинком, де жила родина І. Кавалерідзе. А у дворі був особливий храм — приватна художня студія, якою керувала художниця від Бога — Ліна Семенівна Бреус. Все, що закладене в мені, — прагнення знань, творчі здібності, риси громадської активності були прищеплені в школі №2 ім. А. Йоффе. Почуття відповідальності перед державою, вірності заповітам Шевченка були пріоритетними в нашій родині від прадідів, але особлива подяка моїй мамі Раїсі Степанівні, яка своїм відношенням до роботи та громадських справ завжди була для мене прикладом.