Щороку ми відзначаємо в Україні чимало вагомих історичних подій. 2019-й наповнений неймовірно знаковими датами, серед яких слід назвати День народження Кобзаря, до якого приурочений урочистий захід вручення Національної премії ім. Т. Г. Шевченка за творчі досягнення в галузі літератури та мистецтва. Секція критики та мистецтвознавства КОНСХУ мала честь привітати лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка відомого публіциста, громадського, політичного діяча, мистецтвознавця, науковця, дослідника Богдана Миколайовича Гориня. Львівський дисидент та журналіст, активний учасник шестидесятників та національно визвольного руху за свої антирадянські погляди пройшов табори Мордовії, вистояв і спрямував свою потужну енергію на духовне відродження української нації. Його наукова розвідка у вигляді есе-колажу «Святослав Гординський на тлі доби» відзначена самою престижною премією України.

Олександр Вертинський — легендарний співак, композитор та засновник естрадного жанру, якому французи надали вишукане ім'я chanson, нарешті повернувся до Києва. Його бронзова постать прикрашає Андріївський узвіз і радує киян та численних гостей міста. Відкриття пам'ятника видатному киянину припало на 21 березня цього року з нагоди 130-річного ювілею від дня його народження, а в Музеї однієї вулиці відкрилася виставка «Киев — родина нежная» на зворушливі поетичні рядки ювіляра, присвячені рідному місту. Біля витоків цієї славетної події — колекціонер Олександр Брей та скульптор Борис Довгань. Природно, що не обійшлося й без романсів Вертинського у виконанні співака El Kravchukа. Час виявив надзвичайну прихильність до мистецтва Вертинського: жодна сучасна енциклопедія не може заперечувати його права на власне місце в історії культури. Напевно, винятковий феномен популярності цього артиста ще й досі не розгаданий. Його мистецтво не перетворилося на «музейний» експонат — воно живе не тільки на платівках, у книгах і в пам'яті вдячних шанувальників, але й надалі житиме у серці кожного з нас…

Так написала молода поетеса Катерина Лук’яненко у своєму збірнику «Революція свідомості». Її творчий шлях почався цілеспрямовано та швидко набрав темпи… Світогляд мисткині сформувався у рідному історичному місті Ромни з унікальними скіфськими курганами, романтичними узбережжями річок Сули та Роменки, під дзвін золотих куполів Святодухівського собору, свідка вагомих доленосних подій українського народу. Сенсом життя Катерини Лук’яненко стала творчість, свої мистецькі надбання вона щедро передає молодому поколінню як керівник танцювального ансамблю «Віват!», без виступів якого не проходить жодне свято рідного міста.

Молода художниця Олена Хмель народилася у місті Саки (АР Крим). Ще на початку свого яскравого життя вона інтуїтивно тягнулася до мистецтва. А отже, з часом вирішила, що навчатиметься академічному мистецтву у професіоналів. Спочатку вона набула знань, умінь, навичок у майстерні відомої художниці В. С. Снєговської, після — вступила у Сімферопольське художнє училище ім. М. С. Самокиша, ну а потім в Національну академію мистецтва та архітектури (Кримська філія). За роки навчання юна художниця пройшла через формування навичок у різних напрямках мистецтва, проте по-справжньому її зачепив саме акварельний живопис. Невипадково саме він, адже як можна не звернутись до акварелі, знаходячись від народження у мальовничому Криму. Олена є учасницею багатьох всеукраїнських пленерів та більш ніж десяти виставок, її роботи присутні у чотирьох каталогах, які представляють український живопис для Європи та світу.

При висвітленні цієї теми чомусь одразу згадалася картинка з інтернету, де чоловік, одягнений у форму зварювальника, лопатою згрібає гроші на величезну купу, і підпис до неї: «Заробітки очима тих, хто ніколи на них не був». Чиста правда. Яка вона — робота за межами батьківщини, знають лише ті, хто працював тут. Без знання мови, приїхавши вперше до Польщі, приходиться дуже важко, це знаю з власного досвіду. Зараз ми з чоловіком та народженим вже тут сином живемо в Польщі 3 роки, але перший свій приїзд сюди пам’ятаю до сьогодні.

Любов Вікторівна Таран народилася 15 квіт- ня 1975 року в місті Тараща Київської області. Після закінчення школи навчалася у Полтавському кооперативному інституті за спеціальністю «Технологія консервування». Працювала у селі Велика Березянка Таращанського району у цеху з виробництва безалкогольних напоїв. У 2007 році вийшла заміж. Купили разом з чоловіком будинок і стали жити в селі. Має синочка Іванка. Випадково у Інтернеті побачила вироби з газетної лози. Дуже сподабалося. Подивилася майстер-клас і почала творити красу руками.

Громадська організація «Федерація жінок за мир у всьому світі» та «Глобальна мережа жінок за мир» проводять ці заходи упродовж 12 років. Відкрила конференцію Ольга Богомолець, народний депутат України, Голова комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, мама чотирьох дітей. «Одним з ключових напрямків діяльності «Федерації» є підвищення ролі жінки і матері у сприянні миру та стабільності, — говорить Тетяна Коцеба, Голова Правління «Федерації жінок за мир в усьому світі», мама п’ятьох дітей. — Щоб досягти миру, його треба будувати за допомогою любові. Людство — це сім’я, розширена таким чином, щоб охоплювати всіх і кожного. Людина має бути здатною любити все людство так, як дружина любить свого чоловіка, як діти люб- лять батька та матір. Живучи заради всіх людей світу так само, як батьки живуть заради своїх дітей, така людина принесе гармонію всьому світу».

Це було давно… Ніч… 26 квітня 1986 року… І почався в світі новий час — до і після… Правда і кривда… Боротьба за правду «знизу» і брехня «зверху»… Сталася техногенна безпрецедентна катастрофа, але забули «верхи», що у важкі для країни часи тільки гуртом можна подолати майже всі негаразди. Одночасно сталася катастрофа духовна. «Верхи» боялися за свою шкуру, за своє крісло, за свій партквиток. За совість не боялися, бо вона щезла після усвідомлення особистої відповідальності (якщо взагалі «верхи» були знайомі з такою категорією, як совість). Настала чорнобильщина…

На моєму столі лежить платівка — «Українська церковна музика», яку виконує бельгійсько-український хор імені Тараса Шевченка. Час від часу цей дорогоцінний подарунок повертає мене у спогади. Особливо у ці весняні шевченківські дні. Нещодавно, перебуваючи в чудовому місті Намюр, що у Бельгії, вдалося познайомитися з дружиною керівника бельгійсько-українського хору імені Тараса Шевченка Мішелін Світий-Вандам (Micheline Swityj) та учасницями хору Бертою (Berthe Goffin) і Жаклін (Jacgueline Roman). Ведемо розмову за кавою у затишному дворику Берти і Жаклін. Чудовий вид на сад, який охоплює панораму, де тихо несе свої води річка Маас. Бельгійсько-український хор імені Тараса Шевченка в Намюрі у 1972 році створив українець пан Романа Світий та його дружина Мішелін Вандам. На жаль, кілька років тому пан Роман пішов із життя, залишивши добрий слід і найбільше багатство — збережені українські церковні пісні у виконанні бельгійсько-українського хору імені Тараса Шевченка. Майже півстоліття тому для Бельгії то був маленький експеримент, — хор, в якому лише українською співали переважно бельгійці. Хор успішно виступав у різних країнах Європи, навіть записав платівку з українською церковною музикою.

У навчально-виховному комплексі «Домінанта», який вважають одним із найкращих сучасних закладів освіти Києва, відбувся цікавий культурно-просвітницький захід — презентація проектної роботи родини 5-А класу, спрямованої на розширення знань молоді про одну із європейських країн. В оригінальному сценарії була подана розгорнута інформація про Болгарію, її історію, культуру, досягнення у соціально-економічному розвитку. Організатори заходу здійснили фантастичну подорож у казковому шкільному автобусі до сонячної Болгарії, під час якої відбулася змістовна розповідь про державний прапор та герб країни, «екскурсанти» разом заспівали Державний гімн, пісню «Мила Батьківщино».

Уже в шостий раз у ліцеї-інтернаті №23 «Кадетський корпус» Шевченківського району м. Києва та Київському міському Будинку ветеранів з 21 до 23 березня 2019 року відбувся VІ Відкритий всеукраїнський фестиваль-конкурс військово-патріотичної пісні «Пам’ять серця», присвячений Дню пам’яті та примирення, вшануванню захисників Батьківщини різних поколінь. Фестиваль-конкурс військово-патріотичної пісні «Пам’ять серця» проводився з метою підняття престижу професії військового, сприяння покращенню військово-патріотичного виховання майбутніх захисників Батьківщини, вшанування пам’яті захисників Батьківщини за незалежність і свободу України у роки Першої та Другої світових воєн і у наш час, віддання глибокої шани і поваги ветеранам та учасникам бойових дій на території інших держав, учасникам бойових дій на Сході України, розвитку духовності, здібностей і талантів військових ліцеїстів, вихованців кадетських та козацьких класів навчальних закладів силових структур України, учнів загальноосвітніх закладів України, налагодження творчих контактів з відомими представниками культури і мистецтва нашої держави.

Ми живемо в непростий період формування українського суспільства, спрямованого на європейський рівень. Державні, громадські організації шукають шляхи ствердження іміджу України у світовій спільноті. Так був влаштований творчий проект «Храми України», в організації якого прийняли участь Київська православна богословська академія, Михайлівський Золотоверхий монастир, Громадська організація «Сумське земляцтво у місті Києві», Київська організація Національної спілки художників України, яка відзначає свій 50-річний ювілей. На ІІІ Всеукраїнській науковій конференції для молодих учених та студентів «Українська православна богословська думка в загальнохристиянському контексті» прозвучала доповідь кандидата історичних наук Ю. Кухарчука «Дорога до храму» та презентована виставка художніх творів «Храми України», присвячених українському патріоту, археологу, мистецтвознавцю, музеєзнавцю, вченому світового рівня М. О. Макаренку (1877—1938).

За весь період навчання в університеті я так і не визначилася зі стилем спілкування з учнями. «Авторитарний, демократичний, ліберальний, — лише вам обирати, якого стилю спілкування ви будете дотримуватись у роботі з дітьми», — тлумачили нам на парах з педагогіки. Оскільки наша група складалася лише з самих дівчат, то ми всі, звичайно, обрали демократичний стиль. Але, прийшовши працювати до школи, а саме в 1-й клас, зрозуміла, що дотримуватись одного лише демократичного стилю — не вийде. Мені пощастило не припуститися тієї помилки, яку зробили інші молоді вчителі нашої школи — дали дітям абсолютну свободу, що призвело до хаосу в їхніх класах.