Забута мова поколінь: мій перший виступ у метро
У Харківському метрополітені проведено «Харків-Бах-марафон», присвячений 340-річчю від дня народження видатного композитора. Про це можна дізнатися з інформаційних повідомлень Укрінформу, електронних ЗМІ, соцмереж.
Захід відбувався на станції «Історичний музей» протягом трьох годин. У ньому взяли участь учні та викладачі мистецьких шкіл, студенти Харківського фахового музичного коледжу, аспіранти Харківського національного університету мистецтв ім. І. Котляревського, а також артисти Харківського національного театру опери та балету ім. М. Лисенка та обласної філармонії.
Особисто мені випала честь виступити у складі делегації ДМШ №3 імені харківського композитора Марка Кармінського (клас педагога С. В. Деркач) та зіграти на флейті Концерт Баха ля- мінор.
Сцена. У багатьох людей при думці про виступ і увагу натовпу з'являється страх, але це не про мене. Особисто мені подобається увага людей і почуття, коли ти можеш засяяти, як зірочка у темному небі, і своєю музикою зачарувати людей так, щоб кожен, хто почує твій виступ, сказав «яке сьогодні красиве небо, і як чудово його доповнюють зірки...» Адже музика, коли чуєш її не через телефон або радіо, стає чимось більшим за «о, та я не слухаю класичну музику, вона нудна». Тому важливо, щоб з мого інструмента, як із моєї душі, музика поринула в серце слухача. І навіть нешанувальник Йогана Себастьяна Баха буде зачаровано дивитися у центр сцени, де лунатиме розповідь про радість і печаль, про любов і зраду, про початок і кінець...
Нещодавно відбувся мій перший виступ там, де, на чиюсь думку, «ані трохи музикою не пахне», у Харківському метрополітені. Але це не так. Люди залишали поїзди, музика лунала звідусіль! Захоплені мелодією, шукали місце, щоб почути, чого так не вистачало...
— Мені сказали, десь тут має бути концерт! Це жива музика? Де?
Особисто почула від пасажирів, що стояли поруч.
Навіть ті, хто поспішав, зупинилися послухати виступи музикантів — людей, що спілкувалися із сучасними співвітчизниками давно забутою мовою... Що показували всім світ, до якого неможливо було залишитися байдужим.
Я вийшла на сцену і побачила навколо себе величезну кількість людей, які очікували від мене чудової гри.
Щиро усміхнувшись публіці, вклонилася, а слухачі радісно аплодували. Своєю грою я спробувала передати почуття та емоції, змогла нарешті розповісти іншим те, що давно переповнювало мою підсвідомість...
Із захопленням та великим натхненням розповіла ту таємну історію, що втілилася у мелодію, до кінця...
Вдячні оплески підтримали мене. І я радісно завершила свою історію для тих, хто хотів почути ту забуту мову... Справжньої живої музики.
Ось так, замість післямови, можна із упевненістю стверджувати, що для творчо вмотивованих моїх земляків війна — не перешкода емоціям!
Забута мова поколінь, що втілюється у життя завдяки такій мирній атмосфері музичної творчості, нагадує про головне.
Музика живе вічно, без часових обмежень та будь-яких кордонів.
Софія ГАПЄЄВА
