Роздуми про місце дракона (казкові історії з повчальним змістом)

07/15/2024 - Comments

Під час літніх канікул українські школярі мають прочитати цікаві твори української та зарубіжної літератури. Як за часів радянської доби України, так і в сучасних реаліях нелегкого виживання, в якості завдання на літо нашим юним співвітчизникам дають так звані «списки книг». Деякі вчителі навіть пропонують таку альтернативу: вибрати певну кількість обов’язкових книжок, а решту обрати на власний розсуд. У будь-якому разі процес позашкільного читання має стати цікавою справою творчого розвитку та естетичного задоволення сучасних українських старшокласників та й усіх наших школярів. Тому пропонуємо увазі школярів та батьків одну повчальну історію із символічною назвою «Місце для дракона», автор Юрій Винничук.

Одразу поділимося деякими читацькими спостереженнями. Образ драконів в українській сучасній літературі останнім часом стає більш добрим та гуманним. Це певною мірою спонукає читачів до розвіювання стереотипів. Скажімо, Дракон Омелько (із книги «Казки Дракона Омелька», автор Сашко Дерманський) взагалі полюбляє читати власно створені казки. Ще й збирає він дітлахів-звірят навколо себе на природі й проводить такі добрі драконячі читання. А в іншому творі хлопчик Михась подружився із драконами та виконав важливу суспільну місію. Це відбувається в сюжеті казкової повісті «Дракони, вперед!» української художниці-ілюстраторки книжок Каті Штанко, яка вдало й несподівано представила себе у ролі письменниці та сама проілюструвала вже власний сюжет пригодницької повісті, поєднаної з фентезі та детективом.

Тепер знову повернімося від інших драконячих пригод до сюжету про дракона Грицька у творі повісті-казки «Місце для дракона» автора Юрія Винничука. Тут образ дракона Грицька одразу привертає до себе увагу своїм нетиповим ставленням до життя та оточуючих. Бо він насправді не кровожерливий звір, як звикли його сприймати люди у повсякденному житті, а справжнісінький вегетаріанець. Дуже полюбляє трави і квіточки.

Та й взагалі початок сюжету є доволі мирним та спокійно-ліричним. Якщо нам з вами просто зараз переміститися у просторі й часі, потрапити до князівства Люботинського, то порівняно із нинішнім українським спекотним літом побачимо й відчуємо дещо інше. Початок сюжету — це своєрідна замальовка природи й тихого життя у сільському стилі минулого століття.

Князь Люботинський військо своє розпустив. Заради економії коштів. Вже 7 років поспіль піддані не платять данину. Полуденно-суцільний спокій і затишок запанували у князівстві. Говорячи більш сучасною мовою, у тогочасному суспільстві запанували суцільна лінь та апатія. І вирішив князь якось це змінити. Але як це зробити? Аби мотивувати та спонукати своїх підданих до кардинальних і активних змін у суспільному житті, мала би настати якась глобальна подія…

…І несподівано у сюжеті ми дізнаємося, що на березі Бистиці люди побачили сліди дракона. І тут у князя настала можливість втілити в життя свій державний задум. За перемогу дракона лицарю-переможцеві публічно обіцяно владу та доньку-князівну заміж. Непогані перспективи, на перший погляд. Але не все так легко, бо не все так сталося, як гадалося… Бо той 8-річний дракон Грицько не хотів нікого жахати, вбивати, не бажав ніяк ні з ким воювати. Скільки його не провокували вийти з печери на бій з лицарем, він не реагував. Пішов собі в печеру, ліг поспати та й крапка… Мало не осміяв того князя таким несподіваним вчинком перед іноземними лицарями, які приїхали заради обіцяної нагороди. І довелося тоді князю застосувати так звані методи народної дипломатії. Потайки від свого князівського оточення та усіх підданих ходив князь Люботинський кілька разів до печери. Спілкувався із драконом, переконував його, навіть його вірші читав… Чого тільки не робив заради досягнення мети. І нарешті таки вмовив мирного дракона піти на ту аферу. Дракон Грицько до того раніше багато часу проводив із своїм вчителем Пустельником. Колись той персонаж був воєводою. А тепер літопис собі пописує. Пустельник нашого молодого дракона грамоті й читанню навчив. І дракон почав критично розуміти обман з боку князя. Хоча й не одразу все він зрозумів, а поступово дізнавався оту гірку правду люботинського князівства, що вважалася державною таємницею…

Багато в сюжеті знайдемо епізодів сатиричного прихованого змісту. Наприклад, на теми пропаганди. Якщо взяти до уваги справжні факти з сюжету про те, що у дракона була лише одна голова, що він був гуманно налаштованою істотою, то заради мотивації, щоби знайти сміливця, який буде спроможний вбити дракона, як того потребувалося для дотримання традицій, треба було придумувати фейки. Так, за домовленістю із євреєм-шинкарем, таємний радник люботинського князівства у чорному одязі після проведення потрібних бесід, розмістив у нього для більшої кількості переглядів серед відвідувачів плакат із страховиськом. Дракона зображено як справжнього жорстокого монстра, що знищує усе довкола. Та й назва корчми «Під веселим раком» із гумором натякала або ж відверто красномовно свідчила про брехливе суспільне середовище князівства…

Про місце для дракона та емоції в процесі читання

З огляду на сучасну теорію розвитку емоційного інтелекту, ця повість-казка може стати доволі цікавим та глибоким матеріалом для розвитку критичного мислення та емоційного інтелекту. Для цього варто спробувати провести спільне читання й обговорення серед дітей та дорослих. Принаймні, активне обговорення прочитаного сюжету спонукатиме до глибоких роздумів. Про людські думки і вчинки, про спробу розвіювати стереотипи. Бо якщо головний персонаж твору є драконом за своєю природою внаслідок народження, то не варто одразу навішувати на нього певні «ярлики» про його жорстокість та насильство і не тільки. Без сумніву, в процесі читання ми вболіватимемо за долі героїв сюжету. Наші емоції та співпереживання розвиватимуть серед дітей та дорослих почуття емпатії.

З літературознавчої дослідницької точки зору, назва твору як в процесі читання, так і у фіналі поступово налаштовуватиме до певних висновків. Йдеться про місце для дракона. Про його місце у самому сюжеті, у сучасному житті. Тут не варто тішитися ілюзіями про те, що буде одразу все легко й просто зрозумілим. Навпаки. Тут знайдемо можливості для розвитку власної творчої уяви та критичного мислення. Адже кожен з нас, хто полюбляє читати не лише заради шкільної програми та досягнення високих оцінок у навчанні (хоча і ці фактори сучасного читання теж є важливими для сучасних старшокласників, які поступово адаптуються до складного дорослого життя, і прочитання, й творче дослідження сюжету цього твору надасть можливості яскраво проявити себе під час обговорень упродовж навчального року прочитаних сюжетів на канікулах), зможе поекспериментувати. А чому би не спробувати дописати власний епілог, де можна детально розповісти про власне бачення місця для дракона у сюжеті та сучасному житті?

Принаймні, під час позашкільного сімейного читання у нас вийшло щонайменше 3 версії. Ми спробували більш конкретно пояснити собі зміст назви твору. Про яке саме місце для дракона йдеться в сюжеті повісті-казки? Про місце дракона в печері чи на кладовищі разом із своїм Вчителем-Пустельником, про місце у спогадах читачів-люботинців, які ще під час життя дракона Грицька як поета захоплювалися текстами його віршів та співали на їх основі пісні? А може, тут варто подумати про місце для розвіювання стереотипів у нашій свідомості? Адже для всяких забобонів часу й місця у наших головах вистачає. А от спробувати якось трошечки зануритися у дослідження в собі цих потаємних куточків душі… То вже інший плюс від прочитання твору. Йдеться про місце для практичної психології у житті сучасної людини. І кожен непогано знає про існування так званого «дракона в собі». Чи не так? Напевно, автор повісті-казки Юрій Винничук не лише як письменник, а ще й як поет, драматург, літературний діяч дає можливості домислити прочитане й фінал сюжету самим читачам. Хоча й водночас залишає за собою безперечне право на авторське світобачення сюжету. Дракон Грицько милується метеликами, пише вірші і читає Біблію. Біля його печери можна спостерігати доглянуті клумбочки. Своє природне драконяче дихання вогню Грицько направляє завжди вгору заради того, щоби не завдати шкоди природі. Дракон Грицько, як це не парадоксально прозвучить, є більш людяним, аніж самі люди. До речі, самі люди своїми вчинками більш стали такими як дракони. І тут прихована головна проблема у стереотипному мисленні. Бо йдеться про так звані людські традиції. Адже драконів треба знищувати й вбивати. А Грицько ніколи нікого не вбивав і цього робити не хотів.

Навіть в одному з передостанніх розділів у печері, куди до нашого доброго дракона доставили князівну Настусю, він виявився настільки милим і цікавим співрозмовником, що вона сердечно й захоплено назвала його найкращим у світі Метеликом…

А з іншого погляду, атмосфера брехні, яка панувала у князівстві, заради дотримання сумнівних традицій, нагадувала якесь середовище таємних змов… Навіть перемога над драконом, яка так потрібна була князю для продовження і передачі влади своєму правонаступнику, виявилася не справжньою, а просто зазделегідь запланованою акцією. Адже у подробицях було завчасно оговорено, кому саме має віддатися дракон під меч переможця. Не все знову ж таки сталося, як гадалося. Бо той рицар-переможець теж несподівано для усіх перейняв від дракона емоції співчуття. І довго не міг влучити у нього мечем. Бо побачивши те сумне драконяче око, одразу як у дзеркалі впізнав себе. Усю абсурдність ситуації зрозумів. Але мав-таки виконати свою роль… Коли після тієї псевдоперемоги відбулася відверта розповідь князя та пана Лавріна, то лицар відмовився від нагороди. Порадив князю взяти до влади свого молодого джуру-помічника, який насправді власноруч влучив у дракона та у такий спосіб технічно вдало здобув перемогу. Та й потім пан Лаврін покинув те князівство на знак протесту проти суцільної брехні та того надуманого поєдинку з драконом.

Фінал сюжету залишає великий смуток і жаль. Перемога та була не справжньою, а цілком інсценованою. Про те знали князь, Пустельник, таємний радник та й сам дракон. Пізніше про цю загальнодержавну таємницю дізнався із щирої розповіді князя і лицар Лаврін.

Місце для дракона залишається лише у спогадах людських? Та чи був сенс проводити оту не зовсім зрозумілу комедію із сумним присмаком історії… А може, благородному дракону взагалі не варто було жити в тому занедбаному й брехливому князівстві. Бо не місце благородству в такому суцільному безладі та брехні. Можливо, й навпаки. Місце дракона то є совістю громадянського суспільства. Якби не дракон виконав ту місію й усвідомлено віддав себе у жертву, то навряд чи хтось інший з людей пішов би на таке.

Роздуми про фінал, або Сумні спогади про «відпрацьований матеріал історії»…

Традиційно ми сприймаємо той чи інший твір літератури в сукупності різних факторів. І одним з вирішальних із них є фінал твору.

Тому ми провели деякі обговорення. Наведемо короткі фрагменти у формі діалогу.
― Тато, не варто занадто переживати та співчувати за дракона. Це є помилка природи, і тому її варто було виправити. Дракон мав бути знищений!

― Але ж він від початку сюжету і до фіналу людям не зробив жодного зла. Ще й був цікавим поетом. Такі класні вірші писав, що сам князь їх із задоволенням читав та й доньці часто нахвалював!

― Зараз це вже не має значення. Усе має свою місію та призначення у житті. Як на мене, фінал тут цілком логічний та справедливий. Адже варто не загострювати увагу на емоціях та поведінці героїв, а відстежувати головні події сюжету.

― А мені досі шкода головних героїв. Вони виконали свою місію, завершили свою роботу і тепер нікому не потрібні. Тепер вони нагадують «відпрацьований матеріал», який заважає жити іншим… Жодної поваги чи вдячності від тодішнього суспільства. Пустельник першим помер, далі і князь у сцені спілкування на могилі з друзями теж відчув себе нікому не потрібним «відпрацьованим матеріалом історії».

Як бачимо, доволі не однозначний і сюжет, і його фінал створюють безліч тем для роздумів та читацьких інтерпретацій.

Втім, не все так сумно у фіналі, як здається на перший погляд. Хоча можна було би якось інсценувати смерть дракона для широкого загалу глядачів, яким тільки й потрібно було «хліба й видовищ». Скажімо, продемонструвати ніби його вбито, а потім одразу таємно переправити мирного дракона в обране ним безпечне місце. Для цього зовсім не бракувало фахівців та людських ресурсів. І князь, і таємний радник могли би це організувати. Адже в сюжеті твору, написаному ще 1984 року, не йдеться про безліч репортерів, які би змогли докопатися до усієї правди тієї історії. Вочевидь автор має інше світобачення свого сюжету. Водночас наш дракон Грицько, як Поет з великої літери, таки увійшов в історію. Залишив гарні спогади про свою творчість. Посмертно. Князь виконав свою місію перед Люботином, державою та навіть перед власно донькою. Остання сцена спілкування князя та його емоційні монологи на могилі друзів нагадують іноді якусь людину із наявним психічним розладом.
І плюс цього сюжету саме в тому, що автор не побоявся тоді в останні роки існування радянської імперії показати трагіфарс тогочасної брехливої пропаганди. Бо лідера державного показано у нетиповому образі людини, яка відчуває щось схоже на докори сумління…

Ось такі відбулися наші сімейні діалоги й роздуми про прочитане.

В сучасних реаліях воєнного стану серед наших читачів можуть бути різні думки та особисте ставлення до процесу читання як такого. Та й способів читання є багато. Особисто хотів би акцентувати увагу на більш масовій і типовій ситуації, що стосується переважної більшості наших співвітчизників, які нині перебувають в Україні. Масові відключення світла на багато годин спонукають знаходити альтернативу. Можна пошукати в інтернеті аудіокниги або спробувати закачати тексти. Хоча не все так просто. Бо чимало текстів творів української сучасної літератури не доступні для загального доступу. Так й закачані тексти навряд чи довго можна читати. Адже техніка теж відключається, коли закінчується заряд енергії. Тому традиційна й рідна книжка у звичайному поліграфічному форматі залишається більш доступною альтернативою для проведення позашкільного читання. Бо читати таку книгу можна і без світла в оселі. Щоправда, пошукати книгу доведеться у бібліотеці.

Сьогодні послуги українських бібліотек можуть бути як безоплатними, так і надаватися на платній основі. Втім, навіть сума річного читацького абонементу як платна послуга в українських бібліотеках, порівняно із цінами на продукти на ринках чи в супермаркетах, однозначно буде більш доступною. Та й заплатити можна один раз і користуватися книжками вдома протягом року, за умови вчасного повернення. Це буде дешевше, порівняно із покупкою книжок на ринках чи у торговельній мережі.

Замість післямови варто побажати нашим читачам спробувати по-новому сприймати українську сучасну літературу. Замість того, щоб думати і вболівати лише про головних героїв, варто не забувати і про інших персонажів твору, які в сюжеті теж є не менш важливими. І тоді ми більш об’єктивно зможемо осмислити різні актуальні теми сюжету: про місце дракона та й не тільки…