Історія

Родина Суботенків – Феодосій, Марія та їхня донька Ніна: знайдене кохання

«Поранений єврейський хлопець шукав порятунку, а знайшов… наречену. У найтяжчу годину випробувань народилася родина Яні та Ніни із багатозначущим прізвищем – Богорад». Селяни Феодосій Суботенко, його дружина Марія та донька Ніна жили на хуторі Жерембівщина, що на околиці села Лебединці Житомирської області. У липні 1941-го нацистські війська окупували цю територію, а у квітні 1942 року у двері будинку Суботенків постукав поранений солдат, утікач з полону. Він назвався Іваном і попросився заночувати.

Її подвиг у добро перероста

Любов матері... Що може бути сокровенніше? Жінка-мати – лаконічно, але водночас так багато... У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що мати не відвернеться від своєї дитини, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, як вона, не здатен відчути і зрозуміти зранену душу. Її серце щемить, коли дитині погано, вона співпереживає з нею, уміє поспівчувати. Уявляєте, який безмір любові в жінки, яка є Матір'ю для усіх нас! Про матерів можна говорити нескінченно. Добрі, горді, мужні матері! Скільки життів врятовано їх руками, скільки лиха прогнали добрі слова їх, скільки подвигів скоєно відважними їхніми серцями! Де знайти слова, що змогли б розповісти про невичерпну материнську любов, передати щедрість їхніх сердець? І складають люди про матерів вірші, пісні, прекрасні легенди і серйозні книги.

Учнівська молодь шанує заповіти Кобзаря

Тараса Шевченка називають Великим Кобзарем. Багато віків українські кобзарі несли до людей найдорожче духовне багатство − народну пісню. І тоді ніхто не забував, що таке віра, воля, самовідданість, відвага, а ще працьовитість, творчість, щирість, і намагався навчити цього своїх дітей. Так і в творчості Тараса Шевченка, особливо в головній книзі – «Кобзарі» – нерозривно пов’язане минуле, сучасне та майбутнє українського народу, право кожної людини на вільне, щасливе життя. Бути гідними ймення Тараса Шевченка означає тепер постійно збагачуватися духовно, берегти рідне слово, вірити в незалежну державу і працювати для добра в Україні.

Родина Дейнеків — Марко, Лідія та їхня донька Оксана. Двічі рятівники

Із трьох родин, які рятували приречених, вони були другими, проте найсумліннішими. Відчували свою відповідальність не лише за життя, а й за подальшу долю врятованих. Після війни ініціювали судовий процес і свідчили на ньому, щоб єврейське дитя повернулося до своєї матері.

Корюківка: трагедія 1943 року

В сумний літопис нацистського терору на окупованих територіях увійшли як символи масового винищення мирних людей білоруська Хатинь зі 149 мешканцями, убитими карателями-колабораціоністами, чеська Лідіце зі 320 жертвами, французький Орадур, де есесівці знищили 642 особи. Однак страшна документальна правда свідчить — найбільша одномоментна каральна акція нацистів проти мирного населення відбулася 1—2 березня 1943 року в Корюківці на Чернігівщині. Тоді близько 7000 жителів були розстріляні або спалені заживо в цьому поліському містечку!

Золото Турина

У золоті цієї медалі наче віддзеркалюється все сонце Італії й та дивна історія з життя її володаря, Леоніда Володимировича Марковича, яку розповів мені його онук, Юрко Ракевич. До цього ж додається золота медаль Esposizione Internazionale di Torino 1911, старовинна світлина та Baedeker L'Italie des Alpes a Naples, путівник по Італії французькою лейпцизького видання Карла Бедекера як достовірні свідки.

Олександра Шулежко «Неуповноважена» мама

У Національному музеї історії України у Другій світовій війні (місто Київ) стартувала програма «ПортретиUA». Її метою є зібрати і зробити відомими якомога більше історій звичайних людей, які в роки Другої світової війни сприяли боротьбі з тоталітаризмом; втілювали ідеали миру, гуманізму й толерантності.

Український екслібрис

Петро Володимирович Нестеренко, член Національної спілки художників України та президент Українського екслібрис-клубу, кандидат мистецтвознавства і завідувач проблемної науково-дослідної лабораторії На­ціональної Академії образотворчого мистецтва і архітектури, митець і просто людина, знана у світі українського екслібриса, десятиріччями збирає у свою історичну скарбничку унікальні свідоцтва про розвиток вітчизняної графіки та книжкових знаків ще за часів сивої давнини — від Київської Русі — до сьогодення.

Історія і культура рідного краю

«Бути щасливим — пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді з загальною потребою», — так писав великий мудрець Григорій Сковорода. Така собі виходить триєдина задача для особистості, що прагне істинного — не примарного — щастя.

Урочище Церковщина (хутір Вільний)

Урочище Церковщина (ху­тір Вільний) — дуже цікава місцевість, яку слід відвідати. Перша назва цієї території — Гнілець (ХVІ—ХVІІІ ст.) поширювалась і на частину прилеглих до урочища заболочених земель (береги р. Віти). Протягом XIX ст. урочище мало назву Гадючий яр (через велику кількість змій). Сучасна назва з’явилася на початку ХХ ст. і пов’язана з виявленими залишками кам’яного храму — «церковищем». Адреса: м. Київ, Дніпропетровське шосе, 3. Про походження назви «Хутір Вільний» існують три версії. За однією з них, Церковщина, перебуваючи на старій Обухівській дорозі, слугувала форпостом міста. Тут люди відчували себе вільно, розкуто, а за несення сторожової служби на прикордонній смузі вони були позбавлені від сплати податей та інших повинностей. Звідси і назва місцевості — хутір Вільний.

Сторінки