Історія

Із трьох родин, які рятували приречених, вони були другими, проте найсумліннішими. Відчували свою відповідальність не лише за життя, а й за подальшу долю врятованих. Після війни ініціювали судовий процес і свідчили на ньому, щоб єврейське дитя повернулося до своєї матері.

У золоті цієї медалі наче віддзеркалюється все сонце Італії й та дивна історія з життя її володаря, Леоніда Володимировича Марковича, яку розповів мені його онук, Юрко Ракевич. До цього ж додається золота медаль Esposizione Internazionale di Torino 1911, старовинна світлина та Baedeker L'Italie des Alpes a Naples, путівник по Італії французькою лейпцизького видання Карла Бедекера як достовірні свідки.

Петро Володимирович Нестеренко, член Національної спілки художників України та президент Українського екслібрис-клубу, кандидат мистецтвознавства і завідувач проблемної науково-дослідної лабораторії На­ціональної Академії образотворчого мистецтва і архітектури, митець і просто людина, знана у світі українського екслібриса, десятиріччями збирає у свою історичну скарбничку унікальні свідоцтва про розвиток вітчизняної графіки та книжкових знаків ще за часів сивої давнини — від Київської Русі — до сьогодення.

Урочище Церковщина (ху­тір Вільний) — дуже цікава місцевість, яку слід відвідати. Перша назва цієї території — Гнілець (ХVІ—ХVІІІ ст.) поширювалась і на частину прилеглих до урочища заболочених земель (береги р. Віти). Протягом XIX ст. урочище мало назву Гадючий яр (через велику кількість змій). Сучасна назва з’явилася на початку ХХ ст. і пов’язана з виявленими залишками кам’яного храму — «церковищем». Адреса: м. Київ, Дніпропетровське шосе, 3. Про походження назви «Хутір Вільний» існують три версії. За однією з них, Церковщина, перебуваючи на старій Обухівській дорозі, слугувала форпостом міста. Тут люди відчували себе вільно, розкуто, а за несення сторожової служби на прикордонній смузі вони були позбавлені від сплати податей та інших повинностей. Звідси і назва місцевості — хутір Вільний.