Історія

На 2014 рік припав популярний в колишньому СРСР історичний ювілей — 360-та річниця возз'єднання (чи приєднання?) України до Росії. Проте замість святкових салютів — смертоносні залпи від російської важкої зброї, забороненої Мінськими угодами. Невже це й є підсумок багаторічної «дружби й братньої любові» з північно-східним сусідом? Про це красномовно свідчить імперська агресія путінської Росії в Криму і на багатостраждальному Сході України, яка триває вже пʹятий рік. Своїми чоботами путінські вояки вщент розчавили симпатії українців до Росії, спричинили огиду до неї. Пролита кров ще надовго розділятиме колись братні народи. І сьогодні світ спостерігає за тим, як Україна воює, захищаючи не тільки свої національні інтереси і територіальну цілісність, але й усю Європу від російського загарбника. Біля витоків феномену протистояння між Україною та Росією — Переяславська угода 1654 року. Навколо цієї події виникло чимало легенд та історичних міфів.

Про що нагадує нам свято Незалежності нашої держави? Мабуть, про тяжкий і тривалий шлях, яким йшов наш народ до цієї славетної події, і тих, хто був біля витоків українського державотворення. У сузірʹї видатних політичних діячів України Іван Степанович Мазепа посідає особливе місце.

«Поранений єврейський хлопець шукав порятунку, а знайшов… наречену. У найтяжчу годину випробувань народилася родина Яні та Ніни із багатозначущим прізвищем – Богорад». Селяни Феодосій Суботенко, його дружина Марія та донька Ніна жили на хуторі Жерембівщина, що на околиці села Лебединці Житомирської області. У липні 1941-го нацистські війська окупували цю територію, а у квітні 1942 року у двері будинку Суботенків постукав поранений солдат, утікач з полону. Він назвався Іваном і попросився заночувати.

Тараса Шевченка називають Великим Кобзарем. Багато віків українські кобзарі несли до людей найдорожче духовне багатство − народну пісню. І тоді ніхто не забував, що таке віра, воля, самовідданість, відвага, а ще працьовитість, творчість, щирість, і намагався навчити цього своїх дітей. Так і в творчості Тараса Шевченка, особливо в головній книзі – «Кобзарі» – нерозривно пов’язане минуле, сучасне та майбутнє українського народу, право кожної людини на вільне, щасливе життя. Бути гідними ймення Тараса Шевченка означає тепер постійно збагачуватися духовно, берегти рідне слово, вірити в незалежну державу і працювати для добра в Україні.