Є історична незнищенна пам’ять, і тому життя триває…
До 90-ї роковини Голодомору 1932–1933 років в Україні та проведення Дня пам’яті жертв голодоморів українські освітяни проводять різні виховні заходи. Наприклад, тематичні онлайн-заняття «Голод на Слобожанщині», онлайн-бесіди «Скорботна пам’ять поколінь», віртуальний огляд навчальних фільмів, і не тільки.
З нагоди річниці Голодомору учасники гуртків «Точка зору», «Школа успіху» ЦДЮТ №5 з міста-героя Харкова долучилися до цієї естафети пам’яті. Провели дискусію-спогад у форматі «діалог поколінь», де під час ігрового ефіру онлайн згадали про раніше почуті невигадані історії від бабусь, дідусів. А також подивилися цікавий відеосюжет, запропонований до перегляду з матеріалів Українського інституту національної пам’яті. Це, до речі, новий освітній проєкт від Українського інституту національної пам’яті – «Відеоісторія: Чому Голодомор став можливим?»
Доволі пізнавальний та сучасний цикл відеолекцій про події історії України в ХХ столітті. Матеріал відповідає шкільній програмі та може бути використаний (серед інших варіантів) під час пояснення нових тем – як ілюстративне, так і самостійне джерело інформації. Відеоуроки мають стати поштовхом до обговорення, дискусії, сприяти розвитку критичного мислення.
Чому Голодомор став можливим?
Аби бути справжніми громадянами, а не «біомасою», справді маємо читати, дивитися, думати, досліджувати й обговорювати сюжети на актуальні теми.
До речі, це не просто данина пам’яті жертвам голодомору, а й велика повага до тих, хто вижив. Бо багато факторів базувалися на ідеології, пропаганді, загальнодержавному мародерстві компартійної системи проти українського селянства. Такі сюжети, без сумніву, спонукають до сучасних роздумів, розвивають критичне мислення у контексті реалій сьогодення. Бо аналогії з сучасним життям теж можемо знайти різні.
Черги за дефіцитом у так звану епоху «щасливого комунізму»… Ось такі є спогади Юрія Шевельова про побачене ним у тогочасному радянському Харкові, в єдиному на все місто універмазі.
Чимало цитат із творчості українських письменників та тодішніх літераторів, громадських діячів, а також із офіційних звітів тогочасного режиму (представників тодішньої компартійної системи) дають можливість по-новому подивитися на проблему Голодомору. Бо це не лише штучно створений масовий голод як такий. Це суцільна пропаганда, маніпулювання і залякування мільйонів людей того часу, а ще й поширення мови ворожнечі серед широкого загалу, аби приборкати всілякі спроби «інакомислення»… Бо українська сила спротиву національно-патріотичної тогочасної інтелігенції дуже заважала проведенню «комуністичного загальнодержавного експерименту», ось така є історична правда.
Багато чого можна подивитися й обговорити у цьому сюжеті, який вартий уваги в освітньо-виховному процесі.
Напевно, нинішня молодь базує свої моральні цінності сучасної людини на основі свободи слова, практики Європейського суду з прав людини, демократії та захисту прав людини, вільного вираження власної точки зору.
Бо є історична незнищенна пам’ять, і тому життя триває, у форматі взаєморозуміння та діалогу поколінь…
Леонід ГАПЄЄВ,
спеціально з Харкова
