Skip to main content
Трагедія Марії Каллас

Трагедія марії каллас (до 100-річчя від дня народження)

«Серед усіх духовних принад музика є найбільш могутньою» Стендаль «Життя Россіні»


Altri, non credea mirarti si presto estinto, o fiore… («Ах, як скоро ти зав'яла, квітка моя…») – ці рядки з опери «Сомнамбула» Вінченцо Белліні мали б стати гідною епітафією йому, геніальному автору опери «Норма», так само, як й найвидатнішій виконавиці партії Норми – Марії Каллас. Оперу «Норма» Вінченцо Белліні творив для славнозвісної Джудітти Паста, зірки бельканто, проте у мріях своїх бачив, іншу – ту, що з'явиться півтора сторіччя по тому в театральному світі як Марія Каллас. Музою долі геніальної гречанки стала Норма, і наче жриця друїдів поклала вона на вівтар кохання власне життя. Та якось перетнулися шляхи Вінченцо та Марії – у Парижі. Там спіткала їх лиха доля, а потім шляхи їх розійшлися. Прах композитора повернувся до рідної Сицилії, а прах Марії, наче античної богині, ще й досі витає понад дзеркальною гладдю Егейського моря, що омиває береги її прабатьківщини – Древньої Еллади. Адже «улюбленці богів помирають молодими» – так казали стародавні греки...


«НОРМА» НА КИЇВСЬКІЙ СЦЕНІ


І в рік Марії Каллас, оголошений ЮНЕСКО на честь вшанування найвидатнішої співачки ХХ століття, опера «Норма» йде з незмінним успіхом на київській сцені. Цьому не може завадити навіть війна України з російським агресором. Усі, кому пощастило побувати на цьому оперному спектаклі, мали шанс із насолодою спостерігати цю театральну містерію та поринути у містичний вир і хаос первісних пристрастей Норми, жриці друїдів. Цей подарунок від Національної опери України оперним меломанам – найяскравіша подія останніх театральних сезонів Києва. На думку режисера-постановника опери Анатолія Солов'яненка, сина знаменитого тенора, безсмертний твір Белліні здобув на київській сцені нового подиху завдяки вокальній майстерності обдарованих виконавців, зокрема Оксани Крамарєвої, виконавиці партії Норми, та Сергія Магери, виконавця партії Оровезо. Тому що в цьому оперному спектаклі, вшанованому 2011 року високого звання лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка, є визначний їхній внесок.

 

kallas-3.jpg


Опера – це доля, і це було аксіомою для Марії Каллас. За життя її називали La divina – Божественна… Час не владен над її мистецтвом. «Після Каллас опера вже ніколи не лишиться такою, як у минулому», – висловився оперний критик Жан-П'єр Ремі.


Саме у «Нормі» оперний світ відчув на собі шалені чари цієї геніальної співачки. «Белліні написав «Норму» для мене», – стверджувала Марія, яка виконувала її 89 разів.


У чому магія Норми-Каллас? Чому ця жриця друїдів у виконанні шаленої гречанки так тривожить душу в добу космічних польотів? Мабуть, тому, що кожна знайдена співачкою інтонація достеменна у своєму високому драматизмі?


Доля Марії Каллас дивним чином збіглася з любовною драмою Норми. Трагедія кохання без взаємності своїм чорним крилом спотворила життя співачки та передчасно забрала її в домовину. Франко Дзефіреллі, друг La divina, надав легенді про Марію Каллас нового подиху. Він відтворив її трагічний образ у кінострічці «Каллас назавжди» у блискучому виконанні Фанні Ардан у заглавній ролі.

 

franko.jpg


Та починалося все на Сицилії, у глухому містечку Катанія, де народився золотокудрий Вінченцо Белліні.


ЗОЛОТОКУДРИЙ СИЦИЛІЄЦЬ ВІНЧЕНЦО


Невідомо, як опинився у містечку Катанія, що на Сицилії, Нікола Белліні, дідусь майбутнього композитора. Відомо лише те, що закінчив він Неаполітанську консерваторію та мав славу maestro чембало (концертмейстера – по сучасному). Його фах наслідував й син Розаріо. Проте всесвітньої слави домігся онук Вінченцо. Малеча віком у півтора року вже наспівує арії з Фьораванті під батьківський акомпанемент на чембало. В Катанії тільки й розмов щодо сина дона Розаріо та його видатних музичних талантів. До того ж Вінченцо напрочуд вродливий, наче ангел небесний. Золотокудрий, з блакитними очима, він дивним чином вирізняється на тлі патріархальної Сицилії.
Два десятиріччя позаду, та Белліні аплодують Мілан і Париж, Лондон та Рим; сам maestro Россіні, автор «Севільського цирульника», опікує юного генія.


В ореолі слави опери «Сомнамбула» розпочинав Белліні працювати над «Нормою». Задум цієї опери виник у композитора під враженням від трагедії Олександра Суме, яка мала неймовірний успіх на паризькій сцені. У центрі подій п'єси жриця друїдів Норма, яка порушила обітницю безшлюб'я. Зраджена своїм коханим, вона має намір помститися йому та вбити двох дітей, що народилися від любовних стосунків із ним. Проте її зупиняє почуття материнської любові до дітей. Свій гріх спокутує Норма, коли зійшла на вогнище, який став для неї похоронним. 


Подумки Белліні поринав у світ своїх героїв, наспівуючи віршовані партії драми, намагаючись віднайти музичний лад кожної фрази. Він прислуховувався до модуляцій власного голосу та головне – до почуття, яке народжувалося в нього від реплік його героїв. І лише тоді відчував Божественну музику. «Я... вивчаю характери моїх героїв, прагну влізти в шкуру кожного з них...», – так описував Белліні творчий процес в одному з листів. 


До прем'єри опери залучили суцільне сузір'я видатних майстрів бельканто. 
Але поза конкурсом йшла незрівнянна Джудітта Паста.


Прем'єра «Норми» відбулася у театрі La Scala наприкінці грудня 1831 року. Тріумфальний поступ опери мав своє продовження у Бергамо, а потім – в лондонському Кінгс-театрі. Із Лондона Белліні поспішав до Парижа, де чекав на нього шалений успіх «Пуритан» та й орден Почесного легіону від короля Луї-Філіппа. Здавалося, щасливий! На жаль, цей рік, 1835-й, і став для Вінченцо останнім у його житті. 

bel-2.jpg


Назавжди він лишився молодим, віком 33 років. 


ЗІРКА З ІНШОЇ ГАЛАКТИКИ


Тяжкий був грудень 1923-го для родини Калогеропулосів. Тільки-но помер син, у родині – траур. І мати Іванхелія палко благає Бога щодо народження сина. Та народилася дочка. Лише на п'ятий день знайшла вона час для немовляти Марії... Небажана дитина у родині Марія цілком пізнала гіркоту страждань: із болем увійшла вона в цей непривітний світ. Тяжкий хрест взаємних образ несли вони –  мати й дочка – протягом життя.


Коли проявилися видатні музичні здібності у Марії, мати почала дошкуляти дитині тривалими щоденними заняттями. Каторжна праця позбавила її дитинства. Та все ж, чи була б вона великою Каллас, якби не мати? На життєвому шляху Марії Каллас зустрілося чимало з тих, кому вона завдячна була багато чим. І перш за все, це – Ельвіра де Ідальго, її викладач з Афінської консерваторії, у минулому – партнерка великого Карузо. Як вісник долі увійшла іспанка у життя Марії, заклала міцний фундамент її вокальної майстерності та й напророчила успіх на Батьківщині бельканто. Портрет великої іспанки незмінно займав почесне місце в оселі Каллас. Вдосконалювала не тільки голос, але й фігуру, мордуючи себе жорстокою дієтою. Й домоглася неймовірного: якщо в «Джоконді» вага співачки становила 92 кг, то кілька років по тому вона схудла на 35 кг і стала справжньою Сильфідою! 
Феномен Марії Каллас пояснювали не тільки одержимістю у праці, але й неабиякими природними даними. «Голос з іншого віку» – ось так озаглавив свою працю Теодоро Челлі, присвячену примадонні. За його думкою, тембр голосу Марії нагадував «вокальні інструменти» минулого – епохи Россіні й Белліні. 


У вокальному світі промайнула вона, наче зірка з іншої галактики: регістр її голосу охоплював фантастичний діапазон – від колоратурного до меццо-сопрано! Це відкривало перед нею необмежені можливості. Як зазначав Жан-П'єр Ремі, «...вона співала так, начебто мала три голоси одночасно». 
На пароплаві Марія відпливала до Неаполя, маючи у запасі «Норму» й «Джоконду» та головне – віру в себе. В Італії чекав на неї успіх та ще й багатий жених – синьйор Баттиста Меннегіні. Галантний і заможній синьйор, який за віком годився їй у батьки (старший за неї на 26 років) стане для Марії надійною опорою на 10 років їхнього шлюбного союзу. Мабуть, у тому й була життєва драма Марії Каллас: ця горда й незалежна за вдачею жінка, зірка світової опери почувала себе безпорадною і невпевненою у життєвих питаннях. 


Саме тим пояснюють успіх Меннегіні у Марії в той час.
Лише з Онассісом відчула вона справжню радість та біль кохання...


ГРЕЦЬКА ТРАГЕДІЯ КОХАННЯ


30 листопада 1948 року на небосхилі світової опери засяяла зірка Марії Каллас: її перший виступ у «Нормі» став справді тріумфальним. Подальшим сценічним успіхам співачки сприяла й творча співдружність із такими визнаними новаторами сцени, як Лукіно Вісконті та Франко Дзефіреллі. Вони привнесли в оперу нові ідеї, які радикально змінили концепцію сценографії. Невипадково їх прихід до театру La Scala збігся з періодом найвищого зльоту оперного генія Марії Каллас. 


Vissi d'arte… – мала б казати про себе Марія словами Тоскі, героїні однойменної опери Пуччіні («Я жила мистецтвом...»). Так, вона жила мистецтвом – 595 оперних спектаклів за 18 років творчої кар'єри! 


Всесвітній тріумф оперної діви прийшовся на середину 50-х, коли вона з успіхом дебютувала у Metropolitan Opera зі своєю улюбленою «Нормою» та підкорила міланську La Scala. Каллас аплодує Париж, її показує Євробачення. Чи гадала вона, що саме у Парижі скінчиться її шлях земний?
У своїх спогадах про «божественну Каллас» Рудольф Бінг, генеральний директор Metropolitan Opera, зазначав, перш за все, її шалений артистизм, в якому було дещо від чаклунства. Зокрема, мистецтво жеста – ось чим володіла вона цілковито! Єдиного жеста її у «Нормі» було досить, щоб примусити зал шаленіти.


Драма жриці друїдів відразу захоплює кожного драмою жіночої душі, її душевних мук і ревнощів, нудьги й сумління. Це відчувається вже в перших тактах молитви Норми-Каллас до місяця (Casta diva). Її виразний голос в усіх відтінках й півтонах відтворює трагедію зрадженого жіночого кохання. 
Oh, rimembranza! («О, спогади!»), – співає арію Норми Марія, згадуючи давнє й незабутнє кохання, ту карнавальну ніч у Венеції, де зустріла свого судженого. Вони знайшли там одне одного, найзнаменитіші греки у світі – Марія Каллас і Аристотель Онассіс.


У вихорі карнавалу Онассіс не відходив від неї ні на крок. Наче маг-чарівник він готовий був розкласти перед нею увесь свій реквізит, усі фарби своєї невгамовної фантазії, щоб заморочити їй голову – море квітів, білу яхту-палац та килим-літак з чистого золота! 
Він розумів силу грошей...


Всесвітньовідома оперна діва – ось він, головний приз його життя! Згодом ним стане й Жаклін Кеннеді.


Не гадала Марія, що кохання її до підступного грека обернеться на грецьку трагедію, останній акт якої розіграється не на сцені, а у житті. Та головною жертвою в ній стане вона – Марія Каллас.


«Аристотель ніколи не одружиться зі мною...» – з болем усвідомила нарешті Марія Каллас. Престижні й вигідні контракти минали її. Марія полишила чоловіка й поспішила у Париж за коханим. Десять років тривали ті безперспективні й принизливі стосунки. А 1968 року відбулося неминуче: 20 жовтня Жаклін Кеннеді стала madame Онассіс. Світова преса була обурена. «Джон помер удруге!» – верещали американські газети, а шведські – обрушилися на Жаклін: «Як Ви посміли, Джеккі?»
Наче жриця друїдів спалювала Марія власне життя на вогнищі кохання!


Саме Онассіс, як ніхто інший, на думку Франко Дзефіреллі, посприяв творчому занепаду співачки. Як наслідок душевної драми Марії – втрата голосу й передчасний ухід зі сцени найвидатнішої оперної діви ХХ сторіччя. 


За підсумком Жан-П'єра Ремі, якщо 1958 року Марія співала 28 разів, 1960-го – 7, то 1963 року – жодного! Надто коротким виявився термін творчої кар'єри оперної діви: 5 липня 1965-го Марія Каллас назавжди полишила сцену та ввійшла у легенду. 


Для неї цей крок був рівнозначний самогубству. Проте, щоб знайти якусь розраду, зверталася до надійного засобу – до мистецтва. Вона дебютувала у кіно – виконала роль Медеї в однойменній кінострічці Пазоліні, у Нью-Йорку вела майстер-класи вокалу, як член журі брала участь у роботі Конкурсу вокалістів ім. П. І. Чайковського у Москві.


Повернувшись до Парижа, Марія більше не полишала своєї оселі. Втративши можливість співати, позбулася вона й інтересу до життя. 


«Тільки коли я співала, – казала вона, – я відчувала, що мене люблять».


ФІНАЛ У ПАРИЖІ


Раптова смерть Белліні у вересні 1835 року приголомшила Париж. Щодо його кончини точилося чимало пліток. Деякі навіть натякали на отруєння. Але чому? Казали й про те, що жінки занадто балували цього золотокудрого Вінченцо.


Церковна відправа проходила надзвичайно урочисто. У церкві Інвалідів звучав Реквієм та мелодія арії Артура з фіналу «Пуритан» з віршами з «Лакримози». Сумна меса, ридаючий голос Рубіні та глибока скорбота за генієм, що пішов з життя так передчасно...


Серед тих, хто ніс труну на кладовищі Père Lachaise, був й Россіні. Maestro, невтішний у своєму нещасті, ще довго стояв під дощем без капелюха, неспроможний розстатися з дорогим Вінченцо. Італія оплакувала свого генія. Жодного театру не було, де б не ставили опери Белліні на пам'ять про небіжчика. 40 років по тому прах композитора урочисто перевезли з Парижа на Батьківщину – на Сицилію. Як живого тріумфатора зустріли італійці свого дорогого Вінченцо: «Белліні повернувся до нас, і ніхто його у нас не відніме!» Прах Белліні спочив навіки під сводом правого нефа головного собору міста. Прем'єрою «Норми» відкрили Театр Белліні на Батьківщині maestro.


Шанують геніального сицилійця в Італії!


...Марія Каллас померла в Парижі вдень 17 вересня 1977 року від серцевого нападу – за висновком лікарів. Останні миті життя, завісу опущено…


На той час Марія пережила багатьох: батька, Лукіно Вісконті й свого невірного, але безоглядно коханого Арі. Нещасний! Не міг він змиритися із небесною карою – загибеллю сина й спадкоємця його фінансової імперії.


...То був день сліз. Здавалося, увесь Париж плаче. Людський натовп та море квітів проводжали співачку в останню путь. Похоронна відправа відбулася у кафедральному православному соборі на rue Georges Bizet. Коли труну з її тілом виносили з собору, хтось із натовпу вигукнув: «Браво, Маріє!» І – небіжчиця востаннє «зірвала» оплески від тих, кому дарувала радість у житті. 


Раптова смерть співачки посприяла чуткам щодо загадкових обставин її кончини. Перш за все, дивував діагноз: на тяжку хворобу серця Марія ніколи не скаржилася. Отже, чому лікар не наполягав на розтині? На кладовищі Père Lachaise Марія заздалегідь придбала собі місце. Та зненацька, кремація... Меннегіні, чоловік небіжчиці у минулому, казав про самогубство, Франко Дзефіреллі – про отруєння. Чи, мабуть, не хотілося повірити у банальну смерть La divina? Таємницю смерті забрала вона з собою, та лишився її незабутній голос...


Майже чверть століття височить в Афінах пам'ятник Марії Каллас, але істинний пам'ятник La divina – у серцях тих, хто по-справжньому цінує оперу, хто пам'ятає Норму.


Мабуть, рядки з Мюссе, присвячені Марії Малібран, у яку невтішно був закоханий Вінченцо Белліні, мов сльози скорботи, мали б стати гідною епітафією незрівнянній Марії Каллас: «Що змушує нас згадати крізь сльози про твою передчасну кончину, / ...Мабуть, голос, що йде від серця та зворушує душу, / Який після тебе ніхто й не почує...»


...Їх поділяє століття, проте звела їх Норма, ця загадкова жриця друїдів. Вони зустрілися в Парижі – золотокудрий Вінченцо та шалена гречанка Марія. У Париж поспішав він за славою, а Марія – за коханим. 


Вони зустрілися та розлучилися в Парижі...

 

Володимир СКРИНЧЕНКО