Вінстон Черчилль та битва за Британію

«Кожна родина у Великій Британії має бути вдячна життям нашим льотчикам»
                                                                                                                      В. Черчилль

У Лондоні, перед стінами Вестмінстера, височить пам'ятник Вінстону Черчиллю, прем'єр-міністру Великої Британії та головному герою британської історії ХХ сторіччя. В його дебелій фігурі нема нічого від грації античних героїв. Однак скульптор знайшов оригінальне рішення свого проєкту, слушно вважаючи, що статуя Вінстона Черчилля не потребує якихось прикрас, адже у пам'яті британців він залишився ось таким – не декоративним, а справжнім творцем національної історії. Сила й мужність Черчилля, його ораторський хист зміцнювали волю британців та надихали їх незламність під час Другої світової війни. Він був першим в Європі, хто гідно відповів на погрози Гітлера: We shall never surrender («Ми ніколи не здамося»). А потім це довели британські льотчики у боях з люфтваффе. Саме так служив він Великій Британії, саме так він сподобився любові британців та усього людства. 30 листопада цього року відзначатиметься 150-річний ювілей від дня його народження.

Політичний дебют Черчилля

Сер Вінстон Леонард Спенсер, старший син лорда Рендольфа Черчилля і леді Дженні Черчилль, американки за походженням, народився 30 листопада 1874 року в палаці Бленхейм, Оксфордшир, родовому маєтку свого дяді герцога Мальборо. Його пращур, Джон Черчилль, перший герцог Мальборо, був знаменитий своїми перемогами над французькою армією у війні за Іспанську спадщину. Зокрема у битві при Мальплаке, у якій брав участь також французький генерал д'Артаньян, славнозвісний герой серії пригодницьких романів Олександра Дюма («Три мушкетери» та інші). Саме своєму пращуру, першому герцогу Мальборо, присвятив свій чотиритомний життєпис його нащадок Вінстон Черчилль («Мальборо: його життя й час»). 

Йому з дитинства нагадували про власні обов'язки перед предками, а саме – зберігати міць Британської імперії. Виховання й система освіти закріпили його генетичний код. Зі смертю батька єдиною порадницею в житті Вінстона лишалася мати. Вона мала багато планів щодо політичної кар'єри сина, а спочатку ввела його у вишукане коло політичної еліти Лондона. Це допомогло йому зробити перший крок у політику – пройти в парламент Великої Британії від консервативної партії.
Першу світову війну Черчилль зустрів на посаді Першого лорда Адміралтейства. Проте за збігом тяжких обставин, зокрема внаслідок провалу Дарданелльської операції, в якому звинувачували особисто Першого лорда, він був змушений піти з Адміралтейства.

У 1930–1939 роках Черчилль відійшов від політичного життя в історію. Він розпочав працювати над біографією свого предка герцога Мальборо, а рідну домівку перетворив на історіографічну майстерню. Влітку 1932 року Черчилль вирішив відвідати Німеччину, щоб побувати на місцях битв свого предка.

І те, що він там побачив, глибоко вразило його…

Ворог за Рейном

Черчилль прибув до Німеччини у її доленосний час, коли у країні точилася запекла боротьба за владу. Там відчув він атмосферу гітлеризму та переконався, що нацистський рух був головним предметом роздумів пересічного німця. 

Черчилль прочитав Mein Kampf Гітлера відразу після публікації її англійського перекладу. Напевно, завдяки своїй політичній інтуїції, Черчилль один з перших у Великій Британії та всій Європі усвідомив сенс дуже відвертого звернення Гітлера до німецької нації та швидко зрозумів, яку загрозу для людства несе цей екстремістський режим. 

30 січня 1933 року Адольф Гітлер прийшов до влади: рейхспрезидент Пауль Гінденбург призначив його рейхсканцлером (фактично – прем'єр-міністром) Німеччини. Щоб утвердитися у ролі фюрера німецької нації Гітлеру знадобилась «Ніч довгих ножів», усунення Ернста Рема, лідера штурмових загонів, та смерть Пауля Гінденбурга. 

З приходом до влади фашистів зовнішньополітичний курс Німеччини докорінно змінився. Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини з Ліги Націй у жовтні 1933 року, тоді ж Німеччина покинула і Женевську конференцію по роззброєнню. 

У парламенті Черчилль висловив занепокоєння тим, що британський уряд скоротив витрати на військово-повітряні сили, і своєчасно застерігав, що Німеччина незабаром випередить Велику Британію за могутністю люфтваффе. Маючи на руках дані з урядових джерел, що їх конфіденційно надавали йому двоє високопоставлених службовців – Дезмонд Мортон та Ральф Віґрем, Черчилль міг авторитетно оцінювати те, що відбувається в Німеччині. 

Однак тривогу Черчилля з цього приводу ніхто не поділяв із впливових кіл у країні напевно тому, що Гітлеру вдалося запевнити у своїй миролюбності чимало людей у Великій Британії та усьому світі. В британському парламенті Черчилля зазвичай слухали п'ять-шість депутатів, інші його просто ігнорували. На думку багатьох, Черчилль втратив почуття реальності. Це був тяжкий період його життя. Він відчував самотність, напевно тому, що був удалині від історичних подій. Приниження засмучували Черчилля, але характер його був незламний: він завжди звик йти проти течії. Численні його друзі й вороги дійшли до висновку, що у Черчилля немає політичного майбутнього. Для нього лишалися два напрямки діяльності – британський парламент та ЗМІ. Протягом лише 1937 року Черчилль опублікував більше 100 статей. 

Вже у березні 1938 року в Гітлера було 4 мільйони вояків. А 11 березня того ж року Німеччина здійснила насильницьке приєднання Австрії (аншлюс) до Рейху. 

І тоді Черчилль виступив у Палаті громад, заявивши, що «серйозність подій… важко переоцінити». Він почав закликати до укладення пакту про взаємну оборону між європейськими державами, яким загрожує німецький експансіонізм, наполягаючи на тому, що це єдиний спосіб зупинити Гітлера. Але все було марно, і у вересні Німеччина мобілізувалася для нападу на чехословацькі Судети. Черчилль відвідав прем'єр-міністра Чемберлена на Downing Street і спробував переконати його оголосити Німеччині, що Велика Британія почне з нею війну, якщо німці вдеруться на територію Чехословаччини. Але Чемберлен не пристав на це. 30 вересня 1938 року Чемберлен підписав Мюнхенську угоду, погодившись із тим, що Німеччина анексуватиме Судетську область. Виступаючи 5 жовтня в парламенті, Черчилль назвав цю домовленість «повною й очевидною поразкою». 

А влітку 1939-го до Москви завітав повноважний представник Гітлера – Іоахім фон Ріббентроп. Він мав укласти 23 серпня історичну угоду – пакт про ненапад між двома полярними за ідеологічними системами державами – СРСР та Німеччиною. 

Фюрера найбільш цікавили стратегічні види сировини – нафта, каучук, вольфрам, нікель, соя, необхідні для вермахту. Та головне – він прагнув уникнути війни на два фронти: пакт мав гарантувати йому безпеку в майбутній блискавичній війні на Заході. Для фюрера Сталін був семафором, який мав увімкнути світло його агресії проти Польщі. 

Наближалась війна – Друга світова. 

Об'єктивний хід подій відчинив перед Черчиллем шлях до влади…

Крила Британії проти люфтваффе

1 вересня 1939-го до Черчилля зателефонував посол Польщі Рачиньський із повідомленням про широкомасштабне вторгнення вермахту та початок війни. Він доповів йому, що німецькі літаки руйнують Варшаву та Краків. А потім події почали розгортатися із надзвичайною швидкістю. Черчилля запросив до себе Чемберлен на Downing Street із пропозицією увійти до складу військового кабінету. 

3 вересня 1939 року, дотримуючись своєї обіцянки гарантії кордонів Польщі, Велика Британія та Франція оголосили війну Німеччині. Жахливі новини приходили з Польщі. Кинута напризволяще своїми союзниками, вона не мала ніяких шансів уникнути поразки у двобої із броньованими ордами вермахту. Довершив розгром Польщі так званий «визвольний» похід Червоної армії у Західну Україну та Білорусь. 

Між тим, в Європі вважали, що Гітлер не спроможний перемогти Францію. Але 10 травня 1940 року згідно з планом «Гельб» німецькі війська розпочали широкомасштабні наступальні дії на території нейтральних Бельгії, Голландії та Люксембургу, а 14 червня німці вже марширували вулицями Парижа під Тріумфальною аркою.

Рештки британської і французької армій були витіснені у район Дюнкерка, де вони евакуювалися до Британії, а Франція була змушена підписати ганебну капітуляцію. 

Драматичним подіям евакуації британських і французьких вояків був присвячений однойменний фільм «Дюнкерк» режисера Кристофера Нолана. 

10 травня 1940 року уряд Чемберлена пішов у відставку, а Черчилль отримав від короля Георга VI carte blanche на формування свого кабінету міністрів. 

У своєму виступі 13 травня 1940 року, вже на посаді прем'єр-міністра, Черчилль пояснив людям, що попереду тривалий, тернистий шлях і що кінцевою метою є перемога: «я не можу запропонувати вам нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту». Напевно, ще ніколи в історії людства не очолював націю лідер у такий драматичний для неї момент…

Ось тоді пролунав для Британії час, коли вона лишилась одна перед Німеччиною, якій підкорився увесь Європейський континент. У світі гадали, чи вистачить у Черчилля рішучості відстояти свій Острів? Чи не піде він на компроміс із Гітлером?

На це відповів своєму ворогові саме Вінстон. У наступному своєму виступі у парламенті, 4 липня 1940-го, Черчилль звернувся до британців із промовою, яка буде жити у віках: «Ми будемо йти до кінця… ми будемо битись на морях і в океанах, …ми будемо боронити наш Острів за всяку ціну… Ми ніколи не здамося!»

Його гучний голос лунав понад країною, зміцнюючи волю народу та надихаючи його незламність. Його суворі й мужні слова знайшли гарячі почуття у мільйонів британців, які серцем відчули, що Черчилль – саме той лідер, який може привести їх до перемоги. Цю промову транслювали по ВВС, і кожен з британців оцінив її міць…

Завдяки Черчиллю боротьба британців за виживання стала спільною справою всього народу, адже прийшов час випробувань. Промови Черчилля напередодні війни були опубліковані в збірці під назвою «Поки Англія спала».

Напевно, британці ще не знали, що чекає іх у разі окупації Острова. Гітлер планував депортувати до концтаборів на континент усіх чоловіків віком від 17 до 45 років. Разом з тим, Гітлер визначив перелік імен найголовніших персон для депортації, серед яких були Герберт Веллс, Бертран Рассел, Джон Пристлі та інші видатні британці. 

Зрозуміло, що очолювати його мав саме Вінстон Черчилль...

Однак фюрер від погроз перейшов до справ: тисячі німецьких літаків, немов зграї чорних  воронів, перелітали Ла-Манш, торуючи шлях для широкомасштабного вторгнення вермахта на британські острови. Люфтваффе розпочали масовані атаки на Британію, скидаючи бомби на портові міста, аеродроми й судоверфі. А на початку вересня настала черга британської столиці. Під німецькими бомбами гинули тисячі мешканців Лондона, а десятки тисяч лишилися своїх домівок. Пошкоджено та знищено було чимало старовинних пам'яток культури, зокрема будівля Палати громад британського парламенту, у стінах якої Черчилль виступав із промовами протягом 40 років. 

Побачивши ці руїни, Черчилль не зміг стримати сліз… 

Льотчики повітряних сил Британії давали жорстку відсіч фашистським розбійникам. Поруч з британцями у повітряних дуелях брали участь їхні бойові побратими – повітряні аси з Польщі, Чехословаччини та інших країн світу. Найбільша кількість повітряних перемог під час битви належала чеху Йозефу Франтішеку, який завдав величезної шкоди гітлерівським розбійникам.

Наслідком цієї повітряної перемоги був не лише воєнний, але й моральний фактор, тому що розвіяв міф про непереможність вермахту та його люфтваффе. 

Ось так, небувала відвага і героїзм британських льотчиків та їхніх бойових побратимів допомогла їм виграти цю повітряну «Битву за Британію». Втрати бойових машин британців складали 900, що значно менше від німецьких 1500 літаків.

Антигітлерівська коаліція

Отже, вторгнення вермахта на територію Британії вдалося уникнути. Фюрер вирішив відкласти цю операцію на потім. В думках його була інша війна – з СРСР, яку планував виграти влітку 1941-го. («І тоді Британія втратить останню надію», – казав він).

Маючи перепочинок, Черчилль вирішив налаштовувати зв'язки із США. 

І першим кроком на цьому шляху стала угода із президентом Франкліном Рузвельтом щодо надання Британії допомоги у вигляді зброї, втраченої при евакуації з Дюнкерка. Однак виникла фінансова проблема, оскільки валютні запаси Британії були майже вичерпані. Тому Черчилль особисто звернувся до президента Сполучених Штатів із проханням врегульовати це питання. І тоді Рузвельт запровадив так звану політику Ленд-лізу, що набрала чинності 11 березня 1941 року. Добрі стосунки Черчилля з президентом США допомогли йому забезпечити постачання життєво важливих харчів, нафти та боєприпасів через північноатлантичні судноплавні шляхи. 

22 червня 1941 року, о 3 годині 15 хвилин німецька артилерія та авіація завдали несподіваного масового удару по радянських військах. Полум'я боїв охопило увесь неосяжний простір західного кордону СРСР від Баренцова до Чорного морів. 

Той же день, увечері, Вінстон Черчилль, у своєму виступі по ВВС перед країною та всім світом казав: «…Ми допоможемо Росії і російському народу всім, чим тільки можемо. Загроза для Росії – це й загроза для нас і для Америки». 

Вранці 7 грудня 1941 року японська авіація та підводні човни завдали нищівного удару по Перл-Харбор, американській військово-морській базі на Гавайських островах. За лічені години загинуло близько 2,5 тисячі американців. Це був «день ганьби» для Сполучених Штатів, а також привід до вступу в Другу світову війну.

Протягом 1941-1945 років Черчилль разом з Рузвельтом тягнули на собі величезний тягар міжнародних проблем не тільки війни з Німеччиною, але й відбудови післявоєнного світу. Замість Ліги Націй у 1945 році було створено Організацію Об'єднаних Націй для підтримки міжнародного миру й розвитку співпраці у вирішенні міжнародних проблем. Рузвельт вперше ввів поняття «Організація Об'єднаних Націй» як термін для позначення союзних країн. Цей термін було вперше офіційно використано 1 січня 1942 року, коли 26 держав підписали Декларацію Об'єднаних Націй і зобов'язалися від імені урядів сприяти утворенню системи загальної безпеки й активізації процесу роззброєння. 

І у травні 1945-го німецький генералітет підписав акт про капітуляцію вермахту – спочатку у французькому місті Реймс, а потім – у Берліні. Війна в Європі закінчена, і натовпи британців вітають Черчилля як національного героя. Ось так його політична кар'єра досягла свого апогею. А попереду ще 20 років життя! Але це вже інша історія… 

Черчилль сьогодні

Президент України Володимир Зеленський отримав Премію Вінстона Черчилля за лідерство Міжнародного товариства Вінстона Черчилля. Церемонія нагородження відбулася у форматі відеоконференції. Наш президент відмітив, що ця премія є здобуток багатьох українців та українок, усього українського народу, які героїчно відстоювали рідну землю у боях з російським агресором. 
Лоуренс Геллер, очільник Міжнародного товариства Вінстона Черчилля, зазначив роль Великої Британції під керівництвом прем'єр-міністра Бориса Джонсона в підтримці справи демократїї в Україні. У свою чергу, Борис Джонсон підкреслив, що після початку повномасштабної війни Росії проти України Володимир Зеленський довів своє лідерство, як свого часу Вінстон Черчилль. Наш президент упевнений, що українці та європейська спільнота завжди пам'ятатимуть тих, хто прийшов на допомогу українському народові. 

І ми маємо бути вдячні нашому президентові, що він не покинув нас в момент нашого найстрашнішого національного випробування – російської агресії проти України.