Різдвяна відпустка в селі: як міська дівчина відкрила для себе цінності життя
Мирослава й уявити не могла, що відпустка з коханим може бути такою, що кардинально змінить її уяву про життя…
***
Володимир вирішив узяти відпустку й поїхати на відпочинок. Робота в офісі – справа не з легких: то звіти, то інновації, то конференції – все вимагає відповідальності від президента великої компанії.
…Наближалося Різдво – велике свято для усіх християн та й для тих, хто не вірить у Бога, але дотримується певних традицій задля годиться.
В уяві Володі, як у кольоровому калейдоскопі, виринали яскраві картини з його дитинства, коли він разом зі своїми батьками їздив на Різдвяні свята в село до бабусі. У старій сільській хаті пахло сушеним сіном і запашним зіллям, бо ними бабуся встеляла підлогу на Святвечір, - це був свого роду дідух-оберіг, який віщував про достаток у домі і оберігав від усього лихого. Скільки було радості у хлопчика та його двоюрідних сестричок, коли вони грались долі, досхочу весело качались по долівці, упиваючись запахом свіжості і людської праці.
А скільки всього смачного було на столі в цей день і на Різдво, годі й казати: кутя, узвар, вареники з капустою, пампушки, смажена рибка, пісні голубці… Діти уважно слухали, як їхні батьки дякували за ці всі наїдки бабусі й вихваляли її кулінарні здібності.
Володя любив село, хоча вже давно був мешканцем столиці, та й час плине невпинно: йому вже за тридцять – цілком сформована особистість.
…Мирослава, окрилена запрошенням коханого поїхати кудись на Різдво, швидко зібрала валізу, вкинувши туди три купальники, халатик і чотири вечірні сукні, все ж таки їдуть у теплі краї…
В машині втомлена майже цілодобовою зайнятістю дівчина заснула. Вона була переконана, що перед аеропортом Володя її розбудить. Коли лагідна рука коханого ніжно торкнулася її плеча, Мирослава здивовано глянула на нього: це вже аеропорт?
Ні, сонечко!.. Це найкраще місце на землі, де відпочиває душа і тіло! Це бАтьківщина моєї мами. Я зараз познайомлю тебе зі своєю бабусею.
Ти хоча б міг словом обмовитись куди ми їдемо?! – сердито буркнула невдоволена дівчина, - в мене одягу для села немає, і що я у цій дірі буду робити?! Хіба це відпочинок?!
Не панікуй, моя пташко. От побачиш: тобі тут усе сподобається, бо…
На звук машини і дивну суперечку вийшла бабуся Станіслава і з самого порогу, мудро оцінивши ситуацію, обізвалась:
Нарешті, Володю, ти привіз мені свою наречену?
Заходьте мерщій до хати! Холодно ж! А я натопила піч, напекла пиріжків… О Боженьку, яка ж я рада!
Заходьте мерщій, діточки, там і побалакаємо.
У мене й одягу нема для села, – бурчала дівчина, плентаючись за всіма.
Увійшовши до хати, Мирослава несміливо оглядала помешкання привітної бабусі Володимира. Спочатку була невдоволена ситуацією, а надалі все змінилося на краще… Бабуся провела екскурсію своєю хатою, в якій, дякувати Богу, народилось і виросло четверо поколінь. Хвалилася своєю скринею, в якій уже кілька десятків років зберігає вишиванки, рушники, серветки, навіть уквітчані маками та волошками ткані простирадла…
Не переймайся, дівчинко, що нема що одягти в селі – вибирай у скрині все, що до вподоби. Я й берегла весь цей скарб для онуків і правнуків – це ж усе вишито власними руками. А скільки пісень переспівала разом із подругами, гаптуючи ці узори, а скільки історій було при цьому розказано й переслухано – одному Всевишньому відомо…
Слова старенької трішки приборкали норов городянки.
А ось ця ікона Божої Матері, що на покуті, налічує більше трьохсот літ, – спокійно і якось по-особливому урочисто говорила бабуся.
Ой діточки, ви ж із дороги, мерщій до столу, там і поговоримо.
Бабуся заходилась накривати на стіл, а Володимир тим часом приніс зі стодоли запашного сіна і, як у дитинстві бувало, устелив ним підлогу. Оселю заполонив такий запах, що перевершив Мирославині французькі парфуми…
…Коли увійшла до світлиці Мирослава у вишитій бабусею сукні, в руках тримала рушник, щоб поцікавитись, що символізують голуби серед квітів, Володимир на хвильку завмер, по-новому споглядаючи всю цю красу, яка була з ним поряд уже давно. У мовчазній розмові між ними можна було прочитати все: кохання, повагу, розуміння, вдячність – усі цінності, що мають бути у справжній родині.
Мудра бабуся все зрозуміла. Вона підійшла до кутка, де висіла ікона Божої Матері, обережно зняла її, перехрестила тричі, прочитала молитву, поцілувала і, благословляючи молодих, промовила:
- Хай Бог благословить вас, мої дорогі внучата, на добро, любов і ласку.
- Хай Матір Божа буде заступницею твого щасливого материнства, дочко.
- Дай, Боже, цій парі прожити життя у злагоді і коханні і ні на хвильку не засумніватись одне в одному.
- Діти мої, умійте брати, умійте і віддавати.
- Будьте завжди вдячними долі і Богові за те, що маєте! Заробляйте на краще!
- Знайте, що життя прожити – не поле перейти. Будьте мудрими людьми, люблячими батьками, бережіть мир на землі, цінуйте працю, родину і людей.
Володимир узяв за руки Мирославу, ніжно торкаючись рідних долонь, поцілував і дістав обручку. У Мирослави покотилася сльоза вдячності. Вона, схвильована від щастя і несподіванки, дякувала Богові за відпустку.
Схиливши голову, дівчина поцілувала бабусю в руку і щиро подякувала за великий життєвий урок.
…На Різдво приїхали до бабусі в гості всі її діти, онуки й правнуки. Було щиро і весело у великій родині: колядували, згадували приємні дитячі моменти, ділились планами на майбутнє, каталися на санках дорослі й малі, загадували бажання, слухали цікаві історії з життя мудрої бабусі Станіслави…
…Відпустка Володимира й Мирослави так швидко промайнула, що вони й не зогляділись, як треба було їхати. Бабуся, проводжаючи молодих, винесла згорточок, в якому була та вишиванка, яку одягала Мирослава на Святвечір, і рушник із двома голубами:
- Візьми, доню! Колись, благословляючи своїх дітей, передай їм, хай міцно тримається дерево нашого роду.
