Розумій один одного

Поль Манандіз

Знайомтесь: Поль Манандіз, франко-український співак. Доброзичливий, з чистими і щирими очима. Романтик, добра та душевна людина з відкритим серцем і бунтарським корінням.

Батько Поля, теж Поль, Манандіз (1931-1998) - з родини сицилійців, що емігрували до Бельгії за часів Муссоліні. Дід Поля працював на шахті. Роками пізніше, від батька, Поль часто чув в оповідях, як дід насвистував різні мелодії.

Батько - успішний бізнесмен, помер, коли Полю було лише 20 років, але за своє життя він встиг багато дати своєму синові, сформувати його як людину - вільну, висококультурну, з глибоким розумінням доброї філософії світу.

Мати Поля - француженка, народилась у місті Валансьєнн, що в 190 км від Парижа, останньою дитиною в родині, де було семеро дівчат і один хлопчик.

У Поля - один брат Філіп. У 6 років він захворів на лейкемію. Мама шукала різні шляхи, щоб допомогти синові. З'ясувалося, що система в Європі не забезпечувала постійного лікування онкохворим дітям, в т. ч. іноземним («Але ж це діти!» - каже Поль), і мама заснувала організацію «День за днем», намагаючись змінити систему на краще, долучилась і до політичної діяльності. Особливо емоційними були зустрічі, які влаштовувалися для дітей на останніх трагічних термінах хвороби: для них організовували спільні заходи з їхніми кумирами, як, скажімо, самим Майклом Джексоном.

Поль Манандіз


Поль приїхав в Україну з українкою, Оленою, в 2016 році. Побачив українську природу, традиції та культуру і відчув, що він вдома. Як співак, каже Поль, я все свідоме життя шукав своє місце призначення. І без всяких сумнівів, я знайшов його в Україні. В яку він щиро закохався. І тепер у нього є мрія: отримати українське громадянство.

У Поля у Франції зростає син Олександр, йому 12 років. Він неодноразово приїжджав в Україну, до якої Поль передав йому свою щиру любов. Особливі відносини у Саші з бабусею Лілією Рубан. Він тренується бути футболістом, і бабуся подарувала йому повний комплект спортивного обмундирування команди «Динамо» Київ.

Трохи повернемося в минуле, коли Поль в 21 рік закінчив Бельгійську королівську консерваторію з золотою медаллю і зрозумів, що хоче бути рок-музикантом.

Поль Манандіз


– Ваші батьки хотіли, щоб ви пішли вчитися до консерваторії?

– Тато був згоден, а мама - ні.

 

– Ким вас хотіла бачити мама, в плані професії?

– Лікарем, адвокатом, керівником, тільки не музикантом.

 

- Поль, а чим ви займалися в шкільні роки?

- Сім років вивчав латинь і грецький. Був солістом в хорі при католицькій церкві Notre dame de Laeken в Брюсселі.

 

– Яким ви бачите майбутнє України?

– Для мене найголовніше, щоб нові покоління людей в Україні жили щасливо, вільно, без Європи і без Росії. Україна заслуговує так жити.

 

– 14 лютого 2020 року на концерті в м. Славутич вам присвоїли звання заслуженого артиста естрадного мистецтва. Що це для вас: визнання?

– Хотів показати новій генерації, що бути «зіркою», це не просто звання. Потрібно багато працювати: писати тексти, музику, багато думати. В Палаці «Україна» я заспівав пісню: «A la guerre comme a la guerre  - На війні як на війні».

Поль Манандіз

Я можу робити хіти кожен день, але найголовніше: я хочу співати для людей і показувати їм ситуацію, якою вона є.

Війна в нашій країні - це болюча тема для Поля. Він не міг не поїхати з концертами і на зустрічі з захисниками до нашого сходу.

Раїса Шматко, лідер Руху ГО Всеукраїнський жіночий рух «За вільну Україну», близький друг співака, розповідає про Поля: «Дуже душевна людина і справжній патріот України. Він любить Україну так, як не всі українці її люблять. У нього є така пісня «Вирушали хлопці». Вона одна з найулюбленіших. Коли її співає, то зупиняється, у нього перехоплює горло, виступають сльози. Коли я запитую, чому, він відповідає, що присвятив цю народну пісню у власному аранжуванні - пам'яті Василя Сліпака, нашого Міфа-Легенди, що, полишивши блискучу оперну кар’єру у Франції, вирушив назад до рідної України, захищати її від ворога, і невдовзі загинув на сході.  Поль зустрічався з Василем в Парижі, вони говорили про Україну,  і Поль був вражений не лише його талантом, але найбільше патріотизмом. Мабуть, як ніхто, розуміючи, який голос ми так передчасно втратили, яку особистість, Поль до сьогодні не може змиритися з його загибеллю.  Але, покохавши Україну вже власним серцем, здружившись вже тут з її захисниками і патріотами, і ставши сам великим патріотом України, Поль розуміє вчинок Василя, поклик серця Героя.

«Поль - француз, але любить Україну не менше українців, - продовжує Раїса. - Він багато працює над вивченням української мови, тому що йому легше співати українською, ніж говорити. Просив мене навіть знайти вчителя української мови, щоб говорити українською як і я».

Знайомство Раїси і Поля також було незвичним і знаковим. На сторінках фейсбуку Раїса побачила французького співака, який виконував українською мовою пісню «Війна». Вона була приголомшена, вирішила неодмінно знайти Поля. В їхній штаб якраз приїхали хлопці з «Народного фронту», і дізнавшись, що Раїса дуже хоче познайомитися з Полем, відразу ж йому подзвонили, і, звичайно, Поль приїхав. З того моменту вони дуже дружні, Поль сказав трохи пізніше Раїсі, що у нього до неї схожі почуття, як до своєї мами, вона така ж активна і дуже багато допомагає іншим.

Поль Манандіз

 

– До нас у штаб він приходить, як сонечко. Коли ми вперше познайомилися, то вийшли на вулицю, і було таке яскраве сонце. Я сфотографувала Поля на тлі прапора України. Йому дуже подобається наш прапор адміністрації Дарницького району. І я говорила, що хоч його батько італієць, а мама француженка, але, мабуть, десь глибоко в коренях є українці. Так любити Україну – це неймовірно. Концерти, на яких він співає – це потужні уроки патріотизму, зал на одній хвилі з ним: люди в залі плачуть, радіють, співають разом із ним, під час концерту встають з місць не один раз. Тільки почують його голос і одразу встають. Потрібно просто бути там і все це бачити. Коли він співає, то співають його серце і душа. Народ неможливо обдурити, публіка все відчуває, тим більше співає тільки наживо. У нього такий талант, він прекрасна людина. У 19 років бути обличчям бренду «Дизель», уявляєте, яку можна одягнути корону? І після закінчення Бельгійської королівської консерваторії також.

19 грудня 2019 року в «Укрінфо» волонтери та лідер Руху ГО Всеукраїнський жіночий рух «За вільну Україну» Раїса Шматко вручили Полю Манандізу «Медаль за Служіння». І ця медаль дуже дорога співакові. Це щире визнання людей, справжніх патріотів країни, Поль став для них своїм. Друзі згадують багато моментів, коли він з чистим серцем допомагав військовим, перераховуючи чималі кошти на зону ООС. Також готовий приїхати на волонтерськi, благодійнi концерти.

І в наш час всесвітньої пандемії Поль Манандіз проводить концерти на сторінках фейсбуку. Кожен день він підтримує своїх друзів і шанувальників, налаштовуючи на віру і надію.

Справжній артист готовий співати заради свого слухача, хоча б і для одного, просто дивлячись йому в очі, розуміючи, що він їм зараз потрібен. І співати про найважливіше – про любов, про Батьківщину, про життя...

 

Category