Beatles, Браєн, Ліверпуль
«All You Need Is Love...» (англ., «Любов – саме те, що тобі потрібно...»)
«Якщо зірки запалюють, мабуть, це комусь потрібно?» – це філософське запитання – не тільки для філософів. Історія Beatles найтісніше пов'язана з ім'ям Брайєна Епстайна, скромного бізнесмена з Ліверпуля. Йому вдалося запалити рок-зірку Beatles, створити їх як феномен рок-культури ХХ століття. Важко переоцінити внесок Брайєна у становлення Beatles: вони стали єдиною любов'ю, метою й сенсом його недовгого життя. Щасливий у бізнесі, був він нещасливий в особистому житті. Тим більш усіх приголомшила його рання й раптова смерть (чи загибель?) у 32-річному віці, яка ще й досі приховує чимало таємниць та хвилює багатьох бітломанів.
Жовті кошмари Філіппін
All you need is love… – закликали до любові Beatles, проте Брайєну її так бракувало. Той серпневий week end 1967-го, у п'ятницю Брайєн повернувся із за
міської оселі у свій особняк на Chapel Street. Лондон полишили всі його друзі та й не було з ким поділитися зі своєю самотністю. Він поринув у стан депресії, черговий з того часу, як Beatles припинили свої гастролі. Їм вже обридло виступати із репертуаром Oldies, but Goldies на стадіонах, серед дикого ревіння фанів, у якому не чули своєї музики. Першочерговою для них стала творча справа. Задля цього повернулися до студійних мікрофонів, де чекали на них творчі досягнення, зокрема альбом Sergeant Pepper, видатний шедевр рок-музики ХХ століття.
В студії Брайєн відчував себе зайвим. Віднині там потрібний був не він, а Джордж Мартін. Корона п'ятого бітла перейшла до звукорежисера.
Відблиски спогадів спалахували у його пам'яті...
Рік 1966-й приніс чимало прикрого. Турне на Філіппіни справило на Брайєна гнітюче враження. Кошмар цей розпочався в той час, як Beatles насмілилися проігнорувати запрошення Імельди Маркос, дружини філіппінського диктатора.
Помсту розгніваної жінки відчули британці в аеропорту, де у залі вильоту чекав на них озвірілий натовп азіатів. Брайєн відразу зрозумів, у яку халепу встряв із хлопцями. «Навколо... розігралася справжня істерія...» – згадував Джордж Харрісон. Злива ударів обрушилася на Рінго, Брайєна кинули додолу, перепало й Джорджу та Джону. Старанно чавили Мела Еванса, охоронця Beatles, водію Елфу Бікнеллу пошкодили хребет та зламали ребро. Із кожним ударом – ревіння натовпу та брудна лайка в адресу британців.
Ще не встигли вони сісти у літак, як Брайєна та Мела Еванса негайно відкликали назад. Брайєн пополотнів, а Мел звернувся до чесного товариства: «Передайте Ліл, що я кохав її». Біля трапа їх просто пограбували: відібрали половину виручки за концерти, та й ще – 5200 фунтів в рахунок дозволу на виліт. Брайєн був майже в стані нервового зриву. Та наостанок приголомшили його Beatles – повідомили про своє рішення припинити гастрольні турне. Ця несподівана звістка остаточно розчавила Брайєна: йому стало млосно, піднялася температура. Жовті кошмари Філіппін тривалий час непокоїли його…
Востаннє Beatles завітали до Америки. І це турне обернулося кошмаром. Та почалося все з інтерв'ю Джона Леннона лондонській Evening Standard, у якому він стверджував, що «на сьогодні Beatles значно популярніші, ніж Ісус Христос». Легковажність Джона ураз погіршила стосунки його та Beatles із Америкою. Зали, де співали Beatles, лишалися напівпорожні. В південних штатах привселюдно спалювали зображення та платівки Beatles; раптово з'явився на світ й ку-клукс-клан – справа повертала на зле. Не допомогла й процедура каяття Джона: йому погрожували смертю. Брайєн мав намір припинити гастролі: життя своїх улюбленців він ставив вище, за гроші.
У Сан-Франциско, наприкінці серпня 1966-го, Брайєн врешті-решт усвідомив, що це – останні гастролі. Це була катастрофа. Ще з Філіппін ніяк він не міг повірити в це. У розпачі Брайєн прийняв смертельну дозу снотворного, але лікарям вдалося врятувати його. Не вдалася й повторна спроба самогубства…
Інтерлюдія у Ліверпулі
Іноді він замислювався над тим, як би склалося його життя без Beatles?
До зустрічі із ними Брайєн Епстайн – вже відомий у ділових колах Ліверпуля молодий підприємець, який вдало поєднував свої музичні принади (він захоплювався класикою – Сібеліусом) із сімейним бізнесом по продажу меблів та фортепіано.
Безтурботне життя молодого бізнесмена скінчилося несподівано.
Десь у жовтні 1961-го вдень до крамниці Брайєна завітав юнак на ім'я Raymond Jones. Він розшукував сингл My Bonnie якогось ансамблю The Beatles. То був нечастий випадок, коли Брайєн нічого не міг відповісти. Відшукати сингл вдалося лише в каталогах імпорту, причому західнонімецького. Та виявилося, що ансамбль місцевий, з Ліверпуля, та виступає десь неподалік від White Chapel Street та його крамниці – в якомусь підвалі під назвою Cavern (тобто печера).
З важким серцем прямував туди Брайєн. Проте справа обернулася на краще. Beatles зчарували його: їхня музика наче випромінювала якійсь могутній магнетизм.
Ще не отямившись від дивних вражень, Брайєн й сам не помітив, як замовив 200 примірників сингла та став міркувати про контракт із Beatles. Брайєну давно вже обридли платівки, а музикантам тіснувато стало в Ліверпулі. В той час, як його улюбленці гастролювали у Гамбургу, Брайєн намагався проштовхнути їхні пісні у фірми звукозапису.
Проте провінціалам з англійської глибинки тривалий час не давали ходу. Та завади лише розпалювали Брайєна.
Нарешті доля звела його із тим, кому судилося втілити у фонограми шедеври ліверпульської четвірки. Це був Джордж Мартін, продюсер фірми Parloрhоnе (відділення корпорації EMI). Чаклун звукозапису Джордж Мартін теж піддався чарам провінційних музикантів, мерсійському звучанню їхніх пісень. Отже, він наважився укласти контракт із невідомими рок-музикантами. Beatles доручили йому свою музику, а Джордж зберіг її для нас, бітломанів усієї планети: вони вдячні йому за це й сьогодні.
Джон, Пол та рок-н-рол
Дебютний альбом Please, Please Me записали Beatles у Джорджа Мартіна. Як справжній джентльмен він завжди стриманий та чемний. Кожне його зауваження Beatles сприймають шанобливо. Нічого не вдієш: в студії сер Джордж завжди правий!
Після закінчення сеансу звукозапису Джордж Мартін урочисто проголосив: «Джентльмени, тільки но записана платівка, яка стане вашим першим суперхітом!»
Прогноз його дійсно виправдався. Не пройшло й півроку, як ця платівка Beatles, мініальбом Twist and Shout та сингл She Loves You посіли перші місця в національному хіт-параді та за обсягом продажу. Beatles усюди перші! Сама королева Англії аплодує Beatles у лондонському «Палладіумі»: шоу спостерігають мільйони телеглядачів. Beatles – фігуранти перших сторінок європейської та світової преси. Феномену Beatles віддала належне навіть «Британська Енциклопедія».
Їхній творчий стиль формувався у портовому Гамбургу. Він просякнутий подихом рок-музики по обидві сторони Атлантики та поєднує у собі елементи рок-н-ролу, блюзу і стилю country. Beatles завчасно вдалося відчути харизму часу та стати уособленням молодіжної культури: від їхньої музики повіяло весняною прохолодою.
Невипадково їхній творчий зліт прийшовся на бурхливу добу 60-х. Ліризм Пола МакКартні органічно поєднувався з бунтарським духом Джона, який додавав в їхній творчий соус гостроти. Свою музику Beatles спромоглися підняти до рівня мистецтва: недарма альбом Sergeant Pepper став маніфестом цілого покоління хіпі.
Та дехто вважав їхню музику священнодійством...
Шквал бітломанії обрушився на Європу та згодом – на увесь світ. Не минуло це лихо й країни Східної Європи. У Польщі спалахнула яскрава зірка Чєслава Нємена, в Угорщині на авансцену вийшло сузір'я блискучих рок-ансамблів, а в СРСР за гітари взялися радянські школярі – Борис Гребєнщиков та Андрій Макаревич.
Шквал бітломанії тримався три роки поспіль – під істеричні зойки підлітків yeah-yeah, сльози й ридання та навіть – калюжі під кріслами.
Брайєн був готовий до успіху, але такий шквал приголомшив навіть його!
Та попереду ще – Америка, шоу Еда Селівана та всесвітня слава.
Як солодко все на початку та гірко потім...
Поряд із Томмі Паркером, менеджером славнозвісного Елвіса Преслі, короля рок-н-ролу, Брайєн Епстайн став творцем шоу-бізнесу нової формації.
Beatles було затишно у Брайєна. Невлаштований в особистому житті, він невтомно піклувався про них. Усі Beatles (крім Джорджа Харрісона) виховувалися в неповних сім'ях: Джон і Пол втратили матір, а Ринго виховував вітчим. Брайєн був непожадливий по відношенню до своїх улюбленців: його прибуток не перевищував 10–20%, тоді як колеги по бізнесу мали 40–50, а то й 90%.
Суто англійське вбивство?
Депресія стала звичним душевним станом Брайєна. Без снотворного він вже не міг існувати і тримав при собі (у кишенях свого смокінгу) безліч препаратів на будь-який випадок, і навіть героїн. Та все марно. За висловом саксофоніста Чарлі Паркера, «від наркотику можна очистити тіло, але не мозок». Мозок Брайєна був стурбований лише думками про контракт з Beatles, термін якого мав скінчитися у жовтні 1967-го.
У п'ятницю його улюбленці умчалися в Бангор, крихітне містечко в Уельсі, щоб припасти до ніг махаріші Махеш Йога, індійського гуру, який побажав прилучити британців до свого вчення про трансцендентальну медитацію. Джордж Харрісон чемно запросив й Брайєна. «Мабуть, це цікаво», – байдуже відповів той.
Надвечір Брайєн чекав на якийсь телефонний дзвінок. Проте – без успіху. Один за одним скидав він сповіщення на автовідповідач Саймона Нап'є-Белла, менеджера ансамблю Yardbirds, який повернувся до Лондона вже після смерті Брайєна. Передчуття не зрадило Саймона: на нього чекало відразу кілька сповіщень. В одному з них – докір: «Я благав тебе не залишати Лондон...» – та вперте прохання повернутися до перерваної бесіди. З кожним сповіщенням його розмова ставала все менш зрозумілою. За думкою Брайєна, життя його втратило сенс. Той, кому була адресована ця промова, перебував між тим в Уельсі та слухав солодкомовного індійського гуру. «...Справа лише у тому, – розповів наостанок Саймон, – що у мене був автовідповідач, проте у таборі махаріші його не було». Про Брайєна згадали лише в неділю.
...У спальні Брайєна лікаря перш за все вразили численні таблетки, розкидані усюди – у флаконах і коробках, на полицях та у ящиках тумбочки біля ліжка, де знайшли й самого небіжчика. Брайєн лежав у позі ембріона, із носа його сочилася кров. Дехто дійшов висновку, що бідолаха вчинив самогубство лише тому, що й раніше намагався це зробити. Але паталогоанатом міркував інакше: свою нормальну дозу препарату Брайєн поступово підводив до небезпечної межі – від тривалого використання барбітуратів.
Скотланд-Ярд не задовольнила ця гіпотеза: на це були вагомі підстави.
Завіса таємниці неначе оповила справжні обставини загибелі Брайєна. Та ключик, звичайно, знайшовся. Підказав його адвокат Соммервілл, який тривалий час репрезентував інтереси Beatles у громадських зв'язках. В ексклюзивному інтерв'ю Альберту Голдману, автору біографії Джона Леннона, він натякнув на деякі факти, які не розголошували. Зокрема, що останню ніч свого життя Брайєн був не один. Та ще й стверджував, що смерть Брайєна – не самогубство.
Подальших подробиць Соммервілл уникав...
З часом Йоко Оно, дружина Леннона у другому шлюбі, обмовилася своїй приятельці Марні, що напередодні цих трагічних подій до Брайєна завітав Джон. Там їх застала зненацька мати Брайєна та викликала поліцію. Джон негайно втік звідти, а Брайєн радо зустрічав полісменів. Його вишукані манери мешканця Вест-Енду заспокоїли їх, а також мати. Тим часом Леннон мчався з Лондона, щоб якнайшвидше полишити Англію.
Postscriptum
Звістку про загибель Брайєна Beatles отримали в Уельсі. Більш за всіх запанікував Джон. Він настільки ідентифікував Брайєна із матінкою Джулією, що після його смерті влаштував сеанс спіритизму, на якому, крім медіума, присутня була лише ліверпульська четвірка. При цьому, ніхто з них й слова не вимовив про те, що почув там.
Синагога, де відправляли похорон Брайєна, знаходилася на Abbey-road, тій самій, куди привів він колись до студії EMI нікому не відомих рок-музикантів з провінції. Саме там Джордж Мартін записав усі їхні хіти, починаючи з сингла Love Me Do, які принесли їм всесвітню славу. Про Брайєна рабин сказав головне: «Людина, прихильна до своєї справи, стоїть попереду королів».
Брайєна поховали у рідному Ліверпулі 29 серпня 1967 року, на цвинтарі Long Lane. Ніхто з Beatles не з'явився на похорон. Про Брайєна швидко забули. У Beatles тепер був інший наставник – солодкомовний індійський гуру, який кликав їх до Індії.
Та потім Beatles очікували життєві грози. Провалився вщент їхній музичний проєкт Magical Mystery Tour, а серед Beatles розпочалися жорстокі чвари між Ленноном і МакКартні, які завершилися розпадом ансамблю та судовими процесами.
Джона Леннона не стало 13 років по тому. Його вразили п'ять пострілів від Марка Чепмена, релігійного маніяка із секти «Біблійський пояс», який щиро вірив у своє призначення – вразити псевдомесію.
Пішли з життя оба Джорджа: сер Джордж Харрісон та сер Джордж Мартін.
Ліверпульська четвірка у бронзі прикрасила набережну рідного міста: пам'ятник Beatles у 2015 році відкрила сестра Джона Леннона – Джулія Бейрд.
Від славнозвісного ансамблю лишилося поки ще двоє – сер Пол МакКартні, який виступав на концерті просто неба у Києві на майдані Незалежності 14 червня 2008 року, та колишній ударник Beatles Рінго Старр.
Марк Чепмен відбуває свій довічний термін ув'язнення.
Ліверпуль сьогодні
Камені цього міста найдорожчі для кожного бітломана.
Адже Ліверпуль – рідне місто Beatles!
По каменям цього міста йшли вони шляхом до кращої долі, пильно вдивляючись в океанські далі та у своє майбутнє. Це портове місто-трудівник наче наша Одеса. У ньому – поєднання національностей та головне – специфічний гумор, який помітно виділяє ліверпудліянця серед манірних британців.
Місту цьому завдячний кожен бітломан: адже Ліверпуль – рідне місто Beatles!
Про Ліверпуль мріє кожний бітломан. Прогулянка по цьому місту – істинно Magical Mystery Tour, із заглибленням у його неповторну ауру повну таємниць. У підвалі Cavern стільки люду, що не проштовхнутися: адже спільнота бітломанів найчисленніша у світі. Згуртовані єдиною й нетлінною любов'ю до Beatles, приходять вони сюди, щоб зустрітися із бронзовим Джоном.
Як солодко й сумно мандрувати вулицями цього міста – пройтися Penny Lane та завітати в Strawberry Fields, де пройшло дитинство Джона Леннона, притулитися до перископа Yellow Submarine в музеї Beatles Story та, нарешті, вийти на White Chapel Street, звідки Брайєн прямував до Beatles, і разом з ними – в історію рок-музики ХХ століття.
Та головний сувенір цього міста – це пам'ять про Beatles, яка, мов свято, завжди з тобою...
