Хустку мені вишила матуся...

«Які цікаві історії про хустку! Які чудові пісні, ще й під баян! А яка оповідь про хустку!..» Такі слова можна було почути у бібліотеці «Солом’янська» під час проведення культурологічного заходу «Мамина хустка — оберіг родини». Справді, стільки розповідей про різнобарвні хустини у Солом’янському районі столиці за останні роки читачі не пам’ятають... А створили таке свято три Посли миру: Берегиня української пісні, солістка Макарівського Будинку культури Людмила Ященко-Салюта, член Правління Фонду культури України, відмінник освіти Людмила Грабовенко, член Національної спілки журналістів Ольга Ходацька. І, звісно, музичний супровід від Олександра Сніжчка.

Зворушливо й з особливою ніжністю та любов’ю розповідала Людмила Іванівна Грабовенко про свої експонати. А у її колекції понад 300 (!) хустин. Своє захоплення власниця хусток пояснює просто: це моя Україна, це моя душа, сповита настановами моєї родини, традиціями, історією та самобутньою красою.

Кожна хустка має свою історію й притаманну тільки їй енергетику. Ось найрідніша — від бабусі. Ось мамина, яка гріє душу. Хустки супроводжували людину впродовж усього життя.

Якщо раніш колекція Людмили Іванівни складалася лише з хусток її роду, то тепер їй дарують у колекцію знайомі та незнайомі люди.

Свої пісні дарувала самобутня співачка Людмила Ященко-Салюта. У репертуарі Людмили Миколаївни є багато пісень, але її також тішать слова про мамину хустину. Тож у співавторстві з Зоєю Ружин з’явилася пісня «Хустку мені вишила матуся». Звучали пісні на вірші українських авторів, зокрема Тетяни Череп-Пероганич, Оксани Кузів. Першими співочими «університетами» Людмили Ященко-Салюти були пісні на «колодках». У дитинстві вона з бабусею Олександрою одягали вишиванки й ішли співати на «колодки». «Колодки» — це справжні дерев’яні колоди під майже кожним двором. Починали співати, а вже чутно було, як на другому кутку вулиці хтось пісню затягнув. Та співали якнайголосніше, щоб переспівати всіх на кутку. Загалом, за словами Людмили Миколаївни, бувало, сядемо родиною, коли звечоріє, і тато Микола Іванович каже: «Давайте так заспіваємо, щоб аж лампа потухла».

Про хустки своєї мами розповіла у своєму оповіданні Ольга Ходацька, з якого прочитала уривки. А хустки в житті її неньки на особливому місці. «Їх у неї було дуже багато: малі й великі, з квітами та орнаментами, різнокольорові й однотонні, тонкі й пухові, призначені для свята й будніх днів».

На свято хустки до бібліотеки «Солом’янська» завітала і постійна читачка Людмила Мотузна зі своєю сімейною реліквією: також хусткою, якій 130 років. Людмила Федорівна дружина автора підручника «Біологія» В. Мотузного.

Цього дня можна було доторкнутися до 300-річної хустини, набратись позитивної енергетики й загадати бажання: яке неодмінно збудеться!