Василь Сухомлинський: повчальні історії

Сучасна освіта, що відбувається онлайн в умовах воєнного стану, потребує від її учасників докорінних та доволі креативних змін, налаштування до певного творчого експерименту, створення інтерпретацій, умовно кажучи з першого разу, без звичних «репетицій». Адже сучасне переосмислення повчальних історій Василя Сухомлинського збагачує нас: і дітей, і дорослих, новим життєвим і творчим досвідом.

В ефірі програма «Сухомлинський: повчальні історії». Ведучі Леонід Гапєєв та наші молоді учасники ефіру з гуртка «Точка зору» ЦДЮТ №5 м. Харкова, це Данило Пальчук і Вадим Харченко.

Для початку пропонуємо нашим читачам і глядачам почитати цю коротку, водночас дуже цікаву й повчальну історію Василя Сухомлинського.

Василь Сухомлинський

БО Я — ЛЮДИНА

Оповідання

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх – батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
– Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.
Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
– Дідусю, – запитав хлопчик, – Ви не бачили тут каменя?
– Я прибрав його з дороги.
– Ви також спіткнулися й забили ногу?
– Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
– Чому ж ви прибрали камінь?
– Бо я – людина. 

Хлопчик зупинився у задумі.
– Тату, – запитав він, – а Ви хіба не людина?   

*** 

Читання й переосмислення

Для нас, як учасників ефіру, важливе не лише прочитання, бо тут в ефірі діти читають одразу текст без спеціальних репетицій. Адже найцікавіше буде не демонстрація читання, а саме переосмислення прочитаного. Аби не говорити заздалегідь вивчені відповіді, а навпаки показати свій власний погляд на проблему. І коментарі ми почули доволі несподівані. Скажімо, Вадим помітив те, що можуть помітити спостережливі дорослі, бо йдеться про стосунки дітей і батьків. А про що йде мова? Послухайте самі.

Данило інтерпретує сюжет дещо по-іншому, водночас демонструє глибокий зміст власної інтерпретації. З мого особистого погляду, для 5-класників це доволі непоганий рівень креативного мислення, яке ми послідовно розвиваємо під час таких ігрових та цілком по-дорослому створених освітніх ефірів під час позашкільних занять. І це відбувається у дружній атмосфері справжнього діалогу поколінь, серед дітей і дорослих. Аби краще зрозуміти одне одного.

А як би ви, дорогі читачі, вчинили із тим каменем? Є можливість подумати над цим запитанням у цій повчальній історії.

У будь-якому варіанті відповіді ми впевнено скажемо собі на запитання «чому так»: Бо я – людина! Напевно, ви теж можете дати собі таку оптимістичну відповідь, за висловом відомого українського педагога-гуманіста В. Сухомлинського у цьому сюжеті.

Але ж варто ще подумати, а чим це втілюється у життя на вашому прикладі, чи не так?

Дякуємо нашим хлопцям (це Данило Пальчук і Вадим Харченко) за неформальні й відверті відповіді.

Ефір підготував і провів

Леонід ГАПЄЄВ