Приїзд в Україну Моріко Хорі, президента «Федерації жінок за мир у всьому світі»

Кожен приїзд в Україну Моріко Хорі, президента «Федерації жінок за мир у всьому світі» Японії, є значимою подією як для самої високоповажної гості, так і для ГО «Федерація жінок за мир у всьому світі», з якою Моріко Хорі пов’язує спільна співпраця з багатьох культурних і соціальних питань.

І сьогоднішня київська ранкова зустріч була невипадковою. Моріко Хорі разом із колегою Тетяною Коцебою, яка очолює аналогічну Федерацію в Україні, відвідали Національну бібліотеку України імені Ярослава Мудрого, де відбувся літературно-музичний конкурс-фестиваль «Причал на Поштовій». Тож, користуючись нагодою, ми мали змогу поспілкуватися безпосередньо із Моріко Хорі. Мовний бар’єр у нашому спілкуванні допоміг здолати пан Михайло Ільїн, який люб’язно погодився долучитися до бесіди, адже йому, Голові Правління «Федерації всесвітнього миру України», питання такої співпраці відомі. До речі, в Японії вважається досить чемним, якщо скажеш два слова японською, бо й самі японці розуміють, що вивчити їхню мову надто складно. Тому, озвучивши два слова «кімоно, юката» (перші слова, що прийшли на думку), наша розмова почалася, звісно, про громадську та волонтерську роботу, з якою Моріко Хорі пов’язала своє життя. Власне, про її громадську роботу і розпочнемо нашу бесіду.

— Моріко Хорі, щиро вітаю Вас на українській землі і хочу запитати: чому Ви захопилися громадською, а тим паче, волонтерською роботою?
— До того, як почала займатися громадською роботою, я була науковцем і досліджувала, яким чином можна розв’язати конфлікти. Я опрацювала і вивчила багато матеріалів і зрозуміла: країнам, що перебувають у конфліктах, важко порозумітися. Тоді я просто вирішила зайнятися практичною діяльністю, щоб сповна відчути ці емоції, зрештою, людей, які змогли позбутися конфліктів. Також, володіючи науковою інформацією, зрозуміла, що ще однією причиною конфліктів є бідність. І коли цей стан держава зможе подолати, то, на мою думку, зникне і таке поняття, як конфлікт. Вважаю, що ті завдання, які ставить «Федерація жінок за мир у всьому світі», напряму відповідають моєму бажанню. 

— Ви приїхали в Україну не самі, а з цілою групою волонтерів. Це власний вибір кожного? Вірніше, кожної жінки-волонтера...
— Саме так. Щоб приїхати до вас, кожен збирав на поїздку кошти самотужки. Більше того, всі громадські справи, а особливо домашні, довелося зробити наперед, щоб не відчувалася для рідних і колег наша відсутність. Нас переважно цікавить соціальна, культурна та освітня співпраця. І цю співпрацю ми вбачаємо із Громадською організацією «Федерація жінок за мир у всьому світі», керівником якої є Тетяна Коцеба.

— Трохи поговоримо про Японію. Права японських жінок захищені, чи Вам все ж таки доводиться їх відстоювати?
— Гарне запитання... Якщо на це питання дивитися з боку західної концепції, то в Японії жінки ніяких прав не мають. Водночас вони не відчувають, що не мають ніяких прав. Є багато непорозумінь у цьому питанні. Нам, жінкам, не варто конфліктувати з чоловіками, щоб мати власну сферу. Тому жінки самі не бажають займати високі посади. Згідно з японською традицією, жінка має бути вдома: піклуватися про дітей, бути завжди з чоловіком і створювати гармонійну атмосферу в сім’ї. Жінка виконує так звану роль берегині домашнього вогнища, дбайливої матері. На такий устрій не вплинули ні сучасні ралії, ні західна культура. Тому жінки, які займаються громадською роботою, як, скажімо, я, мають ще у повному обсязі виконувати всю домашню роботу. Багато жінок бажають все ж таки залишатися вдома. Бо виходить так, що треба виконувати і домашню, і суспільну роботу.

— А загалом є можливості в японської жінки збудувати собі успішну кар’єру? Якщо вона, звісно, цього бажає...
— Можливості є, і дуже великі. Утім, щоб отримати таку саму можливість як, скажімо, у чоловіків, то жінка має працювати удвічі більше. 

— А щодо освіти?
— У нас рівні можливості з чоловіками щодо навчання. Але зауважу: у майбутньому щодо роботи, то перспектив все ж таки більше у чоловіків.
До речі, одним пунктом моїх візитів в Україну є сприяння у залучення японських абітурієнтів до навчання у вашій країні. До ознайомлення з Україною у мене була асоціація лише з Чорнобильською трагедією. І лише після візиту, я переконалася, що Україна має великі можливості в розвитку освіти, культури, з якими може поділитися з усім світом. Як приклад, сьогоднішня визначна літературна подія в бібліотеці.

— Цікаво дізнатися, що пересічний японець знає про сучасну Україну?
— Знають небагато. Все, що мені казали про Україну японці, — що ви пройшли важкий шлях розвитку, і, звісно, про Чорнобиль. А на власні очі побачила, що тут живуть найкрасивіші у світі жінки. І я пересвідчилася — дуже сердечні. Нас скрізь тепло приймають. У вас є чудові традиції...

— А що Вам до вподоби з українських звичаїв чи традицій?
— Зустріч бажаних гостей короваєм (усміхається). Це так зворушливо і чарівно. Особливо у вашому національному вбранні з віночками.

— Моріко Хорі, Ви сьогодні також чарівні у своєму національному одязі. Це Ваш щоденний одяг?
— Кімано — це святковий одяг, а колись був щоденний. Юката — це тип кімоно, який носять влітку і вдома, і на вулиці. Жіноче кімоно складається із 12 частин, що об’єднує в собі поняття етикету, краси, і любові. 

— Оскільки ми ведемо розмову про жінок, то які риси характеру Вам подобаються в українках?
— (Задумалась). Напевно, сердечність і усмішка...

— На нашу думку, Японія — Країна Вранішнього Сонця, і там має бути більше усмішок...
— О, так! Але Україна також сонячна. І не лише тому, що багато росте соняшників. А від життєрадісних людей. Принаймні така моя думка.

— Моріко Хорі, завершуючи нашу розмову, що б Ви побажали українським жінкам?
— Любові і залишатися такими чарівними з гарними усмішками.

— Дякуємо за розмову!