Берегиня української духовної спадщини

Її величність – Книга… Про Книгу наша сьогоднішня героїня говорить з пієтетом і особливою теплотою. Ще б пак! Майже чотири десятиліття вона працює у найбільшій книгозбірні України – Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (НБУВ). І вперше за понад сто років існування бібліотеки її очолила жінка.

Тож знайомтеся: Любов Дубровіна, генеральний директор, докторка історичних наук, професорка, член-кореспондент Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України. А ще до цього додаються означення «знаний історик бібліотечної справи, книгознавець, документознавець, архівознавець», і  не лише на теренах України, а й поза її межами.

Уже чотири роки вона керує бібліотечною установою, яка належить до десяти найбільших бібліотек світу, з обсягом фондів близько 17 мільйонів одиниць зберігання, з найбільшим у країні культурним фондом пам’яток слов’янської писемності. Зокрема й рукописних книг X–XIX століть, з архівами й книжковими колекціями видатних діячів української та світової науки й культури. Це потужний науково-технічний комплекс, що складається з шести спеціалізованих інститутів і 50 науково-дослідницьких підрозділів, які кожного дня працюють щонайменше з кількома сотнями відвідувачів і тисячами користувачів порталу бібліотеки.

Світ теж знає про цю особистість – Любов Дубровіну, адже вона має почесні звання «Жінка 1992 року» Міжнародного біографічного центру в Кембриджі (Велика Британія) та «Жінка успіху» Американського біографічного центру (2000).

Академік Національної академії аграрних наук України Віктор Вергунов дуже влучно сказав про Любов Дубровіну, що її наукова діяльність є яскравою та різноплановою, і їй відведено у життєвій книзі вченої найбільше сторінок. Вона до сьогоднішнього широкого визнання науковою спільнотою пройшла всі професійні сходинки – від молодшого наукового співробітника до директора найбільшої бібліотеки України.

Тож разом і погортаємо сторінки її книги життя (яке, до речі, почалося вересневого дня). А ще – сторінки видання «Життя в науці», книги-присвяти Любові Дубровіній.

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського вже від початку заснування, а це 1918 рік, була задумана насамперед як національна і наукова інституція, яка мала стати скарбницею культурних надбань українського народу.

Власне, так воно і сталось.

Українська академія наук, започатковуючи національну книгозбірню, зібрала й зберегла книжкові та рукописні колекції багатьох приватних бібліотек, музеїв, просвітницьких організацій. Саме ці раритети і стали безцінними джерелами, наріжними каменями, на які спирається історична пам’ять народу України.

90-ті роки минулого століття разом з утвердженням незалежності України стали й початком відродження нашої духовності. Це час, коли почали популяризувати також заборонені раніше видання: рукописи, стародруки, бібліотечні зібрання,  історичні колекції. Вивчення історико-культурної спадщини України було головним напрямом діяльності підрозділу Бібліотеки – Інституту рукопису, який тоді очолювала Любов Дубровіна. Водночас їй довелося певний відтинок часу очолювати й Інститут архівознавства НБУВ. Було створено низку наукових каталогів рукописних пам’яток різними мовами (старослов’янською, грецькою, арабською, польською), путівники по колекціях і зібраннях Інституту рукопису та спеціалізованих фондів НБУВ, інші науково-довідкові видання, зокрема «Національна академія наук України. Документи і матеріали» (1993–2005), «Особові архівні фонди Інституту рукопису», «Києво-Могилянська Академія в документах і матеріалах», підготовлено видання рукописних пам’яток – «Пересопницьке Євангеліє 1556–1661 рр.» та інші.

Багаторічний генеральний директор НБУВ (нині він має статус почесного генерального директора), академік Академії наук, радник Президії НАНУ Олексій Онищенко у книзі-присвяті «Життя в науці» написав: «Немала заслуга Л. А. Дубровіної і в тому, що кодикологія (наука про рукописну книгу) піднялася у своєму статусі від однієї з багатьох допоміжних історичних дисциплін до самостійної спеціальної дисципліни з широкими історико-культурними пізнавальними можливостями». Вчена обґрунтувала предмет, мету і завдання української кодикології та кодикографії».

Власне, як історик і культуролог Любов Дубровіна і сформувалася на ниві дослідження рукописів і стародруків. Які, на думку Олексія Онищенка,  є  перлинами – першосвідчення величі писемного слова, золоті складники історичної пам’яті. Їхня цінність не померкне ніколи.

Загалом у 90-ті відбулися суттєві зміни в роботі всієї архівної системи України. Від Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського Любов Дубровіна брала активну участь у розбудові діяльності архівних установ. Було прийнято низку законодавчих, нормативно-правових актів, рекомендацій в архівній галузі. Зокрема Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» (1993), Указ Президента України «Про День працівників архівних установ». У цей час розробляються  перспективні напрями історії й теорії археографії, розкриваються взаємозв’язки архівознавства, археографії і кодикології. Зокрема, кодикографія виникає як «археографія книги». З огляду на це Любов Дубровіна запропонувала своє бачення предмета археографії як усього комплексу наукової та науково-інформаційної діяльності.

Про історію Національної бібліотеки України імені Вернадського писалося багато разів у різних аспектах. І саме Любові Дубровіній, насамперед у співпраці з Олексієм Онищенком, належить вагомий внесок у дослідження цієї історії.  Крім того, за останні 30 років бібліотека видала спеціальну серію, яка розкриває історію НБУВ впродовж незалежності. Це багатотомне видання з єдиною обкладинкою. Любов Андріївна також брала участь у підготовці фундаментальної багатотомної серії «Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського», що публікувалася великим колективом академічних учених під егідою Комісії з наукової спадщини академіка В. І. Вернадського НАН України.

Долучилася Л. Дубровіна й до дослідження історії Національної академії наук України та підготовки багатотомної історії НАН України в документах і матеріалах, починаючи від заснування Української національної академії й  до сьогодні.

Від початку розбудови незалежної держави вчена обстоювала розуміння концепту вільного доступу до інформації як запоруки розвитку відкритого демократичного суспільства. Тому останнім часом вона публікує праці, де осмислюються сучасні проблеми академічної науки та її інтеграції у світову, розвиток мережевої науки. У фокусі діяльності Любові Дубровіної – розробка нової концепції науково-інформаційної діяльності НБУВ як головного інформаційного центру країни, який утвердився й почав розвиватися в попередні роки академіком Олексієм Онищенком. Завдяки цьому вся наукова й культурна спадщина України стала доступною користувачам.

На наше запитання, що ж таке Бібліотека, Любов Андріївна відповіла так:

•    Бібліотека – це знання. Воно може в різних формах існувати – може  у вигляді книжки, у вигляді ресурсу, журналу, рукопису, відео. Головне – це знання, які ми донесли до сьогоднішнього часу. Недарма ж фонди нашої бібліотеки були визнані національним надбанням України. Ми зареєстровані як національне надбання, і попри ту ситуацію, в якій ми всі зараз опинилися, наша бібліотека залишається тим самим центром, який надихає, надає задоволення, радість, коли ти розумієш, що фонди – це не просто книжки, ресурси або ще щось… Фонди – це спілкування з минулим, яке нам гарантує і торує шлях у майбутнє. Тобто навіть  такими простими словами кажучи, бібліотека є центром духовного життя людини.