Шлях до моря, або Доля українського вченого

Шлях до моря, або Доля українського вченого

У науковому світі Ігор Леонідович Обозненко — людина знана: дійсний член Російського та Американського акустичного товариств, дійсний член Американського фізичного товариства, доцент кафедри акустики та акустоелектроніки НТУУ «Київський політехнічний інститут», якій присвятив понад 40 років свого творчого життя. Море визначило його долю, а шлях до моря йшов від прадіда адмірала А. Єлагіна (про Єлагіних нагадує у Санкт-Петербурзі ще Єлагін-острів з його вишуканим палацом). Ігор Леонідович Обозненко гармонійно успадкував таланти своїх предків — адмірала А. Єлагіна і дідуся К. Смирягіна, видатного педагога і директора Києво-Фундукліївської гімназії. Предків згадав я невипадково, адже сімейні корені, на думку історика й педагога Володимира Антоновича, головним чином (на 70%) впливають на духовний світ людини та її таланти. Виховання, освіта й соціальне середовище — це лише додаток до головного.

Примхи злої долі

Ігор Леонідович народився 80 років тому в Києві. Вже на початку життя малечу Ігоря чекали тяжкі випробування. Не пройшло й півтора року, як до Києва прийшла війна — з виттям сирен та гуркотом німецьких авіабомб. 

З кошмару війни в пам'яті дитини лишилися голод й нестатки… 

Та ще до початку війни хвилі сталінських репресій прокотилися по країні. Не уникнула їх і родина Обозненків. У жовтні 37-го у Биківнянському лісі був розстріляний дідусь — художник Леонід Олексійович Обозненко (його твори експонувалися свого часу в музеях образотворчого мистецтва України). Про цей злочин свідчать документи та поминальний камінь «Художники — жертви репресій» біля Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (Вознесенський узвіз, 20), де серед інших жертв репресій викарбовано і його ім'я. Після війни у концтаборі Карлаг (Казахстан) померла й бабуся Марія, дружина дідуся Леоніда. А батько Леонід Леонідович, репресований 1937 року, воював у штрафбаті та загинув 1944 року біля Корсунь-Шевченківського.

Отже, сирітство, тяготи воєнного часу й повоєнного, які ділив він із матінкою та старшим братом Юрком. Стартові умови життя були край несприятливі…

Але не такий він був, цей амбітний юнак, щоб не подолати примхи злої долі!
Ще до початку вступних іспитів до КПІ він протягом 10 днів розв'язав понад 1000 задач з математики. І у подальшому житті прагнув максимально використовувати математичний аппарат для розв'язання своїх наукових проблем, зокрема хвильових задач гідроакустики, що визначили його науковий стиль, стали його візитною карткою. 

Потім — інститут, кафедра, аспірантура… 

Кандидатом технічних наук стає у 26-річному віці, а три роки по тому — доцент.

«Трешер», відповідайте!

Три чверті земної поверхні нашої планети поглинає світовий океан, звідки життя прийшло на землю. Гідроакустика (або підводна акустика) має допомогти людству відвоювати природні скарби, що тримає океан у своїх надрах. Але згадали про це лише під час світових воєн, коли німецькі субмарини тероризували надводний флот Європи та США у боротьбі за гегемонію на морях-океанах.

Творча діяльність І. Л. Обозненка розпочиналася у сувору добу «холодної війни». Він брав активну участь у розробці гідроакустичних комплексів, що були на озброєнні Військово-Морського флоту СРСР, та складали гідну конкуренцію США.

Аспірант І. Л. Обозненко тільки-но готував свою кандидатську дисертацію, як на хвилях Атлантики вибухнула чисто американська трагедія — пішла на дно американська суперсубмарина «Трешер». Слова штурмана під час останнього сеансу зв’язку — «Трешер», відповідайте!» не дійшли, мабуть, до бідолаг. No reply — як кажуть англосакси. 

Пішла на дно й американська мрія про непереможність її ВМС. Загибель підводного левіафана та пошуки його решток (до яких залучили навіть знаменитий батискаф «Трієст») спонукала вчених-акустиків всього світу посилити свої дослідження у напрямку розробки гідроакустичних засобів та методів класифікації підводних об'єктів. 

Одним з піонерів цього напрямку став Ігор Леонідович Обозненко.

Наче доктор Фауст, у лабораторії проводив учений увесь час у басейні Лабораторного корпусу КПІ, прагнучи там віднайти своє El Dorado — розв'язати найскладнішу проблему гідроакустики — класифікацію підводних об'єктів. На полицях стелажа — моделі (згідно з масштабом) найбільш знаменитих підводних човнів США та країн НАТО. Був там і «Трешер». Учений вивчав спектральні характеристики сигналів розсіювання цих моделей, намагаючись осягти найбільш характерні властивості підводних човнів за їх хвильовими розмірами та кутом повороту відносно випромінювача. На екрані осцилографа, у візерунках ехосигналів прагнув віднайти цей вчений-фанат головні аспекти у поведінці підводних човнів, що ставали об'єктами пошуку.

У розпорядженні І. Л. Обозненка був лише трофейний (за часів Третього Рейху) арифмометр Rheinmetall, за яким студенти-лаборанти обчислювали сфероїдальні фунції Ляме-Матьє, щоб моделювати акустичне поле субмарини. Не допомагав і єдиний на той час на кафедрі комп'ютер «Мир-2», надзвичайно запружений працею.

Від наукової лабораторії мчався він до інститутської аудиторії, щоб поділитися із студентами на лекціях — своїми майбутніми колегами, багатим досвідом та роздумами щодо тяжкої наукової праці. Задля істини він готовий був жертвувати своїм лекційним часом та програмою, дружбою та навіть — родинними зв'язками.

Тому що для нього, справжнього вченого, істина була понад усе!

Учень професора М. І. Карновського, Ігор Леонідович Обозненко гідно підтримував наукові традиції радянської школи акустики. Творчий доробок вченого (більше 300 праць) охоплює надзвичайно широкий спектр його наукових інтересів — від гідроакустичних антен і проблем класифікації підводних об'єктів до медицини та досліджень космосу. 

На 60—70-ті роки припадає найбільш продуктивний період творчого життя вченого. Це був його зірковий час, коли він був жаданою фігурою для Військово-промислового комплексу СРСР. Свої ідеї перевіряв на морях-океанах — від Чорного й Балтійського до Японського морів на Далекому Сході. Зустрічали Обозненка у наукових лабораторіях та інститутських аудиторіях, де він із блиском викладав курси своїх лекцій. Його праці друкувалися в СРСР та за кордоном, зокрема в таких елітних виданнях, як «Акустический журнал» (Москва), журналах JASA (Journal of Acoustical Society of America), «Прикладная механика» тощо. 

Праці вченого посіли достойне місце в Бібліотеці Конгреса США. 

Та наближалася осінь життя…

Шлях до моря, або Доля українського вченого

Осінь життя

З розпадом СРСР події у 90-ті роки привнесли у життя суспільства та вченого чимало драматичного. За кордоном України — у далекій Росії — лишилися моря-океани. Співпраця з Росією ставала примарою, а Україні вчені-гідроакустики не потрібні. 

Але й за тяжких умов вчений зумів реалізувати свої наукові ідеї. У сфері його наукових інтересів того часу — проблеми ультразвукової діагностики об'єктів різних форм та хвильових розмірів. Він вивчав резонансні властивості органів й кровоносних судин людини для діагностики різних захворювань. 

Його погляд сягав за горизонт, в інші світи: він мав намір вивчати фізичні властивості НЛО. 

Але тяжка хвороба лишила вченого шансу реалізувати свої творчі задуми…

Мужня людина, із ранньою сивиною та скупий на емоції, Ігор Леонідович завжди відчував творче піднесення у своїй лабораторії: там була його стихія…

Він був щасливою людиною, мабуть, тому, що наукова діяльність стала змістом його короткого (65 років), але прекрасного життя. Саме про це казали його колеги і студенти минулих випусків, які й провели Ігоря Леонідовича в останню путь. 

Минає час із дивовижною швидкістю... Разом із родичами пам'ять видатного вченого й педагога вшановують його колеги з кафедри акустики та акустоелектроніки і численні учні, які плідно працюють в усіх куточках Земної кулі. 

Володимир Скринченко