Мистецтво як джерело надії та втіхи в воєнний час
Сьогодні молодь та дорослі читачі міркують про мир, мистецтво, втілення цікавих сюжетів і творчий розвиток. Це є нелегкою справою під час воєнних дій в Україні, перебуваючи в жорстких реаліях виживання в Харкові або ж вимушено перебуваючи поза межами рідної домівки. Але, без сумніву, всі ми прагнемо до миру та злагоди. І тому такі сюжети нині є особливо актуальними і соціально значимими. Невигадана історія Ірини Количевої, учасниці гуртка «Точка зору» ЦДЮТ №5 з міста-героя Харкова, отримала суспільне визнання та посіла почесне ІІІ місце в номінації «есе» на Всеукраїнському міжуніверситетському конкурсі «Арт-журналістика-2022», що відбувся у Харківському Національному університеті мистецтв імені І. П. Котляревського (дистанційно) вже під час нинішнього воєнного стану.
Можемо відкрити один секрет для читачів. Участь у цьому проєкті для нас стала своєрідним творчим та професійним експериментом, певним випробуванням. Адже писати на теми мистецтва непросто, особливо у таких жорстких реаліях виживання. Хоча, усвідомлюючи відому істину про те, що мистецтво є поза політикою та існує без кордонів, ми спробували дещо абстрагуватися й знайти своє бачення сенсу життя. Звичайно, у діалозі та дослідженні теми серед молоді та батьків, обговоренні між педагогом, молодими авторами й батьками нерідко виникають цікаві й креативні ідеї.
— Кожна людина має свій унікальний, неповторний життєвий простір, який надає сил, натхнення та просто спокою. Життєвий простір — це і звична атмосфера вдома, і власні речі, і ті захоплення, які роблять людину щасливою та впевненою у собі, в своїх можливостях та своєму майбутньому. Моє захоплення та водночас навчання — це образотворче мистецтво, — ділиться власним досвідом, своїми роздумами та враженнями Ірина. На її переконання, внутрішній світ існує поряд з людиною, де б вона не знаходилася. І тому кожному з нас слід шукати свої власні засоби для того, щоб якнайкраще втілити у життя свої стани, свої настрої, думки та плани.
У цій невигаданій історії, переконливо, доволі позитивно та оптимістично описаній в авторському есе, Ірина Количева, перебуваючи разом з мамою поза межами рідної домівки у Харкові, зробила портрет домашньої кішки хазяїв помешкання. А ще помістила його у спеціальну рамку і вручила цей подарунок. Бо саме так хотіла символічно віддячити польським громадянам за люб’язність, людяність та гостинність. Вони дуже зраділи, і вперше за тривалий час юна харків’янка відчула, що її життєвий простір відновлюється. Завдяки цілющій силі мистецтва та живим емоціям людей.
