Аліна Мікулінська у творчості: «Візьми своє розбите серце та перетвори його на мистецтво»

Сьогодні в Україні під час війни дійсно нелегке життя. Для багатьох пересічних українців триває процес фізичного, економічного, психологічного та загального виживання. І якщо просто на вулиці міста Харкова несподівано побачиш людину, яка під час мирної прогулянки створює фотографії артоб’єктів, то це викликає певний подив, відчуття позитиву і просто навіть захоплення!

Саме так відбулося буквально за пару днів до дати завершення прийому сюжетів для участі у некомерційному дистанційному Міжнародному фестивалі «Щастя у творчості». Особисто побачив, привітався, коротко поспілкувалися. Як автор ідеї проведення фестивалю розповів про основні його номінації, показав офіційне джерело інформації в інтернеті й потім запропонував дівчині подати твори у номінації «Фотографія».

А тепер пропонуємо вашій увазі інтерв’ю на тему сучасних секретів щастя у творчості.

Отож знайомтеся, гостя ефіру Аліна Мікулінська, студентка 2-го курсу Харківського національного університету ім. В. Каразіна. Тут вона здобуває освіту й майбутній фах перекладача з іноземних мов.

— Доброго дня, Аліна. Скажіть, чому Ви вирішили взяти участь у фестивалі «Щастя у творчості»? — запитую у моєї співрозмовниці.

— Добрий день. Коли мені запропонували взяти участь, я подумала: а чому ні? Я з дитинства цікавлюся мистецтвом, творчістю. Але якось ніколи не було нагоди взяти участь у подібних заходах. Зараз наше життя непередбачуване, тож треба ним насолоджуватися, ризикувати робити те, що давно хотів, але не наважувався.

— Несподівана, цікава думка. А що ж таке творчість у Вашому розумінні?

— Для мене творчість — це не лише зовнішня естетика, а насамперед потужна духовна сила. Процес творчості заспокоює, надихає, дарує надію, можливість виплеснути свої почуття та навіть знайти себе.

—  Чим саме Вам подобається процес створення фотографії?

— У процесі створення фотографії я відчуваю прилив енергії, зосередження, чого зазвичай мені не вистачає у повсякденні. Мені подобається, що я можу показати іншим людям світ таким, яким бачу його сама.

— Як давно почали займатися мистецтвом фотографії? Чи можете зараз пригадати свої найперші фотосюжети? Про що вони говорять?

— Мені ще з дитинства подобалося фотографувати. Коли я була маленькою, часто фотографувала природу та тварин, зокрема річку в рідному місті, метеликів та своїх котів. На мою думку, це говорить про те, що я з дитинства була мрійливою та помічала красу, навіть в буденних речах.

— Напевно, фотографія є мистецтвом збереження сюжетів невигаданих історій, своєрідною колекцією мрій? Цікаво, а про що Ви мрієте?

— Зараз всіх українців об'єднує спільна мрія — щоб скінчилася війна. Після цього я хочу зосередитися на тій мрії, якою загорілася ще з раннього підліткового віку — подорожі. Хочу побувати в різних мальовничих кутках України та за кордоном, побачити світ і, звісно ж, відобразити своє бачення світу на фото.

— Як би Ви відповіли на запитання, що ж таке сьогодні щастя у творчості?

— Сьогодні щастя в творчості для мене — дарувати усмішку, надію на краще. Коли ми бачимо гарні сюжети, на кілька моментів занурюємося в них і відволікаємося від своїх проблем, або ж черпаємо силу йти далі, боротися за щастя та Перемогу.

— Сьогодні тисячі людей вимушені були покинути рідне місто Харків, мільйони українців поповнили число мігрантів, які через тривалу війну в Україні виїхали в інші країни світу. Парадокс, що в такі нелегкі часи ми намагаємося морально й психологічно підтримати сучасну творчу молодь, особливо тих, хто залишився в Харкові та в Україні? Ви теж усі ці місяці війни перебуваєте в Харкові чи в Україні?

— Не можу погодитись із тим, що це парадокс. Навпаки, це необхідність, до того ж не остання за важливістю. Творчість — це рушійна сила! І за кордоном, і в рідній країні молодь завдяки мистецтву проливає світло на ситуацію в Україні, привертає увагу іноземців та відкриває правду, а це дуже важливо зараз. Від початку війни я кілька місяців провела в рідному місті в Харківській області в окупації. Згодом поїхала до Одеси, а потім повернулася до Харкова. Кілька разів мандрувала до Києва. Зараз перебуваю в Харкові й поки вирушати нікуди не збираюся. Незважаючи на всі жахи, які переживають харків'яни, ми всі дуже сильні духом, такі ж веселі, майже як і завжди, та сповнені мрій і надій — це не може не надихати.

— Наскільки у цих непростих умовах особисто Вам вдається втілювати в життя ідею щастя у творчості?

—  Свої успіхи мені складно оцінити, бо я лише починаю свій шлях та ділюся своїми роботами лише з друзями та знайомими в соціальних мережах. Але якщо я зараз тут, беру участь у фестивалі, це все ж таки щось означає.

— Які Ваші побажання нашим глядачам та читачам?

— У моєму університеті студенти шанують багатьом відоме гасло Take your broken heart and make it into art, що перекладається як «Візьми своє розбите серце та перетвори його на мистецтво». На жаль, наразі це дуже актуальний вислів для багатьох з нас. Але саме це я раджу зробити всім, хто нас читає та бачить. Будьте сильними та хоробрими, як наш Харків.

— Дякую Вам, Аліна, за змістовне інтерв’ю та цікаве спілкування. Дійсно, варто не вагатися та експериментувати у творчості, перетворювати свої історії з життя на сюжети мистецтва. Аби знайти та реально відчути своє щастя у творчості.

Спілкувався Леонід ГАПЄЄВ,

м. Харків 

***

Надія у пітьмі, минула осінь

(цікаві авторські рефлексії)

Аліна Мікулінська. Молода й талановита, цікава авторка з Харкова. На Міжнародний фестиваль «Щастя у творчості» представила дві серії власних фотографій.

Перша серія фото отримала назву «Надія у пітьмі».

На переконання Аліни, справжнє Мистецтво має змогу подарувати надію навіть у найтемніші часи. Саме такі часи зараз проживає український народ. На фото зображені артоб'єкти у Харкові та Києві, що символізують світло, віру та любов, які українці зберігають у своєму серці та якими діляться один з одним за допомогою вуличного мистецтва.

Друга серія фото має назву «Минула осінь».

За словами молодої авторки, ми цінуємо щось, коли втрачаємо. Але завдяки мистецтву фотографії завжди можна поринути в спогади та знову відчути тепло й безтурботність минулих днів. Знімки зроблені в різних населених пунктах Харківської області та надійно бережуть спогади про мирне життя, друзів, родину, кохання. Вони також нагадують про те, що незабаром все мине й колись ми знову побачимо світлу яскраву осінь.

Фотографії споглядав 

Леонід Гапєєв