В українському домі Ференца Ліста
«Серед усіх духовних принад музика є найбільш могутньою»
(Стендаль «Життя Россіні»)
У Київ він прибув в ореолі європейської слави як «Паганіні фортепіано».
Паганіні-композитор і виконавець відкрив перед Лістом нові горизонти та надихнув його на каторжну працю, яка перетворила феноменально талановитого юнака на справжнього майстра, «Паганіні фортепіано», митця із безмежними горизонтами виконавських можливостей. Протягом своїх тріумфальних гастролей відвідав Ліст майже всі європейські країни, подолавши у диліжансі безмежні простори від Гібралтара до Стамбула, від Единбурга до Москви.
Концертна діяльність такого масштабу була той час явищем надзвичайним…
Сучасники зазначали магічну силу лістовського піанізму, проте лише деякі з них ясно усвідомлювали, що його піаністична діяльність є новою ерою в історії піанізму, у розвитку мистецтва художньої інтерпретації. На фортепіано Ліст спроможний був відтворити повне звучання цілого оркестру.
ПРО ЩО МРІЄ ЖІНКА
До цієї події готувалася вона ретельно й заздалегідь. Та ще й читала Pater Noster і молилася без зупину, наполегливо шукаючи в молитвах відповіді на свої сумніви. Поряд з тим, частенько грала на роялі, і скуповувала, де тільки могла, усе, що стосується Ліста, а особисто – його нові музичні твори й портрети. А згодом він став являтися їй уві сні. Вона жила ніби в очікуванні чогось нового й негаданого, але омріяного і бажаного.
Та раптом взимку 1847-го її схвилювала звістка про концерти Ліста – хтось побачив афішу в Києві: «С дозволения начальства января 23-го дня 1847 года, то есть в четверг, в Контрaктовой зaле будет музыкальный вечер господина Франца Листа…»
Лише після довгих вагань відважилася вона, нарешті, познайомитися з ним досить незвичним способом. Мабуть, то був єдиний шанс привернути до себе його увагу…
На це миттєво відреагував імпресаріо Гаетано Беллоні, який в антракті одного з благодійних концертів на користь сирітського дому прожогом кинувся до Ліста: «Maestro, тут якась помилка; одна дама заплатила за вхід 100 рублів, це в 100 разів більше найдорожчого квитка!..» Здивований Ліст дає наказ імпресаріо негайно розшукати щедру даму, узнати про неї все можливе. Після напружених пошуків старанний Гаетано з’ясовує ім’я цієї дами, а також адресу готелю, де зупинилася вона на час концертів Ліста.
Так, княгиня Кароліна Ельжбета Сайн-Вітгенштейн мала все у своєму житті – молодість (27 років) та казкове багатство (30 тис. кріпаків), яке лишив їй у спадок її батько Петро Івановський, польський поміщик з Поділля. Проте не мала елементарного жіночого щастя. Її особиста доля склалася край невдало: 17-річною, заради надання «блиску менш відомому прізвищу Івановських», без любові й згоди була видана заміж за князя Миколу Вітгенштейна, кавалергарда і фаворита царя Миколи І. Та вже після костьолу вона з жахом відчула страшенну несумісність із чоловіком майже в усьому. Гульвіса й картяр, молодий і пихатий князь жив бурхливо й розпусно – часто пиячив, програвав величезні статки дружини, на утриманні якої був. Тому після народження доньки Марії подружжя почало жити нарізно – сімейне життя пішло шкереберть. Чоловік з’являвся лише за коштами та з проханням оплатити його численні борги.
Ференц вирішив нанести візит благодійниці. На Ліста, улюбленця прекрасної половини Європи, молода чорноока жінка зі смуглявим обличчям та магічним поглядом справила надзвичайне, навіть гіпнотичне враження. «Рафаелівська мадонна…» – мимоволі спало на думку. А коли заговорила, то відчув, що перед ним справжня інтелектуалка, обізнана із творчістю Данте, Гюго й Ламартіна, спроможна осягнути творчі пошуки Ліста і глибоко усвідомити його величну місію музиканта.
За візитом прийшло й запрошення від Кароліни на гостини в її улюблені Воронинці, де сама господиня зустрічала жаданого гостя у маєтку за традиційним українським звичаєм – з хлібом-сіллю біля воріт свого величезного палацу, що височів, наче середньовічний замок, на Оґрудку, природному узвишші лівого берега Сниводи.
Скромна на вигляд двоповерхова будівля вражала своїми інтер’єрами – багатою ліпниною, каскадами вишуканих люстр, старовинними меблями та колекціями рідкісних картин. У музичному салоні – два роялі, один з них від славнозвісного П’єра Ерара.
У вітальні Кароліна піднесла гостю ошатний подарунок небаченої краси і витонченості – письмовий набір зі старовинного срібла у вигляді трьох міфологічних фігур – Аполлона, Орфея і Прометея. (Впродовж усього життя не розлучатиметься Ліст із цим подарунком в усіх своїх тривалих мандрах).
Напевно, сама аура в той вечір сприяла романтичним почуттям обох. Час злітав в інтимній бесіді у тьмяному світлі догораючих свічок у канделябрах. Мабуть, тоді й пробігла між ними ота єдина і неповторна, але така близька їх серцям іскра…
УКРАЇНСЬКА БАЛАДА
Концерти Ліста завжди проходили з надзвичайним успіхом.
Польське панство вже дізналося про гостювання Ліста у Воронинцях. І коли на запрошення Болеслава Потоцького він погодився виступити у Немирові, а потім ще й у Бердичеві, то з’їхалися сюди пани ледь не з усієї Правобережної України, причому селилися вони у звичайних хатинах та навіть у єврейських халупах, оскільки місць у «порядних домах» край не вистачало.
У травні й червні його привітають у Чернівцях і Яссах, а після концертів у Румунії вирушає він до Туреччини, де у Стамбулі грає для самого турецького султана Абдул-Меджида. Щедро нагороджений султаном, повертається в Україну, про що й повідомляє «Одеський вісник» 16 липня 1847-го: «Сьогодні … прибув сюди з Галаца Франц Ліст. Ім’я його одне з небагатьох, до якого не треба ніякого епітета…»
Шість концертів в Одесі з аншлагами: успіх неймовірний! Натовпи одеситів після концертів проводили maestro до готелю, де під вікнами оркестр з міської опери на знак вдячності грав серенади Ліста. Такого у Європі ще не було…
Під час гастролей Ференц постійно листується з коханою. І знов – полум’яні освідчення у коханні: «Моя єдина й славетна Любов! Без кохання мені не потрібні ані небо, ані земля…»
Саме в Одесі, коли відпочивала там Кароліна з донькою, у закоханих виникли ґрунтовні плани щодо подальшого спільного життя. Але для цього потрібно було обов’язково розірвати офіційний шлюб Кароліни із Миколою Вітгенштейном. От якби «государ-император высочайше повелеть соизволил» дати дозвіл на це…
Тому запрошення на вересневі гастролі у Єлисаветград (нині – Кропивницький) виявилося дуже доречним: адже невдовзі сам імператор мав проводити там огляд військ.
«…розв’язання життєвого питання наближається, – пише Ліст до матері, …1847 рік принесе мені удачу!» Проте поспілкуватися з самодержцем у Єлисаветграді так і не вдалося: для Миколи І та його оточення Ліст був лише музикантом, а не людиною…
У душевному сум’ятті повернувся Ліст у Воронинці, де плідно працює: пише фортепіанні п’єси «Українська балада» і «Жалість», а також варіації на теми українських народних пісень («Ой не ходи, Грицю», «Віють вітри, віють буйні»), на польські теми («Жалоба») та ін. Всі свої твори тої пори Ліст об’єднав в один цикл та подарував коханій під поетичною назвою «Колоски Воронинець» (Glanes de Woroninci).
ВІДНИНІ Й НАВІКИ
Несповідимі шляхи Господні – Кароліна Вітгенштейн так і не стала пані Ліст. На шляху до щастя у закоханих виникли нездоланні перешкоди…
Про серйозні їх наміри щодо шлюбу й подальшого спільного життя дізналася мати Кароліни. Вона воліла б за краще віддати єдину свою доньку у «жовтий будинок», аніж втратити маєтності. Дізналися про це й Сайн-Вітгенштейни та зажадали від Кароліни розірвати будь-які зв’язки з Лістом, погрожуючи запроторити її у монастир. (У такому разі управління усіма її маєтностями перейшло б до чоловіка – Миколи Вітгенштейна).
Це спонукало Кароліну до рішучих дій. Вона негайно продала один зі своїх маєтків і у квітні 1848 року, під надуманою причиною лікування у Карлсбаді, з дозволу губернатора Бібікова виїхала з донькою у напрямку кордону. Зупинити закохану жінку неспроможний був навіть лист-розпорядження жандармського генерала Орлова, який прийшов до Бібікова запізно, саме тоді, коли Кароліна вже перетнула російський кордон. Разом із Лістом через Прагу й Відень прямували вони до німецького містечка Веймар, куди запрошений був Ференц на посаду диригента міського театру.
Там Кароліна звернулася до гросгерцогині Марії Павлівни, сестри Миколи І, з проханням посприяти її розлученню з чоловіком. Однак доля край несприятливо поставилася до Ліста й Кароліни. Чимало владних персон – від імператорів Миколи І і Олександра ІІ до римського Папи Пія ІХ, підбурених Миколою Вітгенштейном, охоче допомагали йому з насолодою лити отруту в серця закоханих.
Віддавши все заради любові, Кароліна пішла на вигнання: її позбавили казкового багатства і права повернутися в улюблені Воронинці.
Усе життя неймовірно страждала вона від статусу незаконної дружини Ліста…
«Потерпіть, любляча й безкінечно дорога наречена… – заспокоював її Ференц. – Вся моя віра, всі мої надії і моя любов зосереджені на Вас і Вами закінчуються – віднині й навіки». Варта уваги й поетична посвята до своїх дванадцяти симфонічних поем, які дарує він коханій у день її народження – 8 березня 1855 року: «Тій, яка нині й навічно – супутниця мого життя. Тій, яка коханням довела свою віру, надії якої не переставали рости і в стражданнях, яка знаходила щастя в самопожертві. Небосхил моїх дум, моє живе Божество. Символ душі моєї – Жанні-Єлизаветі-Кароліні – Ференц Ліст».
Їх палка любов живе – віднині й навіки – у тисячах листах-освідченнях і музичних творах Ференца Ліста, і хто по-справжньому кохав, той серцем відчує це…
Володимир СКРИНЧЕНКО
