Презентація творів «Соняшник» та «Крила» поета Івана Драча.
У столичній книгарні «Довженко книги.кава.кіно» відбулася презентація збірок творів «Соняшник» та «Крила» відомого українського поета-«шістдесятника» Івана Драча.
Іван Драч — неоднозначна фігура українського культурного простору, і представляти його непросто, — зізнався модератор вечора Іван Рябчій. — Поет, кіносценарист, драматург, перекладач, мислитель, політик, лауреат Шевченківської премії і Державної премії СРСР, кавалер ордену князя Ярослава Мудрого V ступеня, Герой України. В літературі доби «шістдесятників» його поезія свого часу наробила чимало галасу. В кінематографі саме за сценаріями Драча було створено низку справді культових фільмів — «Пропала грамота», «Криниця для спраглих», «Камінний хрест».
Звісно, згадали і про перший вірш Поета.
— Пригадую, вийшов до дошки, пишу щось, а вчитель мене перед усім класом осоромив, крейда біла, а руки мої червоні, бо саме крашанки фарбували перед Великоднем, — пригадує Іван Драч. — А на той час цього робити не можна було. А я ходив у начальстві, на рукаві дві лички — голова ради загону… Трохи пізніше той вчитель їде на велосипеді, зупиняється і кличе мене (у нас були дружні стосунки) й пропонує послухати вірша, якого написав… Щось про природу. Я прийшов додому і думаю: ось я зараз напишу справжнього вірша й пошлю до газети. І написав — «Ми за мир». Вірша надрукували в районній газеті. То було, коли вчився у сьомому класі. Ну а вже кожен графоман, як тільки побачить свого надрукованого вірша — пропав навіки. Ось я й до сьогодні не можу від цього відмовитися.
Поет від того не загордився. Писав далі. Навіть не вважає, що на нього звалилася слава після виходу першої збірки «Соняшник». Вважає, що по-справжньому відчув славу після того, як у «Літературній газеті», яку редагував Павло Загребельний, надрукували трагедію «Ніж у сонці». Тоді був справжній фурор. Всі цікавилися: хто такий Іван Драч?
На запитання: чому героєм обрав соняшник, — у відповідь читає баладу про соняшник.
Не забули допитливі читачі поцікавитися в Івана Драча й про українське кіно. На що він відповів: українське кіно сьогодні є. Навіть згадав про недавню участь у кінофестивалі. Багато приємних спогадів було пов’язано з ім’ям славетного Сергія Параджанова.
— У моїй квартирі стоїть трембіта від Параджанова, як свідок, що потрібно записати спогади далекого 1964 року. Тоді готувався ювілейний вечір в театрі імені Івана Франка. Параджанов вирішив від знімальної групи «Тіней забутих предків» подарувати організаторам трембіту. І ось уявіть собі: через увесь Київ ми несемо з ним трембіту вдвох (а її тільки так і можна нести), а в театр нас не пускають. О! Як бушував тоді Параджанов… Зрештою, жбурнув ту трембіту й вигукнув: «Забирай її собі!» Ось так і стоїть у квартирі свідок ювілейного вечора Михайла Коцюбинського.
Брати Івана Драча добре малювали, а йому лишили Слово. Тепер він «пише, як пишеться». Вірить у поезію, красу, кіно, майбутнє. У Господа Бога. Поет читає вірші. Йому аплодують. І більшої винагороди не буває.
Людмила Чечель
