Давно   колись   ішов   собі   узбережжям чоловік. Аж бачить — риба б'ється на піску.
—    Добрий чоловіче, кинь мене у воду, а то люди спіймають! — заблагала вона.

Жив собі колись у провінції Ямато бідний-пребідний, але добрий душею парубок.

Давно це було.
Одного дня вийшли мавпа та рачиха погуляти. Коли це бачать — в придорожній траві рисовий колобок котиться.

В лесу жила ель. Летом она радовалась солнцу и теплу, наблюдала за букашками, махала пролетающим птицам и шепталась с соседками – липами.

Це було дуже давно, ще тоді, коли Лисиця, Вовк і Журавель товаришували. Дружба дружбою, а їсти хочеться завжди. Лисичка була хитра і захотіла їсти першою.

Нарешті настав перший день навчань. Друзі поспішали у свою школу, яка розташувалася на сонячній галявинці, у лісі. Сова була красиво вдягнута, прикрашена яскравою хусткою.

Ніч. Усе спочиває. А чи усе? Прислухайтесь! Саме вночі оживають предмети, речі, які нас оточують. Так, так.

Їжачок замислився про таланти своїх друзів. Він знав, як весело вони граються і як кожний вміє робити щось дуже особливе. Розібратися у цих питаннях йому допомогла вчителька Сова.

В одній кімнаті жив був стіл, на кривеньких ніжках. Стояв він посеред розкішної кімнати, в чепурненькому будиночку. Навколо нього зібралися його друзі: стільчики, шафа, тумба.