Давно колись в одному великому озері була сила-силенна коропів та карасів, а тому на його березі завжди сиділи рибалки.

Давно колись жила собі зла баба. Цілими днями бурчала і до всіх чіплялася. А проте невістка годила їй, як болячці. Повсякчас повторювала: «Правду кажете, мамо. Зроблю, мамо».

Жила колись в одному селі свекруха з невісткою, та не було між ними злагоди: свекруха без угаву лаяла невістку, а та завжди їй перечила. Одне слово, ворогували, як собака з мавпою.

Було це дуже давно. Одного  осіннього  дня  сільські  діти гралися  на  моріжку  біля  храму. Раптом підійшов до них незнайомий чоловік і запитав:

ЯК ПРИДОРОЖНІЙ СТОВП БУВ СВІДКОМ
Жили   собі   колись   два   чоловіки: один, на ім'я Маруйосі, чесний, а другий, Кадохіра, шахрай.

Жив собі колись одинаком бідний-бідний чоловік.
Якось ішов він берегом річки, дивиться — діти на дорозі граються великою горбушею.
Чоловікові стало жаль рибу, і він сказав:

Давно колись жили собі дід та баба.
Одного дня вирішив дід риби наловити. Як намислив, так і зробив: пішов на річку та й закинув вершу.

Жила собі колись у гірському селі мати з трьома дітьми. Одного дня покликала вона старших синів і сказала:

Давно це було. Одного дня зустрілися на дорозі лисиця і видра.
—    Видрочко, я так рада тебе бачити! Збиралася оце до тебе йти,— сказала лисиця.
—    Невже? В якійсь справі?