Стіл-мандрівник

В одній кімнаті жив був стіл, на кривеньких ніжках. Стояв він посеред розкішної кімнати, в чепурненькому будиночку. Навколо нього зібралися його друзі: стільчики, шафа, тумба. Всі дивились на стіл і заздрили йому: білій скатертинці, вазі з квітами.

Яскраве сонечко світило через віконце і ласкавими промінчиками торкалося стола та гралося з його скатертинкою.

— Яке неподобство, — закричав стіл, — я не хочу, щоб зі мною гралися. Піду і знайду собі краще місце.

З цими словами стіл зрушив з місця і пішов з кімнати, а потім з будиночка.

Вийшовши на подвір’я, він побачив стежинку, яка вела до лісу.

— Ось де мені буде добре, в лісі.
Стіл, важко перебираючи ніжками, пішов у ліс. Ви­йшовши на галявину, зупинився.
— Ось тут я і буду стояти.

У тіньочку під сосною він задрімав, а коли прокинувся, то побачив лісових звірів, які розглядали його.

Стіл почав про себе розповідати звірям, для чого він потрібен.

Так, як уже сонечко сідало за гору, то на стіл треба ставити вечерю.

Звірі почали ставити, хто що приніс: лисичка — запечену курочку, зайчик капусту та моркву, білочка — грибочки та горішки, ведмедик — горщик меду, кабан — торбинку картоплі.

Всі сіли за стіл вечеряти, повечерявши, розбіглися по домівках, а стіл залишився сам. Один.

Озирнувся він, а де ж усі?

Хто ж буде зі столу прибирати, скатертинку стелити. Нема нікого.

Гірко заплакав він, задумався: а де ж мої друзі? Де мій будинок? Нахиливши голову стіл побрів назад, до будинку. Тепер він ніколи не буде з дому тікати, бо від добра добра не шукають.

А. Степура, учениці 2-А класу, Козелецької гімназії №1