Мистецький проєкт художника Олександра Животкова під назвою «Вівтар»

Коли несподівано раша жорстоко вторглася на нашу землю, оговтатися спочатку було майже неможливо. Я вже не кажу про те, щоб якось увійти в стан повноцінного життя. Особливо драматичним стало існування творчих людей, яких буквально скувала варварська несправедливість. Але поступово прийшлося пристосуватися до жорстоких реалій і більшість художників непризового віку повернулися до своїх майстерень…

Як це відбувалося, нам допоможе пережити унікальний мистецький проєкт художника Олександра Животкова під назвою «Вівтар». Команда Українського дому, за підтримки куратора виставки Stella Beniaminova, втілили в життя творчий задум автора, в якому вирує могутня сила переваги гуманності над варварством.

До вівтаря людина йде сповідуватися. Саме там відкривається її душа, прагнення очистити свої помисли, відчути підтримку згори. Молитви і потреби у кожного свої, але з 24 лютого 2022 року нас усіх об’єднало палке бажання миру. 

Відродитися з попелу жахіття воєнного часу О. Животкову допомогла творчість і турбота про братів менших. Суворі реалії спонукали шукати підручні матеріали, в яких можна було реалізувати свій емоційний стан. Ними явилися дерево, камінь, картон, бензопила та різні підручні матеріали, які диктував художній образ, що народжувався на той момент. Так виникли артоб’єкти, серед яких домінували двері, подіуми, площини різних геометричних форм.

На створеній виставці Олександр Животков відкрив глядачам свою душу, яка вмістила стан цілої держави, нації, людства. Через знайдений власний художній метод (який домінує вже кілька десятиліть), на підґрунті архаїчних артефактів, коли говорять ідоли, трипільські кодові знаки, аскетичність образів святих стародавнього іконопису народилися драматичні образи. Навколо них виникає почуття хвилювання степового ковила, цокіт табунів кочівників, грузинська архаїка, призивні звуки трембіт… Всі ці події пройшли через душу художника і втілилися у створені красномовні образи. Животков, мов з цілющого джерела історії власного народу, трансформує у своєму творчому уявленні кодові знаки, біблійні тексти, підкреслюючи зміст глибокими рубленими штрихами, нашаруваннями фарб, крихтами піску, розсипами каміння. Мимоволі згадуєш Герніку, Вавілон, драматизм Франсіско Гойї... 

Але автор привертає нашу увагу до трагічних реалій сьогодення. Здається, що в могутній процес боротьби за свободу вступають вищі сили від стародавньої скіфії, минулих поколінь мужнього козацтва, Небесної сотні й теперішніх бійців на передовій та угруповань терооборони… Увесь цей колообіг О. Животков переніс через своє серце і трансформував у самобутні художні образи. 

І якщо у Едварда Мунка «Крик» приголомшує глядача лаконічною виразністю, то в представлених творах Животкова внутрішній біль автора робить нас співпричетними до пережитого. Бо дійсно, жорстокі реалії війни торкнулися буквально всіх верств населення України, яке опинилося в епіцентрі бойових дій, розрухи, смерті, нестерпного фізичного та морального стану.

Виставка, яка розмістилася на всіх поверхах Українського дому, вражає своєю динамічною силою, яскравою художньою образністю, драматизмом по своїй концепції. Рік боротьби, пошуків виходу з кривавої бійні, протест і організація власного стану, непримиримого з насиллям, охоплює глядача на кожному кроці. Емоційний вплив неймовірний, лаконічні художні образи доповнені текстами з Святого письма, в яких промовляє істина. Красномовні інсталяції у вигляді розкритих дверей, підкреслюють кордон між минулим і сьогоденням, а драматичні образи, які не просто хвилюють, змінюють наше мислення, наш світогляд, піднімають на вищий щабель моральних цінностей. Могутня енергетика автора єднає нас у любові до своєї богом даної землі, прагненні повернути свій рай, спаплюжений варварами.

В одному з інтерв’ю О. Животков підкреслив, що неординарний підхід до створення складних інсталяцій виник з умов, в яких ми всі опинилися під час вимушеної ізоляції.  Все зачинено, а працювати треба, тому він використовував маргінальні матеріали: тканину, картон, папір, дерево, скло, метал, пісок, сажу. Кольорова палітра зі стриманих поліхромних фарб, світлові ефекти перетворювали творчий задум у живий динамічний колаж, в якому застигло сумне і болісне сьогодення.

На виставці в Українському домі створилися кілька локацій, в яких вирує особлива атмосфера. Коли ми зупиняємося біля творів зруйнованих міст Бучі, Мелітополя, Херсона, Винниці, відчуваємо смерть, біль, страх, відчай, сум, потік гірких  сліз. Автор використовує скульптурні форми різних видів, рельєф, контррельєф, підсилює драматизм стану аскетичними кольорами, освітленням. Біля жіночих образів виникає ритуал посвячення. Виставка має неймовірний психологічний вплив, коли таїна творчого процесу викликає хвилю емоцій. Представлені художні образи змінюють почуття людини, додають гідності, рішучості. 

Скіф’янко зупинись, іще ковток води джерельної дай впити із долонь! І вічність нас навіки поєднає… Ось вона, сила мистецтва, сила художніх образів, які підвладні тільки справжнім талантам.

Валентина ЄФРЕМОВА, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України