Арена Любові і Мистецтва: Життєвий Шлях Людмили Кулєшової

Ви слухали спів пташини на світанні? А як грає скрипка у вечірній тиші? Чи доводилось вам чути голос сопілки, яка розповідає про нерозділене кохання?

А уявіть собі на мить, що якийсь чарівник об’єднав усі ці чарівні звуки і віддав цей божий дар Людині.

І таке можливо. Бо саме їй, Людмилі Григорівні Кулєшовій, природа подарувала звуки співочої пташки, ніжність сопілки, сльозу скрипкової струни. І ще багато інших почуттів розбудить своїм голосом у слухача ця талановита співачка, красива жінка, мудрий організатор.

Батьки ще змалечку знали, що у них росте майбутня артистка. Худенька, струнка, з товстою довгою косою, Людочка щоразу дивувала сусідів і родичів новими піснями, декламувала вірші.

А вчителі в школі вже тоді почали розвивати голос дівчини, який з кожним роком ставав вищим, дзвінкішим, сильнішим. Тому й не дивно, що Людмила беззаперечно отримувала перші місця на всіх олімпіадах, була окрасою всіх концертних програм.

Природна наполегливість, відповідальність допомогли їй відмінно навчатися у Харківському університеті імені Горького, завойовувати першість у студентських конкурсах, фестивалях.

Все, що б не робила Людмила, вона доводить до досконалості. А що вже про голос, про сцену, то й говорити не доводиться. Само собою, що вона продовжила на вчання у Київському державному музичному училищі імені Глієра. Після закінчення навчання її запросили на роботу до Київської національної академічної капели «Думка», де вона одразу ж стала солісткою.

Добра, ласкава, завжди усміхнена красуня-артистка западала в душу не одному юнакові. Але серце її відгукнулося на кохання не менш талановитого, не менш відданого сцені Олега Кулєшова.

Цей тандем був настільки яскравим, талановитим, зірковим, що про нього заговорили не тільки в українських, але й в деяких російських колективах. Зокрема, запросили їх у Москву. У них був вибір, але переваги віддали Червонопрапорному ансамблю пісні і танцю імені Александрова. Людмила ж вирішила спробувати себе в Державному хорі імені Свєшнікова, а також у великому хорі держтелерадіо «Останкіно». Талановитій артистці надали можливість співати в обох колективах.

Кар’єра артистів піднімалася і росла разом з ростом їх непересічного таланту. Єдине, що засмучувало, це те, що батьки в Україні все частіше почали скаржитися на здоров’я. Ой як не просто було прийняти доленосне рішення: віддати перевагу відповідальності за здоров’я батьків чи професійному обов’язку. Синівські почуття переважили, і Кулєшови повернулися в Україну.

В Києві їх прийняли з відкритими обіймами. Та й вони не заборгували вдячним слухачам. Їхній талант буяв різнобарв’ям звуку, тембру, репертуару.

Крім основної роботи в капелі «Думка», вони беруть найактивнішу участь у різноманітних заходах щодо розвитку культури і мистецтв на рідній землі.

Безкінечні гастролі, благодійні концерти, викладацька діяльність, творчі вечори — все це стало суттю і змістом артистичної діяльності сім’ї Кулєшових. Єдиний, хто міг вносити корективи в цей неймовірно стиснутий графік — це син Олег. Він був і назавжди залишиться найбільшою цінністю батька й матері. А згодом і найпершим помічником, соратником, колегою.

Олег підростав і невтомна матуся Людмила могла вже виїжджати на більш тривалі та більш віддалені гастролі. Почала відповідати згодою на участь у закордонних концертах.

Її голос звучав настільки професійно, настільки високохудожньо, що організатори запрошували її не воднораз на догоду глядачам. Так, скажімо, в Японії її запрошували у міста Нагасакі, у Токіо, у Осаку з цілою серією концертів. Попри те, що там особлива категорія глядачів, не раз доводилося співати у супроводі незнайомого симфонічного оркестру. Але артистка з цим справилася блискуче.

Глядачі кожен раз тепло сприймали і всесвітньо відому класику Аve Maria Каччіні, «Норма» Белліні, «Вальс Мюзетти» із опери «Богема» Пуччіні, а також російські, українські народні пісні. Безумовно, що для артиста найвища нагорода — це глядацькі симпатії, заповнені зали.

Водночас для самоствердження необхідно, щоб і держава оцінила твій труд, твій талант.

Артистці Людмилі Кулєшовій гріх нарікати. Міністерство культури і мистецтв України нагородило її Почесним знаком «За багаторічну плідну працю в галузі культури», за благословіння святішого митрополита Київского и Всія Русі-України нагороджена Почесним знаком III ступеня Святої Праведної Анни, вона володарка почесного звання.

«Берегиня Всеукраїнського козацького війська» при Президентові України. Але особливою гордістю для Людмили Григорівни є високе звання «Жінка року — 2020». Водночас із цією заслуженою нагородою вона отримала Міжнародний диплом і почесне звання міжнародний артексперт, критик, мистецтвознавець, культуролог, її кандидатура подана і затверджена на звання заслужений артист України.

Це далеко не всі відзнаки відомої артистки з унікальним голосом, з доброю світлою душею, яка, крім того, бере активну участь у громадському житті столиці. Кожен її день наповнений новими заходами, зустрічами, концертами.

То вона на засіданні жіночої ради, то у складі журі різноманітних конкурсів і фестивалів, то разом з комісією вирішує долю засуджених по спостереженню за дотриманням їхніх прав. І це все не зменшує відданості основному покликанню. Сцена — її храм и божество, якому вона поклоняється і служить. У багатьох залах Києва звучить її пісня, несе радість людям, за що вони артистці дуже вдячні.

І тільки пізніми вечорами, які випадають нечасто, збираються разом усі Кулєшови і ллється з дому пісня: то тепла і ніжна, як весняне сонечко, то тривожна і смутна, як зимова ніч, але завжди життєствердна, така, що вселяє надію і силу.

Голоси артистів переплітаються, білими крилами обіймаються, пливуть над рідною землею, осявають майбутнє.