За паспортом-книжечкою. Вирушаєм… до суду

Одразу маємо розвіяти певні стереотипи про суцільну психологію «цифровізації» батьків та нашої молоді. Бо чимало серед наших читачів ставлять запитання про можливість отримання молоддю паспортів громадянина України для внутрішнього використання, тобто не для виїзду за межі України. Дехто через свої релігійні чи інші переконання відмовляється отримувати пластикові документи, а намагається одержати паспорт у вигляді книжечки теж діючого зразка. Є навіть судові справи, що набули розголосу з цього приводу. Здавалося би, усе має бути просто і зрозуміло, коли право кожної людини, підкріплене буквою Закону, держава в особі відповідних держорганів має поважати. Але декому вигідно поширювати дезінформацію? Отож слід одразу розставити усі крапки над «і» у цій темі, яка стосується багатьох.

Знайшовши різні інформаційні першоджерела, можна зробити такий висновок. Станом на сьогодні кожна особа, яка досягла 16 років, має право вибору: паспорт можна отримати не лише пластикового нового зразку, але й у формі книжечки. Щоправда, чиновники подають не повну інформацію для наших співвітчизників. Насправді ж Постанова Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (поточна редакція від 01.01.2019, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2503-12#Text) станом на сьогодні діє. Більше того, у п. 2 і п. 3 «Положення про паспорт громадянина України» (затверджено Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII) чітко вказано ось що. Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 8 Положення термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. (До речі, ця послуга є безплатною). А далі дізнаємося про найцікавіше, як з народу держава гроші витягує, за нашої ж згоди?

Відповідно до п.10 Положення термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабміном у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. (Для порівняння: паспорти у вигляді книжечки не обмежені у дії, а пластикові карткові паспорти ставлять їх власників у завідомо не вигідне становище, коли термін їхньої дії може бути обмежено).

З якої причини окремі громадяни свідомо відмовляються від пластикових паспортів?

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України. Так, збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Верховний Суд: зразкова справа на користь кожному

Якщо людина відмовляється отримувати український паспорт нового пластикового зразка, тоді є реальний шанс і шлях до суду, аби відстояти своє право. У цій зразковій судовій справі, про яку зараз дізнаємося, людина категорично не згодна із тим, що при видачі «пластикового паспорта» кодується її прізвище, ім’я і взагалі порушується право на захист персональних даних. Пунктом 131 Постанови КМУ №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Тобто безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Судовий шлях вирішення паспортної проблеми нині підсилюється зразковою справою, яка втілена у відповідне рішення Верховного Суду України. На користь громадянам буде й ця інформація. Постанова КМУ від 25 березня 2015 р. №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» передбачає різні нюанси оформлення внутрішнього українського паспорта. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється. Але є застереження, аби громадяни без їх бажання і потреби не поспішали обмінювати паспорти-книжечки на сучасні пластикові. Адже паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано. (Нагадаємо, що згідно нині діючої парламентської постанови, паспорти у формі книжки не обмежені у терміні дії, аж до їх фізичного зносу). А ще Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов’язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Отож за рішенням суду ДМС повинна видавати паспорти-книжечки без зволікань.

Дійсно, це класна «мирна зброя» для правового захисту. Бо тепер адміністративні суди у текстах своїх рішень на користь позивачів-громадян докладно описують суть і зміст Постанови Верховного Суду України від 19 вересня 2018 року (справа №806/3265/17, Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18, офіційне джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/76822787).

А починалося усе з цілком банальної історії? Жінка, віруюча людина після одруження бере собі прізвище чоловіка. Просить орган Державної міграційної служби оформити їй новий паспорт у формі книжечки. Їй відмовляють письмово, посилаються на нове законодавство України, яке, йдучи «шляхами до Європи», зобов'язує державу з 2016-го видавати лише пластикові паспорти. Але ж Основний Закон України ніяка Європа не змінювала. Тому, посилаючись на положення ст.35 Конституції України, яка гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, позивачка просила оформити їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки за зразком 1994 року відповідно до Положення про паспорт №2503-XII. Обґрунтовуючи свою позицію, акцентовано увагу на тому, що примушування до обробки персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки є неправомірним втручанням в особисте життя людини з боку держави та є порушенням вимог ст. 8 Закону «Про захист персональних даних».

Маємо висновок Феміди

Велика Палата Верховного Суду України дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі, тобто у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві. Подібне втручання держави є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Процитую висновок Феміди: «встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими группами суспільства …У даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя». Тобто йдеться про те, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних данних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Верховний Суд України визнав протиправною відмову Коростенського райвідділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі людині паспорта громадянина України у формі книжечки. ВСУ зобов'язав цей держорган оформити та видати позивачці паспорт громадянина України у формі книжечки.

Право відновимо через візит до суду…

З урахуванням норм міжнародного права, зокрема статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, норм Конституції України людина може довести порушення права на невтручання у її особисте і сімейне життя, Закону «Про захист персональних даних», тобто добитися від держави отримання українського внутрішнього паспорту у формі книжечки. Але для цього слід подати адміністративний позов. Позитивним аспектом є звільнення заявників, які виступають в інтересах неповнолітніх, від сплати судового збору. Це стосується батьків, які добиваються оформлення своїм дітям після досягнення ними 16 років паспорту-книжечки. Після рішення ВСУ, що стало зразковою справою для усіх адміністративних судів, тепер є чимало прикладів у судовій практиці, коли заявники виграють у спорах з органами державної міграційної служби.

Леонід ГАПЄЄВ