Skip to main content
Традиційні сім’ї повинна захищати держава

Традиційні сім’ї повинна захищати держава

Останніми роками під гаслами так званої євроінтеграції під впливом американської та європейської ідеології «всеохоплюючої» свободи з боку деяких соціальних груп має місце спроба змінити не лише традиційні морально-культурні цінності, а ще й законодавчо «доповнити» традиційне поняття «сім’я» (союз чоловіка і жінки) так званим «цивільним партнерством» одностатевих осіб. Чи готове українське суспільство до такого? Спробуємо розібратися в цій соціально важливій темі…

Якось побачивши україномовну книжку про анатомію людини одного з сучасних видавництв, яка привабила суттєво нижчою ціною, порівняно з російськомовним першоджерелом, дружина була неприємно вражена ілюстрацією всередині, де в розділі «Сім’я» були зображені обидва чоловіки. Замість традиційних тата й мами, вони поспішали кудись із дитиною…

Сьогодні, прикриваючись різними формулюваннями Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», деякі прибічники популяризації нетрадиційних шлюбів та нетрадиційної сексуальної орієнтації акцентують увагу суспільства на тому, що в Україні досі не ухвалено Закону про можливість укладання шлюбу особам однієї статі. Мовляв, таке легалізовано в США, Європі, скажімо, у сусідній Німеччині. Тому, на думку цієї групи, відбувається дискримінація людей за гендерною ознакою. Якщо не задіяти власне критичне мислення, то ми взагалі ризикуємо у перспективі опинитися у вирії вседозволеності? Невже традиційно налаштовані представники родин з часом вимушені будуть вчитися захищатися від прихильників новомодних тенденцій з Америки та Європи? А в книжках для дітей будуть ще й не таке зображувати? Щоправда, переважна більшість потенційних покупців, окрім нас, не захотіла купляти таких «гендерних приколів», скориставшись власним правом вибору дорожчої російськомовної книги із зображенням сім’ї (чоловіка і жінки), як це нині записано у Конституції та Сімейному кодексі України.

Чого хочуть прихильники нетрадиційної орієнтації?

Формально такі шлюби, укладені між особами однієї статі за нормами міжнародного права і відповідного іноземного законодавства на території конкретної країни мають визнатися і в Україні. Хоча такі одностатеві шлюби бажаючі партнери або партнерки можуть укласти за кордоном та приїхати з відповідним документом в Україну. Але, виявляється, окремій соціальній групі цього замало? Вони намагаються лобіювати зміни до Конституції України та Сімейного кодексу.

Але ж яке майбутнє тоді чекає на сучасну молодь, коли хлопці та дівчата через пару-трійку років зможуть укладати шлюб? Як та з ким? Питань буде більше, ніж відповідей.

«Легалізація одностатевих шлюбів». Петиція із такою назвою (ініціатор Кавацюк Роман Олегович) з’явилася ще 06 листопада 2019 року, і датою завершення збору підписів стало 06 лютого 2020 року. Щоправда, за 92 дні проведення збору підписів їх загальна кількість, на перший погляд, не викликає занепокоєння. Проте привертає увагу зміст електронної петиції. Коротко процитую. Невизнання одностатевих шлюбів в Україні відбивається на звуженні їх правових можливостей та проявах дискримінації. Одностатевий або Гомосексуальний шлюб — це союз двох осіб однієї статі, визнаний законодавством окремої країни як «шлюб». На сьогодні реєстрацію таких шлюбів узаконено у 27 країнах (з деякими винятками). В Україні Конституція визначає «шлюб» як добровільний союз чоловіка і жінки. Отже, гомосексуальні відносини є частиною життя нашого суспільства, то необхідно, на переконання прибічників «цивільного партнерства», щоб ці стосунки також мали змогу бути оформленими згідно з законом. 

Чим занепокоєна громадськість України?

«Щодо захисту традиційних сімейних цінностей та інституту сім’ї». Петицію з такою назвою №41/001485-18еп з дати початку збору підписів 9 лютого 2018 р. по 25 травня (автор Танцюра Віктор Зіновійович) підписали 25 884 особи з 25 тисяч необхідних підписантів. 

Згідно з Конституцією України та визнаними Україною міжнародними правовими документами держава має зобов’язання перед інститутом сім’ї щодо її розвитку та захисту. Так, відповідно до статті 16 Загальної декларації прав людини, сім’я є природним i основним осередком суспільства i має право на захист з боку суспільства та держави. У статті 23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права зазначено, що сім’я, як союз чоловіка й жінки, є природним і основним осередком суспільства та має право на захист з боку суспільства і держави. Згідно зі статтею 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Водночас глибоку занепокоєність викликає той факт, що в Україні й донині так і не визначились зі стратегією розвитку та підтримки сім’ї. Така стратегія, на переконання прибічників петиції, повинна базуватися на традиційних для України духовно-моральних цінностях і традиційному для нашого народу розумінні сім’ї як союзу чоловіка та жінки. Сьогодні є безліч викликів, які впливають на становище людей і сімей в Україні: сирітство, діти-інваліди та діти з особливими потребами, матері-одиначки, неповні сім’ї, неможливість повноцінно реалізувати свої конституційні права на лікування, навчання, житло, соціальний захист, гідний життєвий рівень. З незрозумілих причин держава надає пріоритетну увагу штучно створеній проблемі так званої дискримінації людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. 23 листопада 2015 р. Кабінет Міністрів України затвердив «План дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року» №1393-р. План передбачав легалізацію так званого цивільного партнерства для одностатевих пар, всиновлення дітей трансґендерними людьми, впровадження у навчальний та виховний процес тем про одностатеві стосунки як норму сексуальної поведінки, проведення так званих «маршів рівності» та інших видів пропаганди гомосексуалізму за державної підтримки, надання права бути донорами крові людям із різними формами ризикованої поведінки тощо.

Захист сімей потрібен суспільству, а що робить держава?

Щоб читачі адекватно і правильно все зрозуміли, зауважу ось що. Автор жодним чином не намагається когось принизити. Укладання шлюбу і відповідне власне розуміння гендерної і сексуальної ролі в соціумі є особистою справою кожного. А захист традиційних сімей має стати справою загальнодержавного значення, як передбачено Конституцією та нормами міжнародного права. 

Проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту суспільної моралі та традиційних сімейних цінностей» (ініціатор законопроєкту Вілкул О. Ю., нардеп VIII скликання) зареєстровано на офіційному веб-порталі ВРУ. Згідно з Конституцією України та визнаними Україною міжнародними правовими документами держава має зобов’язання перед інститутом сім’ї щодо її розвитку та захисту. Донині влада так і не визначилася з державною стратегією розвитку та підтримки сім’ї. Така стратегія повинна базуватися на традиційних для України духовно-моральних християнських цінностях і традиційному для нашого народу розумінні сім’ї як законного союзу чоловіка та жінки, в якому народжуються та виховуються діти. Про це зазначено у Пояснювальній записці до законопроєкту, який чомусь було в парламенті знято з розгляду. Аналогічно Кабміном скасовано раніше запроваджену посаду Урядового Уповноваженого з питань сім’ї. Отож захищати традиційні сімейні цінності доведеться в більшій мірі нам самим. Держава дещо відсторонилася від цієї функції? А нова доктрина освіти передбачає запровадження у школах в старших класах так зване просвітництво з метою подолання серед молоді                            гендерних стереотипів. Єдиний спосіб контролю для батьків та старшокласників ― це права учасників освітнього процесу, визначені у ст. 53 Закону «Про освіту». Здобувачі освіти мають право на повагу людської гідності й захист під час освітнього процесу від приниження честі, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю.

Варто поцікавитися у дітей та класних керівників про теми і зміст подібних занять. У разі виявлення і документування (фото-, відеофіксації) слід пояснити дітям, що не варто таке поширювати в інтернеті. Краще вимагати у школі вилучення відповідного «контенту» з освітнього процесу з метою захисту психологічного здоров’я сучасної молоді.

Леонід ГАПЄЄВ