Юрій Стельмащук: «Український дім: будь господарем»

Думаю, що великому загалу читачів не потрібно широко представляти нашого гостя, але більш докладніше про Юрія Івановича в інтерв’ю з ним.

Громадський і політичний діяч, кандидат наук з державного управління, директор ДП «Національний центр ділового та культурного співробітництва «Український дім», голова політичної партії «Український дім», священнослужитель кафедрального Собору Святого Апостола Андрія Первозванного в Києві, президент Київської обласної федерації по козацькому бою, волонтер. Має відзнаки та нагороди. Також батько двох дітей, чудовий сім'янин, і ще додам – людина з високими моральними християнськими цінностями. 

– Як з’явилась ідея написати книгу «Український дім: будь господарем»?
– Ця ідея зародилася близько чотирьох років тому. Спочатку я вперше написав невеличкий твір-сповідь, в якому проаналізував людину з її слабкими та сильними сторонами, з її падіннями та злетами, з її покликанням, з її життєвою місією. І зрозумів, що зміни та успішність в майбутньому будь-якої людини, а в перспективі також сім'ї та держави, – все це залежить від змін самої особистості. Акцент, звичайно, поставив на саму особистість, розуміючи, що тільки сильні, правильні, ціннісно мотивовані люди можуть творити щось особливе.

– Існує така фраза: «Перш ніж прагнути володіти світом, навчися володіти собою». Багато людей часто чекають, коли зміняться інші, але насправді все починається з себе, а світ починається зсередини нас, з нашого серця.
– Абсолютно підтримую Вашу думку, саме з цієї позиції я і писав цю книгу.

– Дуже приємно, коли знаходяться люди-однодумці. І коли ми з Русланою Лоцман говорили про створення «Музею української пісні», помітили, що чим більше людей цікавляться традиціями свого народу, тим швидше може змінитися суспільство. Зараз ми дійсно дуже роз'єднані. У світі багато егоцентризму.
– Так. Егоцентризм, звичайно, може бути, але здоровий.

– Потрібно розуміти, що без змін в собі, без побудови здорової сім'ї ми нічого не зможемо змінити в суспільстві. А звідки до Вас прийшла сама думка написати книгу?
– З практичного досвіду, з самого дитинства. Я аналізував своє дитинство, потім життя в юності, підлітковий вік, дорослий вік, перші успіхи, перші падіння, виходи з цих падінь, можна сказати, помилок, гріхів. І після того, як вони були дійсно усвідомлені та проаналізовані, я прийняв рішення змінюватися в напрямку тих цінностей, які дійсно роблять мене людиною в глибокому християнському розумінні, в розумінні, що я творець добра. З такою позицією і народилася перша частина сьогоднішньої книги «Український дім: будь господарем». 

Друга частина книги – Український дім. Я жив в сім'ї, спостерігав за всім, і я розумію, що дійсно успішна сім'я – це і будинок, і достаток, і виховання, і майбутнє дітей родини. І в результаті, в майбутньому – це і вся країна в цілому.

Тому «Український дім» був для мене поняттям соборності, бо на свята, такі як Різдво та Великдень, за родинним столом збиралися всі.

– Це була традиція, яка йде споконвіку.
– Так, ми збиралися за одним столом, у батьківській хаті. Молилися перед іконою, ділилися враженнями свого життя: своїми падіннями, недоліками, виходами з тієї чи іншої ситуації, перспективами, метою, і це нас поєднувало. І таких будинків, які збирають сім'ю, дійсно одиниці. Для себе я усвідомив, що віруючі батьки – і як духовні наставники, і як вихователі, створюють потужний родовід.

– Таких батьків дуже шанують.
– З одного боку, це пошана дітей до батьків, а з іншого – любов і жертовність батьків до дітей. Це все створює фундамент такої сильної країни, який може зміцнити і громадські, і політичні організації, і в кінцевому результаті люди з такою позицією починають бути творцями. Вони реально можуть щось створити, починаючи від простих продуктів і закінчуючи абсолютно новою, потужною країною.

– ГО «Федерація жінок за мир у всьому світі» другий рік поспіль бере участь як партнер «Родинного дому» в міській події вшанування подружніх пар, які прожили разом 45 років і більше. І ми раді, що таке свято проводиться на рівні міста і що туди можна прийти сім'ями.
– Я вважаю, що це дуже серйозна справа, і побажаю вам у цьому напрямку тільки успіхів та підтримки, якщо це буде в моїх силах.

– Обов'язково, ми запрошуємо Вас на цю чудову подію, яка відбудеться 5 липня в залі КМДА. І, думаю, що всі будуть дуже раді. Також ми запросили Ніну Матвієнко і Тетяну Школьну. Через такі заходи, де вшановують родини, хочемо підняти ідеали традиційної сім'ї. Ми не говоримо, що проти інших категорій сімей, але на перше місце ми висуваємо традиційну.
– І як не парадоксально це бачити, але в цьому питанні я дійсно-таки надзвичайно критичний. У мене є цінності, які я чітко визнаю з точки зору християнської моралі, і Ви також підтвердили, що сім'я стоїть на першому місці. Тільки в ній чоловік і жінка істинно можуть бути хоча б частково щасливі, реалізуючи себе в ролі матері, батька, наставника, вихователя, бабусі і дідуся.

– Звичайно, ми розуміємо, що у людей є й інші уявлення про сім'ю, але не потрібно це нав'язувати та робити на державному рівні.
– Хочу ще раз Вас підтримати, у нас з Вами в цьому питанні є фундаментальне порозуміння і співчуття, з точки зору християнства це дійсно серйозне прокляття. Бог створив чоловіка й жінку, і можливо, це прозвучить грубо, але й органи, які призначені для конкретної функції теж Бог створив, і від цього люди дійсно щасливі. Але якщо в голові щось перекрутити, то станеться велика біда, і це початок конкретних злочинів. Потім люди плачуть, що в 7 років дитину зґвалтували, що дітей виховують два чоловіки або дві жінки. В голові людей бардак. Якщо згадати історичне минуле: Содом і Гоморра практично були знищені. Людина повинна мати здоровий дух, здоровий світогляд та цінності. Простежте за людьми, що мають якісь відхилення. Я їх не засуджую, просто вважаю, що в голові є відхилення або хвороба нарцисизму. Вони якісь озлоблені, залякані. Я вважаю це відхиленням, хворобою, яка породжує гріхи в державі.

Що стосується сьогодні європейських цінностей, то, по-перше, ми одні з творців Європи, які встановлювали християнські цінності. Європа відновлювалася в післявоєнні часи саме на християнських цінностях. І те, що вони сьогодні стали успішніше та багатше, і при цьому їм здається, що вони можуть порушувати норми моралі й нав'язувати їх нам, – велика помилка. Що стосується духовності, я вважаю, що Україна сьогодні одна з тих країн, яка могла б говорити про ці цінності, тому що у нас зараз 87% християн: православних, католиків, протестантського руху та інших. Це велике Благословення, і його потрібно використовувати. 92 відсотки людей у нас вірять у Бога. Тому скажу відверто – якщо ми будемо проводити заходи, спрямовані на вшанування сімей та виховання великої поваги до людей, які їх проводять, де сім'я та її цінність виступатимуть ключовою нормою та однією з підвалин будівництва держави, що було засноване на християнських цінностях, то ми станемо прикладом для багатьох. Вірите чи ні, але побачите, наскільки люди будуть щасливі.

Чесно кажучи, проблеми завжди є, питання завжди є, випробування завжди є, в сімейному житті ніхто нікому не може ідеально підійти. Але якщо поставити запитання, хто щасливіший, хто живе осмисленіше – то це сім'я: чоловік, дружина, батьки по відношенню до своїх дітей, дідусі, бабусі, прадіди. Ось що завжди може бути фундаментом щасливого буття на землі. Більше того, вони сподіваються на щось, окрім цього життя, живуть з надією. Це я як священик кажу.

– Ви багато говорите про релігію. А самі Ви теж прийшли до цього з дитинства? Це все йде у Вас з сім'ї?
– Звичайно, все це йде з сім'ї, від батьків. У нас була багатодітна сім'я, четверо дітей, я в родині народився другим. Жив в Прикарпатті, смт. Отинія Коломийського району Івано-Франківської області. Але все дитинство пройшло у бабусі в селі.

– Для вас релігія – це не просто слово?
– Релігія для мене спосіб життя, це стимул до життя, і в цьому я побачив не просто якісь фрази та догми. Я побачив мораль і мету життя. Що ж може бути кращим за те, коли людина вміє любити? Не бачу такого. Що може бути кращим за те, коли людина незважаючи на свої симпатії є справедливою? Не бачу такого. Що є кращим за милість, коли людина завжди готова допомогти іншим, незалежно від того, подобається тобі хтось чи ні? Не бачу такого. Хто може гарантувати нам завтрашній день в цьому житті, крім Бога? Ніхто. Влада? Батьки? Ніхто не може. Виходиш ти сьогодні з дому та помираєш. Хтось може сказати, що такого не станеться? Або що станеться? Ніхто. Тому, підсвідомо, якщо ти дійсно будуєш відносини з Богом, ти набагато сильніший, ти спокійніше проходиш через життєві випробування, ти маєш сенс життя, ти маєш мету земну і мету Небесну, ти осмислена, мотивована і жива людина. І це робить нас дійсно прообразом Божим. Тільки в такому варіанті. Ти озлоблений, мстивий, підступний, звичайно, цими вадами ми всі заражені, але все-таки кінцевий результат залежить від того, який вибір ти зробиш. Якщо ми зробили вибір заради добра, шлейф нашого життя залишає за собою добро, якщо вибрали інший шлях – зла, ми бачимо наслідки його сьогодні серед сильних країн. Що там робиться? Смерть, хвороби, вбивства, знущання, брехня і відсутня будь-яка перспектива. Тому я обираю Бога.

– Ви є священиком кафедрального собору Андрія Первозванного. І як давно Ви вже священик?
– Священик я вже чотири роки. Ще був дияконом один рік. Це теж частина мого покликання. Я вважаю, все, що я озвучив, практично: «Без Бога не до порога» – як кажуть мої батьки.

– Розкажіть, будь ласка, про свою сім'ю.
– Дружина Уляна, син Давид – 4 роки, дочка Вікторія – 3 роки. Імена символічні. Давид, тому що народжувався на початку революції, воїн, а Вікторія – в кінці революції, перемога.

Ми традиційна українська сім'я, обов’язки розподілені, ми рівні з дружиною, як перед Богом, але голова церкви, звичайно, чоловік.

– А дружина-матінка?
– Так. Як і в кожній родині є любов, є непорозуміння, але однозначно, коли Божі цінності є ключовими, то намагаємося якось заховати свої людські амбіції та образи,
 і все стає на свої місця. Тому є дні радості і любові, є дні думок та роздумів, а є дні, коли ми можемо бути не згодні з думкою один одного. І це нормально, ми ж всі живі люди.

– Ви вінчані. А хто вас вінчав?
– Батько Олег, у мене на батьківщині.

– Трохи про ваших рідних братів і сестер.
– Старша сестра Марійка, після неї я, середня сестра Оксана і молодший брат Микола. Батьки – Іван і Марія. На той час були традиційні імена. Мама ще жива, я її забрав сюди, до Києва. Батько був залізничником, водій, а мама - бухгалтер, страховий агент. Звичайна, пересічна, українська віруюча сім'я. Весь тиждень працюємо, а в неділю йдемо до церкви.

(Продовження інтерв’ю читайте в наступному номері)