Вір в себе навіть тоді, коли увесь світ має сумнів!

Світ шоу-бізнесу дуже мінливий і непередбачуваний. У ньому багато динаміки, проєкти і групи змінюють один одного наперебій, сходять і гаснуть зірки... Але незмінною залишається тільки та творчість, яка несе в собі талант і любов. 

Слухаючи спів Олени Строя (Olena Sloia), співачки родом з міста Рені, а зараз солістки театру в Німеччині, мимоволі спадає на думку те, яке чудо людський голос, який це незвичайний інструмент! 

― Олена, в якому віці ви зрозуміли, що хочете співати?

― У мами є магнітофонний запис того, як я, будучи дворічною дитиною, співала все, що чула на радіо. З тих пір я постійно щось співала, піднімала настрій своїм родичам. Пам'ятаю, було мені сім років, і мене попросили заспівати на весіллі у дядька. Це було у військовому наметі з музикантами. І всі гості, які танцювали на вулиці, зайшли в намет подивитися, хто там співає. Тому що голос дитячий, але незвичайний. Усі знайомі тиснули на моїх батьків, щоб вони серйозно задумалися над моїм навчанням співу.

― Які позашкільні заклади та гуртки ви відвідували?

― У 7 років я почала відвідувати музичну школу. Провчилася один рік по класу фортепіано, але потім кинула, тому що не було вдома інструмента.

З 9 років мене батьки віддали в ЦДЮТ на вокальний гурток до Віри Олександрівни Петрової. У неї я близько п'яти років займалася. І, напевно, саме тоді я зрозуміла, що моє життя буде пов'язане з вокалом.

Також відвідувала гурток в'язання. Це були всі гуртки, які я відвідувала. І тільки коли потрібно було поступати в училище, я займалася з Оленою Юріївною Джемалієвою і брала приватні заняття з сольфеджіо.

― Хто став вашим наставником?

― Кожен викладач, який у мене був, чомусь мене навчив.

Але моїм справжнім наставником стала викладачка в Іспанії. В неї я вчилася 4 роки у Вищій вокальній Мадридській школі. Звуть її Вікторія Мансу. 

― Який виступ став для вас поштовхом на велику сцену?

― Поштовхом на велику сцену, як не дивно, став мій виступ на вулиці, тому що коли я поступила до Мадриду, в мене не було стипендії і не було з боку ніякої фінансової допомоги. Мені довелося співати на вулиці з однокурсниками, тобто ми заробляли як вуличні музиканти. Одного разу, під час такого виступу, проходив повз режисер, почув мене і запросив на прослуховування. Завдяки йому я отримала великий контракт в одному з найпрестижніших театрів в Іспанії.

― Чи підтримували батьки ваш вибір?

― Я не скажу, що батьки розуміли мій вибір. Вони абсолютно не розуміли, навіщо взагалі з цим пов'язувати життя. Але вдячна їм за те, що не перешкоджали моєму вступу до університету. І як студентці допомагали фінансово і відправляли передачі.

― Чи була недовіра до вашого вибору з боку сім'ї/оточення? Якщо була, то хотілося опустити через це руки? Що допомогло не зупинитися?

― Сім'я і оточення ставилися до мого вибору як до забави. Батьки підтримали мене у вступі через те, що на них був певний тиск друзів, які займалися музикою і говорили: «Ось, у дитини ж є талант, віддайте її вчитися!». Але до кінця батьки не розуміли, куди вони мене віддають і що з цього вийде. Вони плекали ілюзії, що відразу після навчання я стану великою зіркою. До речі, це була і моя ілюзія, яка допомогла мені виїхати.

Через кілька років навчання батьки зрозуміли, що «зірки» ніякої з мене поки не виходить і що я звичайна студентка, яка 4 роки провчилася в училищі, а тепер треба в консерваторії ще 4 роки. Тобто у звичайних працюючих людей це викликало, м'яко кажучи, нерозуміння. Пам'ятаю, було мені вже 24 роки, я знову поступала після 8 років навчання на 1-й курс, і одного разу батько в серцях сказав мені: «Та коли ти вже все це кинеш і підеш, врешті-решт, на ринок торгувати?!»

Особливо у батьків нерозуміння викликало те, що я раптом вирішила їхати в Іспанію. Так як батьки не дали мені грошей на поїздку, я, як могла, заробляла в Києві. Збирала 4 роки гроші й на ці заощадження поїхала.

З боку багатьох друзів, які не займаються музикою, теж були питання: «Навіщо воно все тобі треба?». І, звичайно, в такі моменти руки опускалися, адже ти розумієш, що моральна підтримка з боку близьких людей не така вже й велика, в тебе не вірять.

Я розуміла, що чим менше підтримки, тим більше виникає бажання опустити руки, але, з іншого боку, прийшло усвідомлення того, що якщо я здамся, то я покажу цією поведінкою, що ви були-таки праві. Розуміла, що це просто мене знищить. Виникали думки що, може бути, і роблю щось неправильно в цьому житті, раз стільки років витрачаю на таку дивну професію, але якщо цього не буду робити - це буду вже не я. Це буде зовсім інша людина, яка зрадила щось всередині себе, щось глибинне. Тому вирішила вірити в себе навіть тоді, коли весь світ сумнівається. 

― Яких успіхів ви досягли? Де ви працюєте?

― Я закінчила коледж ім. Глієра. На той час це було вище музичне училище, потім Київську консерваторію і музичний спеціалізований інститут по вокалу в Мадриді. Потім я пройшла Opera Studio - це спеціальний проєкт для студентів-музикантів, на який дуже великий конкурс. Пройшла два таких проєкти - в Іспанії (місто Хіхон) і на Канарських островах (Тенеріфе). Потім дуже багато разів брала участь в різних конкурсах, на яких, правда, нічого не займала. Були тимчасові контракти на постановку. Принцип роботи такий: ти або працюєш фрілансером з контрактом на постановку, або тебе беруть на постійну роботу в театр. Така система, як постійна робота в театрі, існує тільки в Швейцарії і в Німеччині, якщо говорити про Європу.

На даний момент я працюю в театрі в Аугсбурзі вже третій рік.

― Розкажіть історію вашого псевдоніма.

― Я використовую псевдонім вже років п'ять. Була ситуація: я якось співала в театрі, там було дуже багато італійців. Коли я сказала своє справжнє прізвище (Строя), по залу прокотилася хвиля сміху. Виявляється, моє прізвище звучить італійською практично як слово troia, яке перекладається як «свиноматка». Так як прізвище вимовляєш швидко, першу букву не чути і це викликає не дуже хороші асоціації. Тому мені довелося терміново щось придумати, поки не опублікували афіші. І тепер я використовую псевдонім Sloia.

― Що допомогло вам досягти успіху?

― У нашій професії взагалі немає чіткої інструкції як домогтися успіху. Якщо в інших сферах можна продумати якийсь алгоритм, то тут такого немає. Ти можеш вчитися і робити все, що завгодно, але ніколи цього успіху не домогтися. А можеш взагалі нічого не робити, просто познайомитися з потрібними людьми і прийти до великих результатів, але, звичайно, не як професіонал.

Я завжди багато і старанно займалася, ще мені допомогло те, що я опинилася поруч з потрібною людиною. В останній рік мого навчання і кастингів в Іспанії мені доводилося працювати вдень і вночі, щоб оплатити ці самі кастинги. В один день мені подзвонив чоловік моєї подруги, який працював в театрі,                              і повідомив, що у них проводиться прослуховування для мого типу голосу. Я написала директору театру і мене взяли, через 2 дні я вже була в Німеччині.

Я не можу точно відповісти на питання «як домогтися успіху?» . І не можу дати покроковий рецепт, я просто знаю, що я дуже багато вчилася, і у мене вийшло все саме так.

P. S. Дійсно, голос Олени Строя вражає рідкісною красою тембру, вишуканим звучанням, завдяки чому відомі арії у виконанні співачки сприймаються як вперше почуті, як одкровення!

Зрозуміло, що до природної краси голосу додана величезна праця виконавиці, зусилля її педагогів. Тільки тоді і можливий такий блискучий результат.

Дуже вдячна чудовій дівчині Олені Строя за те, що люб’язно погодилася дати інтерв’ю через соцмережі та відповісти на запитання про свою творчість, про дитинство, про себе. Бажаю удачі в подальшій роботі! Цікавих і яскравих ролей!

Ілона МУНТЯН,  

вихованка гуртка «Мистецтво масмедіа»