Спогади про родину Михайла Коцюбинського

Нещодавно в місті Ірпінь на Київщині вийшла друком книга «Життя і долі» вчительки-пенсіонерки А. К. Леонтович. Мама Августи Костянтинівни Ірина Андріївна Леонтович-Левицька в дитинстві та юності мешкала в Чернігові по сусідству з Коцюбинськими. Ірина Левицька ходила в один клас гімназії з Іриною Коцюбинською, часто бувала в будинку своєї подруги. Дівчатка разом готували уроки.

Ірина Андріївна вже померла, а донька записала й оприлюднила мамині розповіді про спілкування з Коцюбинськими. Ось спогади про Михайла Коцюбинського.

«Справжнім святом у родині був час, коли приїздив батько — Михайло Михайлович. Усі разом збирались у вітальні за великим столом, слухали його розповіді, роздивлялися сувеніри. Він завжди привозив у дарунок щось цікаве, унікальне, та ще ж умів чудово розповідати. Голос у нього був оксамитовий, мелодійний. У Михайла Михайловича слабке здоров’я, необхідне було лікування за кордоном. Крім того, він бував у таких колах, де потрібно мати відповідний зовнішній вигляд. Одягався дуже вишукано, зі смаком. На великих прийомах двічі в одному і тому ж костюмі не з’являвся. Любив красиві краватки, мав золоті запонки. На все це потрібні були кошти, і немалі. Витрати значні, а прибутки, зарплата — мізерні. Сім’я велика: четверо дітей, двоє батьків, зовиця Лідія, сліпа мати Михайла Михайловича — вісім душ. Сім’я відомого письменника завжди на виду, потрібно було підтримувати імідж. Не вистачало коштів на харчування. Брали продукти в борг: борошно, м'ясо, крупи, жири і т. д., а в певне число місяця біля воріт шикувалася велика черга. Люди стояли, щоб забрати борг. Тоді виходила служниця, давала по кілька монет, що далеко не сплачувало цей борг. Люди сварилися, кричали, проклинали і розходилися. З горем навпіл розраховувались з боргами і робили нові. Часто прибігали і до нашої бабусі позичити те чи інше. Бабуся була хорошою господаркою, тримала корову, невелике господарство і завжди з радістю ділилася. Вона була задоволена, що її донька спілкується з цією сім’єю».

НАЙТЕПЛІШИМИ СЛОВАМИ МАМА АВГУСТИ КОСТЯНТИНІВНИ ЗГАДУВАЛА ДРУЖИНУ ПИСЬМЕННИКА ВІРУ УСТИМІВНУ.

У 1952 році Августа Леонтович із мамою відвідала Чернігів, побувала на екскурсії в музеї Михайла Коцюбинського. Її вразило, що вона не почула жодного доброго слова про Віру Устимівну, яка робила все можливе і неможливе для створення відповідних умов для родини, для творчої праці чоловіка, для виховання дітей. Ірина Коцюбинська в спогадах мало написала про свою матір. Августа Костянтинівна розповідає про Віру Устимівну зі слів своєї матері: «Коли зроблені уроки, збирався гурт дітей, сідали всі зручно, і Віра Устимівна починала читати або грати. Всі слухали з захопленням. А підбирала вона класичні твори з музики чи художньої літератури. Це були цікаві твори і корисні. Віра Устимівна працювала, уміла створити родинний затишок, вела господарську роботу, громадську, виховувала дітей, порядкувала у садочку на городі. Бо треба було доповнювати свій небагатий сімейний бюджет. Мати згадувала, як Віра Устимівна у великих старих черевиках порається у городі. Тягає гарбузи до веранди, а тут гості… Прибігає служниця, повідомляє: «До вас гості!» Віра Устимівна швиденько вмивається, переодягається, поки служниця запрошує гостей до вітальні. Виходить до гостей, ніби щойно й не була на городі. Пані!.. Адже в той час чорну роботу вдома було ганебно виконувати панам. У них для цього трималися слуги. Але при всіх своїх клопотах, нестатках та зайнятості в сім’ї Коцюбинських вміли робити свята. Віра Устимівна знаходила час і викроювала якісь кошти, щоб до свят пошити дівчаткам недорогі сукні, але завжди зі смаком. Робились якісь обнови і хлопчикам. А часом Віра Устимівна брала своїх дітей та всіх малих сусідських (в тому числі й мою маму), йшли за місто на природу. З цієї нагоди купувала велику в’язку бубликів, якими потім всіх пригощала — на кращі гостинці коштів не було. Віра Устимівна багато і цікаво розповідала, читала дітям художню літературу. Діти відпочивали, а бублики були тут найсмачнішими. Скільки дітям радощів приносили ці прогулянки! Як збагачувало це духовний світ дітей бідних родин околиці. Вони чекали їх, як свята, де і погратися можна, і побігати, і так душевно поспілкуватися. Не одне з них перенесли такі свята-відпочинки і у свої майбутні сім’ї. Віра Устимівна працювала, була головним учасником підготовки та проведення літературних субот, організовувала прийоми іменитих гостей. Треба було уміти зустріти їх, накрити стіл, вести на належному рівні розмову на різні теми: музика, література, політика, чудово грала на фортепіано. А які квіти вирощувала, який затишок робила в садку! Вона була передовою людиною, вірним щирим другом і порадником письменника у його творчих справах, була мудрою, вірною дружиною, прекрасною матір’ю, невісткою».

У передмові до книги директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. М. Коцюбинського І. Ю. Коцюбинський і заступник директора з наукової роботи О. І. Єрмоленко зазначають: «Спогади досить цікаві, записані майстерно, талановмито, вони відкривають нові сторінки з життя дружини письменника — Віри Устимівни Коцюбинської, яка постає перед нами турботливою дружиною і мамою. Вона вміла організувати дозвілля не лише своїх дітей, а й збирала сусідських дітлахів, ходила з ними на прогулянки, читала їм книги. Досить цікавими є сторінки, в яких розповідається про музей в роки директорства Хоми Михайловича Коцюбинського. Звичайно, не все з записаного підтверджено документально, не з усім ми можемо погодитись, але вважаємо спогади цікавими і оригінальними. Вони можуть прислужитися і музеєзнавцям, і науковцям в подальшій роботі над біографією М. Коцюбинського».

Додамо, що й освітяни теж можуть скористатися цими спогадами при вивченні життя і творчості Михайла Коцюбинського.