Оберіг сильного моря
Стежкою через ліс, у якому лунає голос зозулі, чути шурхотіння білки, любо прямувати. По обидва боки височіють кремезні дерева, проростають молоді паростки, що через декілька років перетворяться на велетнів-красенів. Вузька доріжка вкрита маленькими шишками і голочками хвойних чарівниць. Особлива тиша, яка не тисне на вуха, заколисує, обгортає, захищає. Лише зрідка, неначе м’який поцілунок, дотикається вітер. Ще тут у повітрі пахне морем, п’янким медово-освіжаючим запахом. Це такий солоний присмак разом з духмяним ароматом шишок і ялини.
Він якийсь екзотичний, але водночас яскравий, вибуховий.
Стежка повернула наліво і… видно бурхливе море. Воно безкрає, могутнє, сильне. Найголовніше — море вільне, без обмежень, зі своїми правилами, без указів. Відразу перехоплює подих від гордого моря. Високі героїчні хвилі піднімаються, а потім з безжальною силою розбиваються об берег. Один, два, три… знову злітають на шалену висоту, а тоді спускаються за мить, руйнуючись об скелі.
Вода раз за разом повертається на сушу, і мокрі язики злизують все на путі: гальку, ракушняк, маленьких рачків. Відчайдушний вітер коливає воду, а вона знову вертається на берег, несучи нову порцію водоростів, ракушок. Бризки від потоків моря долітають аж сюди, на пагорб, встелений килимом молодої трави, що одиноким островком зеленіє на всьому пляжі.
Повітря пронизує гострий крик одинокої чайки, що віддано кружляє над могутнім морем. Вона щось шукає чи когось зве та несамовито, різко, сильно літає над поверхнею гладкого моря. Її крик від шаленого переходить у спокійний, а потім вона відлітає далеко, продовжуючи слабо подавати голос. Знову тишина, яку зрідка порушує хлюпіт води і шепіт вітру. Ця атмосфера чарівна, магічна. Вона гіпнотизує, море гіпнотизує, бо неможливо відірвати погляду від плавного руху води, від самовідданих хвиль, від червоно-рожевого неба над морем. Тут мирно, затишно, хочеться постояти ще.
Сонце потопає в морі, і та сама стежка вже таємничіша, загадковіша, а ліс темніший, смутніший, чарівніший. Десь йде їжачок на полювання, десь шурхотить лісовий звір, здіймаються пташки з гілки на гілку, але у повітрі все-таки лунає солоний присмак у поєднанні з приємним шишок. Цей аромат ніколи не вивітриться, не зникне. Він завжди вестиме стежкою до вільного моря, окутуючи, огортаючи від усього навколишнього. Він закарбується у всіх, хто йтиме вузенькою доріжкою подивитися на дивні хвилі. Він збережеться у того, хто прямуватиме через ліс до бурхливого моря, щоб почути несамовитий крик одинокої чайки. Він буде поряд постійно, гіпнотизуючи, заколисуючи. Він, ніби своєрідний талісман, буде захищати, ніби амулет, всюди буде поряд. Він оберіг сильного моря, високих хвиль, відчайдушної чайки.
Ірина Михайленко
