Багатогранність Світлани Винограденко

Коли познайомилася зі Світланою Винограденко, враз захотілося стати художником і малювати портрет. Використовувала б лише світлі й теплі кольори фарб.

Перше, що здивувало й вразило: ця молода й симпатична жінка виховує четверо дітей, при всьому багато працює, займається громадською роботою й благодійністю, спілкується, має море друзів, у кожній людині знаходить свою родзинку. Вміє вислухати й своєчасно підставити плече. Щоразу, коли зустрічаюся з нею, відкриваю все нові й нові риси.

Знайомтеся — Світлана Винограденко, голова Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН», «Жінка року» в номінації «Багатодітна мати», який проводить «Федерація жінок за мир у всьому світі».

Штрихи до портрету
Про народження. У селі з поетичною назвою Білий Колодязь, що на Харківщині, батьки побудували великий і красивий дім. Там і нині живе мама Лідія, щаслива бабуся. Під час народження Світлани, була сильна гроза. Тільки-но добудували дім, як тато ніби жартома сказав: «Тепер можеш народжувати!» Народилася Світлана саме під Новий рік, снігу в пояс… І райдуга! Коли ще подібне побачиш! Пологи приймали дві сестри-близнючки. Світлана їх вперше побачила при народженні. А потім якось, років через двадцять, коли йшла з мамою містом й зустріла їх, перепитала для певності маму, чи то справді ті медсестри… І мама підтвердила. Буває так: пам'ять від народження.

Про школу. Світлана любила свою школу. Дуже багато часу там проводила. В родині її вчили, що знання потрібно вміти не лише засвоювати, а й передавати. Вже в школі вона здійснила багато проектів. Ось тільки за станом здоров’я не могла займатися фізкультурою. Та одного разу вчитель фізкультури пообіцяв їй, як виняток, взяти до спортивного гуртка, якщо вона виграє кілька змагань. Так розпочалася дорога в лижний спорт. І виграла: на простих лижах, у шубі… Вона завжди була сильною й ніколи не здавалася, здебільшого товаришувала з хлопцями. Завжди відстоювала справедливість.

Про благодійність. Ще бабуся, мамина мама, займалася в родині благодійністю. Вона в’язала шкарпетки, шила дитячий одяг і їздила у дитячі будинки. Світлана вже тоді бачила, які проблеми є в дітей. Пригадує, у Вовчанському дитбудинку на клумбі цвіли великі кали. Коли приїздила бабуся Анна з пирогами провідати дітей, у знак подяки діти дарували їй букет тих квітів.
Про любов і красу. Вона вміє любити. Її також люблять й поважають ще зі школи. У Світлани красива душа. У неї не було прізвиськ. Якось їй зробили щеплення, не знаючи, що цього робити не можна. І вона… на мить померла. Та сильна віра, любов і воля Божа перемогли.

Про вибір професії. Свого часу Світлана вирішила, що професія вчителя фізичної культури дасть здоров’я багатьом. Тому в неї був вибір без вибору. Але ж конкурс — 27 чоловік на місце — витримала! Тата вже не було, мама не мала можливості допомагати матеріально. До всього ще й медичний університет закінчила, бо бачила, що необхідні їй ті знання, аби працювати лікарем-реабілітологом. Під час навчання вже багато працювала й спілкувалася зі спортивними командами, була затребуваним спеціалістом.

Про планування. Ще батьки навчили її планувати день, час. Навіть якщо щось виходило за рамки, а ти запланувала, то маєш це зробити. Якось поскаржилася бабусі на брак часу, а та їй у відповідь: «Не встигаєш — вставай раніше!» При тому не забувай, що ти — жінка, й маєш виглядати на всі сто.

Про переконання. Коли вперше прийшла на роботу в школу й побачила, як її зустріли дев’ятикласники, які були вище неї зростом, замислилась, а потім сказала: «Добре, будемо жити за вашими законами, за умови, що день розпочинатимемо з зарядки. Обіцяю, що школу закінчите успішно й станете студентами». Її перші випускники таки справді стали студентами, переважно педагогічних спеціальностей.

Про перші зароблені гроші. Вона й сьогодні пам’ятає, як заробляла їх. Світлані було всього років дев’ять. Дівчинка полола буряки. П’ять гектарів — це не жарт! Ввечері питала у бабусі поради, як же їй навчитися полоти ті клятущі буряки. А та їй у відповідь: «Роби все спокійно, до ладу, тоді все буде до складу». Світлана робила все якісно і швидко, навіть книжки встигала в затінку в перерві читати. До речі, заплатили старанній працівниці як усій бригаді! На зароблені гроші разом з мамою поїхала до Москви, де вже жив старший брат. Та й мрія мамина здійснилася: побачила історичні місця, на Москві-ріці на кораблику покаталася, летіла літаком.

Про чоловіка. Взірцем справжнього чоловіка для Світлани був тато Володимир. Свого Геннадія зустріла в гуртожитку. Помітила, як він майстерно на кухні млинці готував. Учився в одному ж вузі на курс вище. Рано осиротів. До родини ставиться відповідально.

Про дітей. Дітей Світлана обожнює. Вчилася, займалася науковою роботою й народжувала дітей. Діти: Катерина, Олександр, Юліана, Анна. Всі — творчі особистості. Всіх приймала одна лікарка, Наталія Сергіївна, промовляючи: «Дозвольте вас вітати в цьому світі й передати вашій мамі!» Тепер уже, серед безлічі інших методик, Світлана створила спеціальні методики для вагітних. До дітей у родині особлива увага. В неділю ніхто не працює. Це вже традиція проводити час разом.

Про проекти. Свого часу Світлана отримала благословення від тибетського монаха лікувати людей. 26 років практикує. І люди йдуть до неї. Дякують, просять допомогти. А вона вчить їх бути здоровими за допомогою власного тіла. Це одна з її методик. А загалом, коли розпочинала працювати, нарахувала 39 проектів! Світлана — практик-матеріаліст. Все, що робить, записує. На першому місці у неї — сім’я. Звідти здоров’я, робота й освіта.

…Сімейні цінності — це храм її душі. А ще скільки хочеться додати фарб і штрихів до портрету Світлани Винограденко. Щодень встигаю читати багато відгуків на її адресу. Цікаво, чи встигає вона сама перечитувати книгу подяк. Але ж головне поспішає й встигає робити добро. Так легко й непомітно: комусь подарунок завезла, чиюсь мрію втілила в життя, не забула потурбуватися про ветеранів, зателефонувала чи зустрілася з друзями. Головне — робить це легко і в задоволення. Вона може вийти на Пейзажну алею й насадити там квітів! Просто так, аби творити добро!
Вона ніколи нічого не просить й ні від чого не відмовляється. Дякує Всевишньому за все, що їй уготовано.