120-та річниця з дня народження Іллі Нісоновича Штільмана
«З видимого пізнавай невидиме»
Г. Сковорода
Кожне покоління має своїх лідерів, особливо важливим є їхній вклад у розвиток суспільства. Початок ХХ сторіччя для України був складним, але молода держава закладала підґрунтя для свого розвитку, в тому числі й на культуро-мистецькому фронті. У зв’язку з ювілеєм художника, восьмого ректора Київського державного художнього інституту, нині НАОМА, (1940–1944), Іллі Нісоновича Штільмана (1902–1966) ми розглянемо його вклад у мистецтво та культуру України взагалі.
Відомий український художник-живописець і педагог народився в Києві. У 1917–1920 роках навчався в Київському художньому училищі й одразу після закінчення вступив до Київського державного художнього інституту. Навчався у Миколи Бурачека, Льва Крамаренка, Федора Кричевського. Закінчивши інститут у 1927 році, приєднався до «Об'єднання сучасних митців» України. В 1938 році вступив до Спілки художників України. З 1933 по 1959 роки викладав у Київському художньому інституті. За цей час отримав звання заслужений художник України, став професором та керівником майстерні пейзажного живопису.
Під час радянсько-німецької війни І. Штільман доклав багато зусиль для евакуації інституту та налагодження його роботи в Самарканді. Саме там палітра митця набрала вільного широкого письма сміливого мажорного колориту. Серія творів наповнена імпресіоністичними знахідками сміливих кольорових градацій.
Незважаючи на перевантаженість адміністративною роботою І. Штільман постійно малював. Улюбленим жанром був пейзаж. Він відчував красу навколишнього середовища, вмів побачити та передати оту миттєву красу, яку дарує нам життя. Тонкий лірик умів створити поетичний настрій побаченого середовища. По мотивах Штільмана можна звершувати віртуальні екскурсії по столиці, Канівщині, Седневу, відчути унікальність навколишнього світу. Такими є картини «Золоте поле Канева», «Сосна у Пущі-Водиці», «Весна у Кончі-Заспі», «Канівська осінь», «Володимирська гірка», «Дніпро біля Канева», серія Седнівських мотивів та ін.
Як згадував його онук живописець Едуард Межул, Ілля Нісонович знаходив час поїхати на етюди. Улюбленими мотивами були краєвиди Києва, написані з неймовірним натхненням, вільно, поетично. Мотиви завжди вражали своєю розкішною прозорою палітрою. Недаремно чимало унікальних за композиційною побудовою творів рідного міста увійшли в кращі музеї, галереї, колекції світу.
Окремо слід відзначити портрети, саме в них ми відчуваємо глибоку любов митця до людини, прагнення передати внутрішній стан своїх моделей. А ними були художник Шовкуненко, син Віктор, жінки, друзі, автопортрети.
Серія натюрмортів розкриває вміння автора створити ціле оповідання через речі, які зображені поряд з квітами, фарфором та фаянсом, суто українською керамікою, сріблом, склом… Якась музична тональність цих полотен просто магнітує погляд, створює піднесений внутрішній стан. Особливо святковість випромінюється від картин, де зображений бузок, троянди, соняшники, чорнобривці, хризантеми, айстри, калина.
В якому жанрі не працював би І. Штільман, він умів створити ціле дійство на своїх полотнах. Недаремно Григорій Сковорода, 300-ту річницю якого нині відзначає світова спільнота, казав: «З видимого пізнавай невидиме», ця таємниця близька творчості І. Н. Штільмана. Його картини – своєрідна філософська інтерпретація побаченого мотиву, який він перетворював в яскраве дійство. Як на мене, то біля картин із зображенням сонячних краєвидів Седнева, величних берегів Дніпра, засніжених пагорбів Канівщини, мажорних осінніх парків Києва відчуваєш музичну мелодію.
Щодо послідовників Штільмана, зрозуміло, шо це насамперед учні пейзажної майстерні, серед яких слід назвати: Т. Голембієвську, Б. Рапопорта, А. Фраєрмана, В. Сингаївського, Я. Мацеєвську, В. Зарецького, В. Сингаївського, В. Баринову-Кулебу, В. Гуріна, О. Лопухова, А. Пламеницького, В. Реунова, М. Вайнштейна, В. Одайника, І. Тартаковського, Г. Неледву, С. Кошового, І. Савенко, Е. Овсянникову, Г. Чернявського, В. Беляка, В. Заславського, Б. Литовченка, О. Басанця. Це вже ціла плеяда видатних живописців, які збагатили київську школу своїми самобутніми творами.
Едуард Межул згадував, що у дідуся Іллі Нісоновича було 3 брата та 4 сестри, а їхні нащадки мають твори видатного митця. Але те, що має його родина та власність НАОМА, НХМУ, Луганський художній музей (стан 2013 року) – це досить вагома колекція, яка розкриває живописні досягнення І. Штільмана. Слід нагадати, що персональні виставки відбулися вже після смерті художника у 1970, 1982, 1992, 2003, 2012 роках. Сподіваємося на наступний рік провести ювілейну виставку творів Іллі Нісоновича, як планувалося ще до війни, на катедрі живопису та композиції Академії.
«Ілля Штільман віддав 30 років (1933–1963) служінню рідному КДХІ, якому повернули у 1993 році ім'я Академії мистецтв. 120-річний ювілей професора Штільмана – хороша нагода оновленому керівництву Академії знову відкрити славетну школу майстрів краєвиду, якими так багата рідна Україна, в НАОМА», – поділився сподіваннями Е. Межул.
Безумовно, творчість Іллі Нісоновича Штільмана – значне явище в українському мистецтві. Приємно відзначити, що у Києві 4 листопада 2022 року назвали вулицю в Солом’янському районі іменем І. Н. Штільмана.
Пам’ятаємо славного українця – провісника світла, краси й добра, унікального живописця, який любив людей, мистецтво і життя.
Валентина ЄФРЕМОВА, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України
Фото власність Едуарда Межула
