Українська поетеса Ганна Чубач
Про цю вродливу, талановиту жінку багато говорити не треба. Ім’я Ганни Чубач відоме дорослим і дітям усієї України. Авторка більше 80 поетичних збірок і понад 500 пісень полонила читачів своєю проcтотою і чарівністю…
Ганна Чубач — заслужений діяч мистецтв України, кавалер ордена «За заслуги» III ступеня, член Національної спілки письменників України. Цьогоріч стала лауреатом мистецької премії «Київ» імені Євгена Плужника за поетичну збірку «Радість висоти».
Про те, як літери складаються у вірш, розповідає відома українська поетеса Ганна Чубач.
— Пані Ганно, пам’ятаєте свою першу книжечку для дітей?
— Звісно, пам’ятаю. У 1983-му видавництво «Веселка» видало мою книжечку «Йшла синичка до кринички». Як тільки-но перша вийшла, то я, звісно, захотіла і другу.
Загадки, скоромовки — справжнє диво, за допомогою якого діти вивчають алфавіт.
У мене вже 10 різнотематичних абеток. Скажу більше, у дитячих віршах, загадках, скоромовках я постійно відкриваю себе. Мою першу абетку «Алфавітні усмішки» поклав на музику Олександр Білаш. Для кожної з 33 літер я написала вірш, який складається з шести рядочків, і кожен з них починається з цієї літери.
— Ваші вірші не лише змістовні, а й напрочуд легкі. Як Вам так вдається?
— Ви знаєте, критики кажуть: щоб писати вірші, треба знати ямби… хореї. Я не знаю, що це таке. Я розповідаю своїй маленькій читацькій аудиторії чимало цікавих життєвих історій за допомогою каламбурів, приказок, прислів’їв. І у дитини з’являється бажання схопити олівця й намалювати швиденько почуте. Уже перші поетичні рядки починаються так, щоб залучити дитину до цікавої гри. У процесі гри дітки значно краще засвоюють матеріал. Якось на Херсонщині зустрілася з логопедами — вони дуже дякували за вірші. Те, що, приміром, вчать школярі півроку, завдяки моїм віршам вивчили за три тижні. Та й студенти філологічного факультету Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова опановують майстерність, техніку мовлення, орфоепію, дикцію, закони логічного читання теж за допомогою моїх абеток.
— Хто є героями Ваших віршів?
— У моїх віршах немає штучних героїв, неіснуючих в природі. Героїв стільки, що вже важко всіх перелічити. Та найбільше діткам подобається Черепаха Аха, Їжачок Дивачок, Ласий кіт Івашко, Жук рогатий та ін. Скажімо, а коли мова йде про дитину, то це звичайнісінькі, прості діти, які не відзначаються рідкісними здібностями. Особливо у грайливій формі висміюю лінощі. Загалом якого б віку не був читач, я делікатно довожу, що соромно бути ледарем.
— Серед лічилок, скоромовок, загадок-відгадок у Вас є й смішні побрехеньки. Про що вони?
— О, побрехеньки (усміхається), це музичні казочки у віршах. Саме музика і додає віршикам колориту. Так захотіла киця сала, а отримала горішок. «А вона сказала: — Няв! Ти про мене набрехав!».
— Пані Ганно, якщо ми заговорили про музику, то у Вас талант і до музики. Ви самі складаєте мелодії. Як це Вам вдається без музичної освіти?
— Справді, складаю мелодії сама. Мабуть, причиною є гени — адже мій батько був скрипалем. Олександр Бутрименко розповів мені, як на зупинці Дмитрівській, що на розі вулиці Воровського, мабуть, після циркової вистави в трамвай увірвалася ватага школярів. І одна дівчинка заспівала про Черепаху Аха. Тут пісню підхопили інші. І на під’їзді до Лук’янівського ринку весь п’ятнадцятий трамвай співав останній куплет відомої дитячої пісні… Хіба це не щастя?!
— Які вони, літери Ганни Чубач?
— Всі букварі та читанки починаються з моїх віршів. Наступна моя книжка буде називатися «Живі літери». Думаю, що буде великий подарунок малюкам.
— Над чим працюєте зараз?
— Над казкою. Це кумедна історія про білих ведмедів. А кумедна тим, що руда Білка запросила ведмедів у Карпати — поласувати медом. А ми всі добре знаємо, що білі ведмеді вживать рибу. Тож з чудернацькими пригодами повернулися «біляві» назад на Північ.
Розмову вела Наталка Капустянська
