Далека і близька Еллада

Видатною подією в житті українського поетичного Олімпу стала зустріч із грецькими поетами, яка нещодавно відбулася у Національній спілці письменників.

Представники поетичної еліти грецького народу прибули в Україну з метою презентації своєї поезії та знайомства з колегами-українцями. Зустріч видалася надзвичайно теплою і плодотворною, щедро вселила в серця обох народів велику силу мудрості та дружби.

Віце-президент Всегрецької Спілки письменників Іліас Папаконстантину разом зі щирими словами вдячності за таку подію в житті грецьких митців вручив представнику Спілки письменників Петру Петровичу Засенку золоту гілку оливкового листя як символ братнього єднання двох древніх народів. «Два народи протягом багатьох років мають зв’язки, які зблизили їх, адже споконвіків елліни жили в Україні, а українці — в Греції. Роками існують поміж нас зв’язки, і поезія, на мою думку, розширить та зміцнить їх ще більше!» — відзначив грецький письменник. 

Петро Петрович висловив щире захоплення поезією гостей, з якою він уже встиг ознайомитися у перекладі Оксани Терещенко, і висловив надію на подальшу літературну співпрацю двох народів.

Таку знакову подію підготувала перекладачка із грецької мови на українську Оксана Терещенко, яка уклала антологію сучасних грецьких поетів і запросила їх в Україну. Цим самим вона видала світові нове дихання дружби двох поезій, дала змогу українцям доторкнутися душею і серцем до творчості іншого народу.

Незадовго до цього у бібліотеці імені Ярослава Мудрого Оксана Терещенко презентувала переклад роману грецької письменниці Какії Ксиді «Подорож у тумані», чим наблизила українського читача до проблем сучасної жінки у Греції. Чудовою мелодійною українською літературною мовою вона повідала нам про життя жінок у Греції настільки майстерно, що роман прочитався на «одному диханні».

Дещо складніше було спочатку читати поезію, адже філософські роздуми, специфічні вирази і притаманна лише грецькій поезії ритмомелодика змушують ще і ще раз повертатися до прочитаного. Але коли ти занурюєшся у світ цієї поезії, то бачиш її світло, відчуваєш смак, інколи солоний і холодний, із присмаком гіркоти, а подекуди солодкий, насичений смакотою грецьких фруктів, що символізують життя, сповнене глибокого змісту та високої мети. І купаєшся у слові, і сумуєш, і тривожишся у якійсь незбагненній і разом з тим — притягальній та бентежній аурі. Це хвилює душу, змушує серце битися частіше та летіти на крилах поезії у далеку, «освітлену серпанком, золотокосу Елладу». 

Читаючи «Антологію сучасної грецької поезії», близькою і зрозумілою стає далека поетична Еллада завдяки щирому проникненню Оксани Терещенко у моральний і етичний світ сучасних греків, вмінню відчути і відтворити їхню поезію так, щоб ми змогли її не лише зрозуміти, але й насолодитися її співом, мелодикою і одухотвореністю.

Сучасна поезія грецьких поетів манить нас чистотою почуттів, рідкісним баченням світу далекої Еллади. Чутливе і проникливе, своєрідне і сучасне розуміння перекладачкою поетичного світу сучасних грецьких майстрів слова захоплює читача і водночас дивує майстерністю передачі автором антології нюансів світобачення іншого народу, його поетичних засобів і душевного стану.

Своїми перекладами Оксана Терещенко доводить, що хоч мови у нас різні, а душі дуже схожі. Греки подібні до нас своїми бажаннями, прагненнями та емоціями. І поезія у них така ж трепетна і витончена, хоча й має свої нюанси та особливості, які перекладачка зуміла тонко і майстерно відтворити у своїй праці.

Воістину поезія не має кордонів. Вона надихає на особливі роздуми кожну людину, якою б мовою не звучала. І хоча кожен поет — це «власна частота, якийсь дивний ритм, частинка тримільйонної клавіші у Фісгармонії світу», — як стверджує грецький поет Костянтин Бурас, — вона виконує своє основне завдання: приносити насолоду, збуджувати уяву і робити цей світ принадним і бажаним. А Георгія Дебердеміду у своєму поетичному слові «Мова душі» підкреслює, що поезія є «чистою» мовою душі, яка прагне «схлипів кохання», що, як келих вина, тамують спрагу. Душі, яка прагне любити, вміє відчувати, висвітлювати і надихати чистотою почуттів і вчинків людських. Бо тільки людина може скрашувати цей світ!

І пригадуються слова Ліни Костенко, що лише людина «робить землю на промінь багатшою».

А грецький поет Костянтин Бурас проголошує: «Наскільки прекрасною є людина, якщо вона людина», поезія ж «Моя значимість» грецького митця Маноса Мавромустакакіса також підкреслює, що тільки людині властиві почуття любові, вміння милуватися навколишнім світом, «занурюватися у містику природи», пам’ятати історію свого народу і бути його часточкою. «Моя значимість, — пише він, — відчувати. А не бути каменем непорушним».

Твори «Слухаючи ноктюрн Шопена» та «Гімн свободі», звідки линуть високі емоції, «Хрестоносці», де нуртують патріотичні почуття, «Дедал та Ікар», де передано красу польоту, — все це відчуття поета, громадянина, відчуття людини. 

Почуття дружби, взаємопідтримки і зрада притаманні тільки людям: як українцям, так і грекам. «Друзі — двоє разом — без присяг і домовленостей, — промовляє Тасос Лертас, — а зраду друга порівнює із «зів’ялим цикламеном на світанку». І пригадуються твори багатьох наших сучасних поетів, у яких українською мовою розкриваються найвищі людські почуття.

Торкаються автори і всесвітньовідомих подій. 

Вірш Тасоса Лертоса «Помираючи в Мадриді» нагадує про трагічні події людства 1937 року.

«Сьогодні серце Іспанії зупинилося… Сьогодні сторінка історії пофарбувалася в чорне…» І в кінці разом із Оксаною Терещенко промовляє: «Ні, цього не повинно бути!» Продовжує цю думку поета і його «Мольба в нікуди».

Уміщені в поезіях антології й факти грецької міфології багатьох епох. Поезії Ангелікі Ковеу «Аполлона незгасаюче світло», Христоса Дзанакоса «Боротьба тіней», «Там», «Великий параноїк для падіння», «Бий, молодий» розкривають нам давноминулі часи і їхнє сприйняття сучасними поетами.

І далі плине романтичне життя… Ангелікі Ковеу в поезії «Пошук» «сідлає свою мрію в протилежній частині сонця, приховує надію в хатині місяця і шукає у вчора, сьогодні і завтра воскресіння дзвонів у душах людей. 

І з’являються у віршах Ангеліки такі величні та яскраві образи, як «Богині Досконалості, Грації та Вроди», і проходить нове покоління Еллади, освітлене серпанком, за дух його славний, та розкриває крила для світла на небесах Всесвіту. І покоління двох народів, грецького та українського, проголошує: «Мрії дістанемось — нехай навіть розтопляться крила наші».

Такі ж думки маємо і ми, українці. Справжні патріоти завжди йдуть упевнено до мрії бачити свою Вітчизну вільною і щасливою на своїй рідній землі.
І відлунюють у серцях бойові дії на Донбасі… І сповнюються вдячністю та гордістю за наших нескорених воїнів душі наші.

Так само поет Йоргос Маньос надихається своїм волелюбним народом, що відстоює цінності Греції. «Подорожі розуму» — вірш, у якому автор мріє подорожувати на кораблі «морем розуму, маючи на кормі — мужність, на штурвалі — надію», він «ріже якір, що тягне на дно» й закликає натягнути вітрила в думці своїй та відправити її в подорож — аж тоді буде змога потрапити на свято неймовірне: здійсняться усі заповітні мрії…

І «піниться на вітрах душа наша»… (поезія «Море — це життя» Ангелікі Ковеу). «Бо життя, — стверджується у вірші, — це море, і якщо ти зможеш його приручити, наче звіра, тоді йтимеш уперед, тоді досягнеш своєї мети».

І спалахує одвічна думка, що людина сама творить свій життєвий шлях. Кожен сам — господар своєї долі.

На особливі роздуми надихає нас поезія про кохання, яке дає насолоду почуттям, запалює серця невгасимим вогнем, робить цей світ яскравим і трепетним.

Манос Мавромустакакіс у поезії «Заборонене кохання» тішиться почуттями, «де пекельний рай закоханих і казани, які бурлять напоями вдоволення», а Фотині Психою «збудувала мрію в архітектурі любові», створила геометричні клумби, аби вмістити кохання. Посадила гранатове дерево, аби щасливим було життя» (вірш «Наш провулок»).

Ілієс Папаконстантину в поезії «Море сонця» описує своє кохання, як «натхнення, сонячне море, що запахом пронизує думку світоутворення плоті та розуму». У поезії «Сонцестояння» його захоплює «пейзаж у погляді коханої», «як тремтить на світанку промінь і сповзає смутку крапля», і «не вміщає її час нескінченний, бо вона — кохання». У вірші «Від каштану до кохання», щоб захистити чистоту почуттів, натхненно вигукує: «Не забруднити б нам кохання!» 

Однією гранню Оксаниних перекладів, від яких завмирає серце, є епітети та метафори, і своєрідні, використовувані лише в грецькому мовленні, звороти: «золотокоса Еллада», «бризнуло блакиття неба, з Фівоса світла ти вродився», «нове світло незгасаюче прийде спасенно» (поезія «Аполлона незгасаюче світло»), «очі тріпочуть у спогадах сірих сітей», «думки крижаніють і тануть», «думки каламутні» у творчості Маноса Мавромустакакіса, «рвані» губи та багато інших.

Натхненно і пристрасно звучала поезія грецькою мовою у виконанні самих авторів та українською — перекладачки. Звучали навіть пісні, написані на вірші грецьких поетів. 

Зачудовано слухали учасники зустрічі цей тандем творчості. Та шквал захоплення досяг апогею, коли перекладачка прочитала вірш грецькою, а українською — автор, який пообіцяв вивчити мову нашого народу ще краще. 

Зрозумілою та близькою була нам поезія греків. І близькою та рідною ставала нам далека Греція та її славнозвісний народ. 

Перекладачка дуже тонко, шляхетно і вишукано піднесла українському читачеві всю принадність і загадковий смак грецької поезії. Надихнула на особливі роздуми, дала втіху почуттям.
І проникаєшся великою вдячністю Оксані Терещенко, яка зуміла заполонити тебе млосною насолодою читати про грецьий народ, милуватися поетичним словом, дізнаватися про далеку країну сучасності, розширювати власні обрії знань і здобувати від усього цього високі емоції, від яких і дивуєшся, і радієш.

Цікавою подією вечора було те, що захід відвідала корифей театру імені Івана Франка народна артистка України Галина Гілярівна Яблонська разом із членами оргкомітету міжнародного проекту конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи», автором якого є вона сама, із почесною місією вручити Оксані Терещенко найвищу нагороду конкурсу: Гран-прі та золоту медаль за її активну участь у ньому. Адже Оксана Терещенко для цього підготувала цікаву розвідку про вшанування пам’яті Тараса Шевченка у Греції, зокрема про спорудження трьох пам’ятників на території держави та роботу творчих об’єднань Греції з питань вивчення творчості генія всіх народів. 

У конкурсі «Наживо» вона прочитала грецькою мовою вірш Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» у власному перекладі. Також Оксана Терещенко представила на конкурс унікальну книгу «Заповіт», яка видана двома мовами — грецькою та українською, спільними зусиллями діаспори українців у Греції та Першого Президента України Леоніда Кравчука, де вміщені статті маститих грецьких корифеїв, есе і нариси молодого покоління грецьких митців про значення для них творчості Тараса Шевченка, а також переклади його творів. Галина Яблонська познайомила гостей із Греції з особливостями конкурсу і ласкаво запросила їх до участі. 

Отже, завдяки «Антології» Оксани Терещенко українці багато можуть дізнатися про сучасне життя Греції та його народу, мистецький горизонт і його шанобливі почуття до українського народу. Обрії співдружності двох мудрих народів розширюються… 

То ж побажаємо нам і Оксані Терещенко нових творчих злетів, натхнення і успіхів у розвитку дружби наших народів!