Суцільні парадокси та проблеми воєнного часу
Нескінченна пропаганда, інформаційні маніпуляції та постійна брехня з боку російських замовників та їхніх прибічників — усе це іноді доходить до абсурду. Ще на початку військових дій запустили в соцмережах неправдиве (змонтоване) відео з розірваним навпіл українським прапором у центрі міста Харкова. На власні очі ми згодом побачили цілий прапор, і цілком зрозуміли, що то були справжнісінькі фейки. Вигідні тим, хто намагається деморалізувати українців психологічно.
Не секрет, що східна Україна у побуті користується російською мовою, бо так історично склалося. Але останнім часом українське культурне середовище на Слобожанщині активно розвивається. І чимало серед російськомовних співрозмовників культурно намагаються говорити українською. І навіть деякі популярні закордонні відео-блогери останнім часом перейшли на сюжети українською.
Одна моя співрозмовниця з маленького міста Мерефа на Харківщині спробувала долучитися до запропонованого автором статті творчого марафону в рубриці «Мирні сюжети воєнного часу». І несподівано пані Ольга показала мені власний рукописний варіант своїх публіцистичних роздумів. Про її участь у вихованні Дмитра, про якого ми нещодавно розповідали, коли 10-річна дитина стала переможцем міжнародного літературного конкурсу «Україна в барвах слова» (2022). Свої нагороди тоді юний житель Харківщини заслужено отримав за актуальність теми. У тій статті розповідалося про сміливий виступ хлопчика на суді. Саме тоді ця обставина зіграла одну з ключових ролей, серед інших факторів, що мало соціально важливим результатом повернення дитини до родини, на підставі ухваленого рішення Харківського районного суду.
…Тепер настали для родини Федоренків нові й нелегкі будні. Як у багатьох українських школярів, триває дистанційне навчання Дмитра, з’явилося чимало сучасних авторів української літератури в шкільній програмі.
― Велике спасибі вчителям, бо вони працюють, і мій син має можливість навчатися дистанційно. Серед інших предметів вчимо основи здоров’я. Шкода, що в мої шкільні роки не було такого цікавого предмету. Також хочу подякувати волонтерам, які допомагають нам із продуктами, ― розповідає про сімейне життя у період воєнного стану пані Ольга з Харківщини.
Якось так перша ідея знайти мирні сюжети несподівано трансформувалася в інші реалії. В суцільні парадокси воєнного часу. І ці парадокси та проблеми, на переконання моєї співрозмовниці, «ростуть» із РФської інформаційної ідеології.
― Фактично уряд РФ робить шкоду своїй же російській культурі. Розбомбили в Мерефі школу, де діти вивчали російську мову і викладання відбувалося російською. В селі мало працюють люди на полях, тобто на землі, через військові дії. У Вовчанському районі було вбито корів на пасовиську… Нашим народам, і українцям, і росіянам, хочеться миру. А війна вигідна політикам, які виграють від знищення держав. Тому особисто не хочу виїжджати до країн ЄС. Не можна приєднатися і до сучасної Росії, якій не потрібні свої російські громадяни. Замість дієвої допомоги людям російська влада робить військове вторгнення в Україну і налаштовує всі інші держави проти росіян, ― переконана пані Ольга.
Слухаючи її розповідь про наболіле, чомусь пригадав окремі відеосюжети в ютубі. На тих кадрах показана культурна бесіда українських військових із російськими військовополоненими. Молоді хлопці передають у тих розповідях на свою російську батьківщину правду про війну для рідних і близьких, які штучно заблоковані у своєму сприйнятті дійсності суцільною кремлівською пропагандою. Невже деякі люди не здатні адекватно сприймати інформацію? Напевно, то є нелегкою справою, коли в офіційних ЗМІ подають для широкого загалу лише те, що потрібно. А кращі незалежні російські та зарубіжні медіа («Дождь», «Ехо Москви», «Немецкая волна» та інші) фактично заблоковані на території РФ та оголошені поза законом…
Дійсно, тверезо й критично мислячим людям, української, російської та будь-якої іншої національності й культури, що представляють в Україні цивілізовану світову спільноту, тобто усім нам потрібен мир. Бо «поза кадрами» військових дій ховаються замовники тієї агресії, від якої потерпають прості мирні люди. І не тільки в Україні. Бо економічні неприємні «сюрпризи» для простих росіян теж вже починають діяти, просто не так швидко люди встигають усе це усвідомити.
І те, що серед нас є такі тверезо й критично налаштовані мирні люди, вселяє оптимізм, бо війна не може тривати нескінченно. Економіка також руйнується. А люди з російським корінням уже не хочуть повертатися туди, де, на їхнє переконання, вони не потрібні тій владі, яка руйнує в Україні школи, навіть з російською культурою і мовою викладання.
Маємо те, що маємо, як висловився перший український президент сучасності. Суцільні парадокси та проблеми воєнного часу. Замість набридлої і українцям, і тверезо налаштованим росіянам штучної пропаганди про «спецоперацію», які готові сприймати правду про війну, варто пригадати відому думку Льва Толстого з епопеї «Війна і мир». І якщо люди непорядні, об’єдналися та являють собою якусь силу, то людям порядним варто зробити те саме. Бо правду ніде діти. І варто людям подавати правдиву й незаангажовану інформацію.
І черговим підтвердженням тому є публіцистичні роздуми пані Ольги, в рукописі на 2 сторінках, які подані тут мовою оригіналу в цій фотографії…
Леонід ГАПЄЄВ,
Харківщина
Фото автора