Кожного вечора, коли мої золотоволосі хлопченята були в своїх теплих ліжечках, я розповідала їм казочки. Вигадувала їх сама. Тож у нас щовечора була нова, цікава, нікому не відома казочка.
Коли я отримала подарунок, то спочатку була настільки приголомшена, що ніяк не могла почати послідовно занурюватися в цей фоліант. Усі ми зараз збиті з пантелику цією варварською війною і увійти в режим минулого розмірного життя досить складно.
Свічки каштанів уже засяяли своєю магічною красою, створивши прелюдію до головного свята столиці України. Мимоволі душа наповнюється мелодією «Як тебе не любити Києве мій!».