Добрії жнива Миколи Бондаренка
Останні роки стали для художника Миколи Бондаренка з Сумщини особливо врожайними. Самовіддано працюючи майже 40 років у техніці лінориту, він зумів виробити власний стиль із притаманним йому розумінням композиції та малюнка. У Сумах в 2015 році вийшли з друку його багаторічні напрацювання над графічною серією робіт до «Слова о полку Ігоревім». П’ятирічна праця художника над «Словом…» закінчилася створенням 80 ліноритів. Основна думка поеми, як зазначає автор графічних творів, актуальна й сьогодні — «єднання, потрібно перебороти розбрат між своїми людьми».
Творчий замисел щодо створення мистецького альбому з портретами земляків «Корінням з Сумщини» виник ще наприкінці 1990-х років, коли в процесі пошукової роботи з’явився доступ до закритих державних архівів та західних україномовних видань, які почали вільно надходити в Сумську область з-за кордону. В них були публікації про особистостей, які народилися на Сумщині, але з тих чи інших причин залишили батьківщину і продовжили своє життя в еміграції, де проявили себе з позитивного боку і досягли певних вершин у мистецтві, літературі, науці, громадському житті тощо. Всього було створено 70 портретів. До речі, один з портретованих — Анатолій Лисий допоміг художнику в організації виставки графічної серії «Україна-1933: кулінарна книга» в США. Книга з однойменною назвою була надрукована спочатку в США, а потім і на батьківщині М. Бондаренка. Читач уже звернув увагу на рік, отже художник мовою графіки відтворив усе, що довелося споживати, щоб не померти від голоду, його землякам.
Альбом «Леся Українка «Лісова пісня» у ліноритах Миколи Бондаренка» вийшов з друку в 2017 році. Він включає 49 чорно-білих гравюр. Це своєрідний діалог художника з Лесею Українкою: «Я пам’ятаю, як нас, малечу, дорослі лякали «лоскотарками», які живуть у хащах берегів ставка і можуть залоскотати тих людей, особливо дітей, котрі потрапляють в отії зарослі. І ми тих лоскотарок боялися».
Микола Михайлович свого часу навчався в Донецькій художній школі, потім у Харківському державному художньому училищі й з роками пошуків себе в мистецькому середовищі, оселився в селі Успенка Буринського району. Життєвий і творчий шлях Миколи Бондаренка цілком відповідає призначенню художника, якому під силу осягнути силу шевченківського таланту. До чергової річниці від дня народження Т. Шевченка ним було видано в 2017 році альбом ліноритів (гравюр) та екслібрисів, присвячений його життю та творчості: «Шевченкіана Миколи Бондаренка. Серія ліноритів».
У кожного українця — власний шлях до Кобзаря. Прізвище Тараса Шевченка і те, що він писав книжки, Микола запам’ятав ще з дитячих часів, коли довгими зимовими вечорами в його сільській хаті читали товсту, з обдертими напівкруглими палітуркою та сторінками. «Її приносив на ці читання наш сусід Зацаринний Іван. Скільки разів мати, Галина Севастянівна, просила його залишити книжку почитати, та він не погоджувався, боявся, що ми її дорвемо. «Я навіть від своїх ховаю Шевченка в скрині», — казав дядько Іван». Працювати над Шевченкіаною художник розпочав з 1983 року й продовжує по сьогодні, бо ця тема невичерпна. А як не працювати, коли сам Шевченко багато разів бував у цих краях.
Розпочинається альбом «Шевченкіана Миколи Бондаренка» баладою «Причинна», написаною у Санкт-Петербурзі 1837 року. Зліва красивим рукописним шрифтом (розробка українських графічних дизайнерів), який відтворює почерк поета, базуючись на факсимільному виданні рукописної збірки «Три літа», подається на семи сторінках текст балади. На протилежному правому боці відтворено шість графічних робіт Миколи Бондаренка. Кожен з них присвячений одному з рядків безсмертного твору: «Реве та стогне Дніпр широкий…», «Додолу верби гне високі…», «І блідий місяць на ту пору…», «Ще треті півні не співали…», «Сичі в гаю перекликались…», «І ясен раз у раз скрипів…». Значно більшого розміру станкові графічні лінорити художника при зменшенні набули гармонійного вигляду й органічно вписалися в формат альбомної сторінки. Стилізованою графічною мовою він переконливо проілюстрував знайомі нам ще зі шкільної парти рядки.
Десять років потому вже в Орській кріпості Шевченко написав знамените:
«О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся… але не каюсь!..».
Ці рядки лягли в основу гравюри, де на тлі двоголового імперського орла постає рядовий 3-ї роти, з поглядом, втіленим з сумом у глядача. Дві хижі голови, які стоять на його сторожі, і сьогодні уособлюють оновлену імперію.
Того ж 1947 року в Орській кріпості Шевченко написав вірша, рядки якого «І ніби сам перелечу Хоч на годину на Вкраїну…» спонукали Бондаренка на створення гравюри, яка прикрасила обкладинку книги. Образ поета, який подумки хотів опинитися на рідній землі, з її сільськими краєвидами, хатинками, вкритими соломою, Почаївською лаврою, яку він писав аквареллю в 1846 році, відділяє смугаста брила шлагбауму.
Ряд гравюр Шевченкіани виконано в два кольори, наприклад: «Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок посаджу», «Дам лиха закаблукам…», «Розкажи, як за горою сонечко сідає…», «Дурний свій розум проклинаю…», «Садок вишневий коло хати…» тощо. Низка ліноритів передає образ поета різних часів: з коханими жінками, доби заслання, п’ятьма ліричними пейзажами до твору «Тече вода з-під явора...», а в композиції «Тарас Шевченко Мужицький» Кобзар постає в кожусі й шапці з пером і аркушем паперу на тлі його літературних героїв. Він весь занурений у свої думи.
Микола Бондаренко відомий ще й як автор скульптурних проектів, втілених у життя на батьківщині. Це Меморіал жертвам Голодомору 1932—1933 рр. в Україні (2013), Стели Тарасу Шевченку (2014), Пам’ятного знаку Героям Небесної сотні та землякам, полеглим за незалежність України (2015). Тому цілком заслужено він був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
