Сила духу у спадок
Історію свого народу можна вивчати та зберігати по-різному. Але на цей раз запалимо свічку пам’яті у зв’язку з днем народження українського патріота, археолога, історика мистецтва, художника, музеєзнавця Миколи Омеляновича Макаренка (1877–1938). «Мистецька світлиця» вже понад 20 років впроваджує в життя творчі проєкти, присвячені цьому велетню духу, разом з такими громадськими товариствами як: «Сумське земляцтво у місті Києві», Київська організація Національної Спілки художників України, «Міжнародна федерація жінок за мир у всьому світі», яку очолює Мати-героїня Тетяна Коцеба, Видавничий дім «Справи сімейні», головний редактор Михайло Ільїн. Таким чином організаторам вдалося проводити заходи не тільки в столиці України, а й по всій Північній Пальмірі України, єднаючи ім’я М. Макаренка з його земляками.
Слід зазначити багатогранну діяльність українського патріота, який був археологом, мистецтвознавцем, музеєзнавцем, художником, книговидавцем, дослідником у галузі історії та культури українського народу. Він був людиною енциклопедичних знань, невтомним у праці та мав палкі наміри передати свій досвід молодій новоствореній державі на початку минулого століття. Відданість українському народові підкреслює епістолярна спадщина Макаренка. В одному з листів до свого друга в Іркутськ він написав: «Я – Українець!». Так український патріот пояснював своє рішення після жовтневого перевороту покинути доволі престижну роботу в Ермітажі та повернутися в Україну. Бо сам Макаренко народився в селі Москалівка нині Роменського району Сумської області. Північна Пальміра України, святе прикордоння, сповнена історичних пам’яток, скіфських курганів, величних сакральних храмів, земель мужньої козаччини, які вплинули на формування його світогляду, незламного характеру, любові до рідної землі, вірності своєму народові.
Унікальний фахівець встиг багато зробити для України навіть на міжнародному рівні, бо «йому до всього було діло… та ще він був невтомним у праці», саме так відгукувався про свого друга Борис Реріх. На жаль, вчений попав під дамоклів меч сталінського режиму і знайшов в Україні «смерть у рострочку…».
Тому цілком зрозуміла назва чергового проєкту «Сила духу у спадок», в якому взяли участь фахівці, які вже протягом 20 років сприяють збереженню пам’яті українського патріота: доктор богословських наук Віталій Клос, кандидат мистецтвознавства Віктор Карпов, кандидат історичних наук Юрій Кухарчук, заслужена художниця України Марина Соченко, кандидат мистецтвознавства, директор Міжнародного екслібрисклубу Петро Нестеренко. На заході був заступник голови КОНСХУ з творчих питань художник Віктор Бариба, який, вітаючи присутніх зі знаковою подією, вручив Подяки активістам за підписом голови КОНСХУ Миколи Кутняхова.
Відкриваючи виставку, заступник директора лікарні кандидат медичних наук Світлана Плахотник подякувала за ініціативу в проведенні знакового проєкту, який знайшов відгук у серцях присутніх воїнів. А почути було що, бо у своєму виступі Ю. Кухарчук зробив акценти на вагомі заслуги М. Макаренка перед Україною. Вчений сприяв міжнародному визнанню України, видавши книжку «Маріупольський могильник» двома мовами (українською та англійською). Знайдені артефакти під час розкопок показали поселення скіфів на цих землях. Саме сьогодні за цю територію віддали життя сотні українських захисників Маріуполя. Вагомість цього узбережжя Азовського моря має непересічне значення для історії українського народу. Дослідник підтвердив це сотнями малюнків, фотографій, наукових описів, які були створені під час археологічних досліджень на території майбутнього заводу-гіганту «Азовсталь».
Це все наша історія, підґрунтя для збереження споконвічних кордонів, які сьогодні підла росія намагається стерти з лиця землі. Тому зараз нового формату набувають сфабриковані обвинувачення проти М. Макаренка, який мужньо виступив проти тоталітарної системи.
В концепцію творчих заходів закладена ідея збереження пам’яті українського патріота та висвітлення його наукового та творчого спадку. Розглядаючи події з позиції трагічного сьогодення, ми зосереджуємо увагу на тому, що діяльність М. Макаренка перетинається з вагомими історичними артефактами, які формують унікальність підґрунтя, на якому сформувалася українська спільнота. Це Маріуполь, сакральні пам’ятки України, стіна пам’яті Михайлівського Золотоверхого монастиря, на якій розташовані фото полеглих героїв. Саме на цій стіні встановлене бронзове погруддя українському патріотові в 1997 році (скульптор Юрій Багаліка).
Сьогодні ми намагаємося поєднати насущні проблеми, пов’язані з воєнним станом в Україні та нашим вкладом у Перемогу. Тому для чергового проєкта, присвяченого Миколі Макаренку ми обрали назву «Сила духу у спадок», а виставку сформували на двох локаціях – де представлене історичне минуле та героїчне сьогодення.
На виставці привертають увагу портрети поранених воїнів-добровольців, яких художниця малювала на Майдані, а потім, після початку війни, пішла волонтером в госпіталі, куди привозили поранених. Так виникла географія боїв та образи добровольців Правого сектора, бійця батальйону «Азов» Сергія Дімчука, тяжко пораненого в Іловайську, Андрія Іванова з батальйону «Донбас», пораненого в Широкино, Віктора Кабаненка, 2014–2015 років. Художниця була запрошена в Групу морально-психологічного забезпечення ЗСУ від Генштабу і неодноразово їздила на фронт створювати портрети воїнів. Так виникла серія із 65 портретів, серед яких образ старшого солдата Роберта Кафлановича позивний «Гламур», які вона малювала в 65-му мобільному військовому госпіталі в Часовому Ярі у 2017 році. Привертають увагу виразні очі Михайла Марущака, пораненого у Запоріжжі, Андрія Іванова, пораненого у Широковому, Сашка Крижанівського, якому всього 22 роки (десантник побував на Сапун-горі), Демчука Сергія позивний «Золотий», пораненого під Іловайськом…
Перед нами долі, мрії, біль в очах бійців, які пережили жахливі випробовування у своєму житті, але залишилися незламними й сповненими жадоби до життя.
Бронзове погруддя М. Макаренка, встановлене на брамі Михайлівського Золотоверхого монастиря, довгі десятиріччя було самотнім, а за останній час навколо нього з’явився цілий арсенал 02025 року супроводжував каскад сніжинок. І він здавався знаковим, як підтвердження чистоти українських патріотів. Поклавши квіти та запаливши свічки, група ентузіастів згадали той буремний час та долю Микола Омеляновича, який мужньо виступив проти тоталітарного режиму.
Знову українці страждають від катівників, які поставили собі варварське завдання стерти цілий народ, націю з лиця землі. Єднаймося, зберігаючи кожен ланцюг спротиву, в якому вагоме місце займає М. Макаренко. Тому наше завдання продовжити його справу та робити все посильне, щоб зберегти свою землю, свою незалежність.
Будете в соборі, запаліть свічку пам’яті по Макаренку, це наша з вами совість…
Фото Юрія КУХАРЧУКА
