Skip to main content
мистецтвознавець, заслужений працівник культури України
Душа співає кольорами

Душа співає кольорами

Дивовижно влаштована людина — якщо вона має справжній талант, то зуміє подолати всі перешкоди, щоб займатися улюбленою справою. Розмова піде про художника Миколу Станіславовича Скобельського, виставка творів якого відбулася нещодавно в галереї «Митець». До свого ювілею Скобельський прийшов з потужною колекцією творів, яка знайшла позитивний відгук як у фахівців, так і у шанувальників живопису.

Так сталося, що художнє навчання Микола Станіславович отримав лише у мистецькій студії, але саме там розкрилися його творчі здібності. Це сталося на Житомирщині, де народився майбутній митець. Потяг до малювання, напоєний живописними краєвидами Полісся, втілився у професійну мистецьку діяльність. І вже з 2000 року Скобельський почав приймати участь у художніх виставках. Поступово він увійшов до кола професійних митців і став членом Київської організації Національної спілки художників України. Своєрідним підсумком творчих досягнень стала персональна виставка, на якій можна простежити шлях, по якому формувався власний живописний стиль М. Скобельського. Початок творчості відзначений серією завершених композицій, з чітко означеними планами, характерними світло-тіньовими градаціями, виваженими кольоровими площинами, як на картинах «На березі Сейму», «На рибалку» або «Штормить». Але поступово в його манері письма з’являється вільний мазок, притаманний стилю імпресіоністів. Полотна останніх років — «Карпати після дощу», «Дворик у Гурзуфі», «Вино і магнолія», зачаровують своєю легкістю, невимушеністю, романтичністю.

Гармонійна палітра, притаманна живопису Скобельського, красномовно підкреслює піднесений настрій, який охоплював його під час побаченого мотиву. Так в уявленні митця народжувався художній образ, наповнений світлом, сонячним теплом, радістю. М. Скобельський полюбляє панорамні краєвиди, історичні місця і наповнює їх філософським тлумаченням. Так виникають своєрідні картини-візитівки, які запрошують відвідати Седнівські простори, Ближні та Дальні печери Києво-Печерської лаври, Боричів тік, Кирилівську церкву, пагорби Дніпра, помилуватися морським узбережжям Криму чи величчю Карпатських гір. Вдало обраний ракурс сприяє передачі самобутності обраному мотиву. Мабуть, тому так приємно впізнавати той чи інший краєвид, притаманний знаковим місцям України, де вирує вікова історія наших пращурів. 

Живопис художника можна поділити на серії творів, присвячених окремим містам, де він був учасником пленерів, де шліфувалася його живописна манера. І ось перед нами володар напоєної сонцем прозорої світлодайної палітри, сповненої позитивного настрою. В яку б пору року не занурювався художник, будь то ніжна весна чи палка осінь, або білосніжна зима — в кожному мотиві відчувається чуттєва мелодія… 

Серед пейзажів, які домінували, були натюрморти, наповнені артефактами: квіти у косівському глечику, стіл, прикрашений вишитим рушником або побутовими речами з дерева, які є характерними рисами сільського життя. У багатьох роботах ми бачимо людей, які пораються біля своїх помешкань чи знаходяться поряд з худобою на пасовиськах. Але частіше лише відчувається їхня присутність у човнах на березі річок, конях біля возів, стогах чи парканах на околицях села. Всі ці ознаки надають картинам особливого стану, де вирує добро, мирне життя, спокій. Саме таким є наш працелюбний український народ, для якого рідна земля та родинні чесноти є вагомими пріоритетами існування.

На виставці чимало друзів ювіляра висловлювали свої враження від побачених картин. Директор галереї заслужений працівник культури України Ганна Лавреха представила колег по цеху живописців Петра Зикунова, Едуарда Межула, Миколу Каневського. Високу оцінку творам надав радник консула Республіки Польща в Україні пан Яцек Гоцловський.

Перед нами художник, який впевнено йде своїм творчим шляхом і щедро дарує іншим своє бачення призначенню людини на землі. Побажаємо ювіляру подальших нових звершень на тернистому мистецькому шляху. Твоя самобутня мелодія, пане Миколо Станіславовичу, почута нами і відгукується натхненням та вдячністю в наших серцях. 

Валентина Єфремова, фото Миколи Скобельського