Cпалені у небі журавлі…

Cпалені у небі журавлі…

Збираю по намистині все, що стосується особистостей мого рідного Роменського краю на Сумщині. У цій пекторалі ім’я поета-патріота Леоніда Полтави займає особливе місце.

Усе своє життя, всю літературну творчість, журналістську та громадську діяльність Леонід Полтава (1921 – 1990) присвятив Україні – «молився на неї, мов на ікону». Народився майбутній поет у селі Вовківці Роменського району, в родині Едварда та Любові Пархомовичів. Батько Леоніда був лікарем, мати – вчителькою. Свій родовід сім’я простежила до часів Полтавської битви – до того пращура-шведа, який залишився після військових баталій в Україні. Звідси й дещо незвичне літературне псевдо Леоніда. Більше докладно про родовід по жіночій та чоловічій лініях можна дізнатися в щойно надрукованій книзі «Над блакитним Чорним морем». Але то окрема історія, а цю статтю, у зв’язку з наближенням чергової річниці трагедії на АЕС у Прип’яті, я присвячую його «Чорнобильській поемі».

Активна антифашистська діяльність, загроза арешту змусили Леоніда Полтаву виїхати з України. Переживши загибель батька у Сибіру, лихоліття концтаборів, труднощі постійних переїздів у пошуках власної «гавані», він завжди думками залишався з Батьківщиною, про що свідчить його творчий спадок. Опинившись у 1958 році в еміграції, в Нью-Йорку, поет, де не працював би – у літературних видавництвах, на радіостанціях, в асоціаціях діячів української культури – не на мить не випускав із поля зору Україну. «А наша Україна – мов панна молода. Ще світ пізнає нашу Україну!» – писав він, вітаючи цими рядками новітню хвилю національно-визвольних змагань в ній за омріяну Незалежність. Не дожив до її проголошення кілька місяців...

Берегинею літературних надбань Леоніда Полтави стала його пасербиця Дар’я Дика, яку він виховував у шлюбі з Галиною Енсен. Я познайомилася з Дар’єю у 2016 році, розшукавши її серед делегатів у нарадах Світової Федерації українських жіночих організацій (СФУЖО), який проходив у Києві. З того часу наше спілкування стало постійним – ми провели скайп-зустріч Ромен з Нью-Йорком, налагодили зв’язки української еміграції в Америці з Музеєм української діаспори в Києві...

Життя не раз випробовувало Леоніда Полтаву на міцність, але тільки загартовувало його силу волі, його творчий дар. Надихала до творчості Україна, її героїчне минуле, повагою до якого сповнене його поетичне слово. Історичні події часів боротьби гетьмана Мазепи на чолі українського козацтва в союзі з Карлом ХІІ проти Росії він втілив у історичному романі «1709» в поемі «Нескінченний бій».

Але окреме місце серед літературних творів Леоніда Полтави займає його «Чорнобильська поема». Вкотре перечитуючи її, відчуваю біль у серці, який либонь не полишав і автора, який так просто і водночас так проникливо розпочав оповідь про той квітневий ранок, коли «все почалось, як вічно починалось, як споконвік заведено було», коли «усе вдягалось у весняні ризи».

Але цей спокій, ця благодать «ожинно-ніжна і терпка» – в природі. А інженерам-атомникам, мешканцям цього «півміста-півсела», де «енергобльоки розрослися всує», «дрижить непогамовний атом і рветься з рур у землю й до небес», радіограмами з Москви шлють непомірні «пляни», змушуючи їх «днювати й ночувати» на АЕС.

Відчуймо ж – так гостро, як це відчув Леонід Полтава – ту мить, коли вже звичний для «спокійних сіверян» ритм життя раптовим «громом серед нив» «понищить північна проказа во ім’я імперського сказу».

І до пуття й не до пуття

Серед блаженної природи

Котилось колесо життя:

Садили людоньки городи,

Ішли корови із діброви…

І раптом – громом серед нив!

Блискучий вибух атомовий

На мить і сонце затемнив!!!

Вертались в Україну журавлі.

Уже й перелетіли Чорне море,

Старого місця на старій землі

Поміж боліт уже шукають зором.

Аж Прип'ять, прип’ята надійно до землі,

Зірвалась дибки й ринула угору!

Ударив грім, не з неба – із землі!

І першими упали журавлі…

Про самих мешканців Прип’яті – пунктирно. Бо достоту переповідати жах тих днів, так рельєфно переданий поетичним словом, – страшно…

Пожежних авт блискучі блискавиці

Мчать на Чорнобиль, аж ламають спиці,

А в Київ звозять мертвих і живих…

Сусідка Ганна в мертвому селі

Досаджує городець у землі…

Все побіліло від одного маху.

Лишилось тільки білотрав’я жаху

Та спалені у небі журавлі...

Про «імперський сказ» – то не для красного слівця. Бо був ще «тихий наказ всесоюзного Хама»:

«Весь Київ на свято! Судьба вже така, Т

анцюй гопака!»...

На перше на травня танцюють артисти,

А смерть із косою блукає по місту.

Лежить над Дніпром українська столиця,

Неначе поранена птиця.

Кожен розділ поеми сповнений болю і водночас прагнення донести правду про трагедію всесвітнього масштабу, яка звалилася на Україну, а згодом зачепила й низку інших держав.

А хмари линуть чорним гайворонням,

На Балтику, на Швецію пливуть.

І далі все неначе іспросоння:

«Худоба гине! Квіти не цвітуть!

У Польщі горе, і швейцарські гори

З Чорнобиля вже покриває порох»…

І ждуть народи нових лих,

І страшно вже себе самих…

Чорнобильська трагедія, показавши загрозу апокаліптичного знищення усього живого на землі, струснула сумління людства всього світу. «Чорнобильська поема» Леоніда Полтави нагадуватиме прийдешнім поколінням, про те, як легко бездумною людською діяльністю Земля може з колиски людства перетворитися в його труну.

Земля стояла на землі,

Як пам’ятник на п’єдесталі,

Але схитнули, розхитали,

«Нового щастя ковалі» —

Землі немає місця на землі!

Архангел 1992р. полотно.олія 120Х160 Д.Нагурний
Архангел 1992р. полотно.олія 120Х160 Д.Нагурний

 

Чорнобильський реактор пастель О.Масик
Чорнобильський реактор пастель О.Масик

 

Валентина ЄФРЕМОВА, землячка

Картини художників Д. Нагурного «Архангел, який залишає місто» та О. Масика «Чорнобильський саркофаг», створені безпосередньо біля зруйнованого реактора…

Category
мистецтвознавець, заслужений працівник культури України