Як з’явилося віяло

Як з’явилося віяло

Досконало це питання досі не вивчено. І китайці, й індійці стверджують, що вони почали користуватися віялом раніше, ніж японці. Із листка воно швидко перетворилося у вишукану дорогу річ, зберігаючи його форму. Потім із засобу для охолодження воно перетворилося в символ влади — були часи, коли ним могли користуватися тільки вельможні люди. Особливу увагу віялу приділяли в японських церемоніях. У кожного віяла було своє призначення — віяло для палацу, для війни, для танців, для супроводу чайної церемонії.

Ассирійці і єгиптяни вважали його символом влади і раю. Згадайте Клеопатру, яка любила ніжитися на березі Нілу, охолоджуючись легким штучним бризом, створеним за допомогою великих царських опахал. Шанувальниками віял стали і греки, і римляни. Греки використовували пір’я павичів, які розводилися на острові Самос. Віяло увійшло в міфологію як атрибут богині любові Афродити. В Римі його називали «флабелум». Там виготовляли віяла з дуже довгою ручкою, що іноді вимагало використовувати «флабе­лі­фе­рів», тобто рабів, які вміли розмахувати опахалом граційно і делікатно. Не кожний умів користуватися ним правильно, і це створило нову професію.

Одного разу молодій гейші прийшла в голову ідея зробити віяло розкладним. Із листка рисового паперу вона зробила гармошку, чим полегшила страждання свого хворого покровителя. А в Китаї відома фаворитка імператора Пак Чиєю в 32 році до нашої ери написала вірш на своєму віялі. При похолоданні вона його ховала, і з цього моменту «осіннє віяло» стало поетичним образом спогадів.

На Далекому Сході нерозкладними віялами користувались тільки жінки, розкладними — тільки чоловіки. Форма і розмір змінювалися кожний рік разом з модою, але кількість паличок (пластинок) завжди була парною у китайців і непарною — у японців.

У середні віки в Європі розказували, що Адам прокинувся і побачив новостворену Єву, вона, знітившись, стала обмахуватись зірваною гілочкою, створюючи вигляд, що він їй байдужий. Так з’явилося віяло. Спочатку воно було з листочків, звірячих шкур, пташиного пір’я. Таким можна було відганяти комах або роздмухувати вогонь вогнища. В європейських вельмож віяло з’явилося приблизно у XVI віці — в золотий вік живопису, і у знатних дам було модним замовляти чудові портрети. Багато хто з них позували зі своїми улюбленими віялами. Саме ці портрети дають уяву про тодішню моду на нього.

Разом з віялами із пергаменту використовувались різнокольорові з пір’я павича або страуса. Його носили підвішеним до пояса за допомогою золотого ланцюжка. В XVII столітті з’явилися віяла із мережива, прикрашені люстерком або дорогоцінним камінням. У 1673 році Людовик XIV заснував корпорацію майстрів по виготовленню віял, які розкуповували паризькі кокетки. За словами Мольєра, дами були просто «смішними фантазерками», які ховали своє справжнє обличчя за «ширмами чеснот».

У XVIII столітті віяло — співучасник жіночого кокетства, таємна зброя спокуси, спосіб спілкування. Це було відомо Гольдоні, який в своїх комедіях використовував гру двозначності посередництвом нового любовного інструменту.

В цей час були створені нові віяла: з пікантними малюнками, недозволеними для дітей; зі стратегічними дірочками, які дозволяли спостерігати за людьми. Для серйозних людей були серйозні — розписані відомими художниками.

В XIX столітті віяло стало просто гарним аксесуаром. XX, ХХІ віках воно повернулося до свого попереднього призначення і користується популярністю не тільки у маленької дівчинки, але й жінки.

 

Category