Skip to main content
Урок про сучасних авторів та українську поезію

Урок про сучасних авторів та українську поезію

Мета
формувати в учнів знання про сучасних авторів та українську поезію, присвячену рідній Україні; розвивати комунікативні здібності школярів; виховувати почуття патріотизму й безмежної гордості за свою державу та її народ.

Обладнання
святково прибрана зала. На центральній стіні сцени із калини сплетена карта України зі словами «Україна — єдина», на сцені державні символи — Прапор України, Герб; у залі святковий стіл, застелений вишитою скатертиною, рушник, на рушнику хліб-сіль.

Хід уроку
І. Організаційний момент (звучать фанфари).
ІІ. Учитель-ведуча (оголошення теми та мети уроку-заходу):

Тобі, Україно, мій рідний народе,
Складаю я пісню святої свободи.
Щоб дорогою правди ішла ти крізь роки,
Я життя би віддала до останнього кроку,
Аби ти щаслива була, Україно, моя Батьківщино!

Щороку 22 січня весь український народ згадує тих героїв, які боролися за об’єднання усіх національно-демократичних сил українства, хто словом і багнетом намагався відродити незалежну Соборну Українську державу. Ідея всеукраїнської єдності формувалася ще з часів Київської Русі, Галицько-Волинської держави, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини. Реалізувалась ця мрія внаслідок української революції 1917—1920 років, під час якої з великою силою розкрилися свободолюбство і національний дух українського народу, утворилися дві демократичні держави — Українська народна республіка (УНР) та Західноукраїнська республіка (ЗУНР). На жаль, дві роз’єднані держави не могли існувати як єдиний політичний, економічний організм, цьому заважало ряд причин. Незважаючи на перешкоди, народ України не полишав прагнення до соборизації всіх українських земель у власній державі. Першого грудня 1918 року представники державного секретаріату ЗУНР — Левицький, Цеголоський та члени Директорії — Винниченко, Петлюра, Андрієвський підписали у Фастові Передвступний договір про майбутнє об’єднання двох республік, який став першим і основним актом соборності, викликав схвалення українського загалу. З січня 1919 року на першому засіданні Української народної ради було одностайно прийнято Ухвалу про злуку ЗУНР та УНР.

Часописи писали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборності українських земель. Директорія і рада Народних міністрів призначили святкування об’єднання УНР та ЗУНР на 22 січня. Мабуть, ця дата не була випадковою, адже вказаний день збігався з річницею ІV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостійною, незалежною державою, отже, він мав стати днем подвійного всенародного свята — Не­залежності та Соборності.

22 січня 1919 року на Софійській площі, біля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, у присутності десятків тисяч киян лідери УНР і повноважна делегація ЗУНР заявили про свій непохитний намір збудувати єдину соборну Українську державу.

З раннього ранку місто набуло святкового вигляду. На будинках державних установ майоріли національні синьо-жовті прапори, Софійський майдан прикрашала тріумфальна арка зі старовинними гербами України і Галичини. В Акті злуки проголошувалося: «Однині воєдино вливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України, Західноукраїнська народна республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Над­дніпрянська велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська республіка».

(Звучить Гімн України).

Учитель. Сьоднішній урок патріотизму, присвячений Дню Соборності та Свободи України, оголошується відкритим.
(Музичний фон).

(Представлення запрошених гостей на урок, батьків учнів).

Учень:
Велична і свята, моя ти Україно,
Лише тобі карать нас і судить.
Нам берегти тебе, Соборну і єдину,
І нам твою історію творить!

Учениця:
Рідна матір, Україно!
Подивись, твої сини уже посіяли свободу!
Уже колосяться лани.
Ті, із кого кепкували, насміхались, як могли,
Знов народом гордим стали:
Більш вони вже не хохли,
Не лакузи, не примари,
А герої та борці!

Учень:
Маєм сонце, маєм море,
Маєм Київ і Дніпро.
Маєм землю неозору, на якій росте добро.
Синьо-жовтий прапор маєм й Володимирський тризуб.
Дон і Сян їх обіймають: ми — народ-великолюб.
(Слово для виступу гостям).
Учениця:
Затуляли, мій сину, чужинці нам рот,
Закидали аркан на святу нашу мову,
Вилив душу в пісні український народ
І живе мій народ у співучому слові.

Небо зір золотих в українських піснях –
Думи сяйвом пречистим цілюще умиті.
Море сліз розлилось в українських піснях —
Є у чому журбу і печаль утопити.

Надихають наш край сотні тисяч пісень.
Кажуть, ти — соловей, адже ти — з України.
Вірю, в мови красі ощаливиться день:
В Україні усі вивчать мову її солов’їну!..
(В. Василашко)
(Пісня «Заспіваймо пісню за Україну»).
Учитель. Сяє між землею і небом духовна постать Шевченка, як жива сонячна вісь, що єднає націю — наддніпрянців і галичан, степовиків і карпатців-верховинців, донеччан і поліщуків, братні кримські народи — у великий європейський народ.

Учень:
В Росії з діалектом різним — «русский» —
Хай — з Волги, окає, або й чуваш зросійщений.
А свій прорік у вуса,
Що з галичан — то чужий, не наш…
А хто — не наш?
Це Сагайдачний,
Наш гетьман з-під Карпат?
А чи Франко Іван, король Данило Галицький?
Не наш є й Шевченко — сам, бо мати з галичан?!
Вкраїну Галицьку здавен здобути,
Як палять «Кобзаря» — то руки гріють?..
Чи до літописів століть, сліпим не бути,
Чужим — самим собі, а все ж — прозріть?..
(В. Василашко)

Учитель:
Я слово вкраїнське, як квіти збираю,
І в серденько ніжно на струни кладу,
І музика лине, душа ж бо співає
Про мир, і про маму. Й державу мою.

І пісня та лине від краю до краю,
І чути відлуння в Донецьку й Криму,
І серце солдатське вона зігріває,
Що йде на двобій за Вкраїну свою.

Немає кордонів для миру в краю,
Де люди цінують країну свою,
Де школа й родина любити навчають
І слово вкраїнське, і землю святу.
(О. Ходацька)

Учениця:
Сонце на небі і зоряна ніч солов’їна — це моя Україна,
Мамина пісня і мамина тиха сльозина — це моя Україна,
Батькове слово і врода небесна калини — це моя Україна,
Слово молитви і лагідний усміх дитини — це моя Україна.
(Пісня «Україна — свята моя земля»).

Учитель:
(Тихий фон музики).
Любов до Батьківщини і любов до людей — ось два стрімкі потоки, які, зливаючись, утворюють стрімку ріку патріотизму. Велика і свята любов до України жила, живе і буде жити у щирих серцях її кращих синів і дочок завжди.
Проте сьогодні дуже складний час: сусідня держава Росія зазіхає на нашу територіальну цілісність, відбулась анексія Криму, на Сході гинуть наші кращі сини і дочки України, захищаючи свою землю, йде брудна війна, неоголошена… Але ж хіба бувають війни чистими, адже вони несуть смерть, печаль, жалобу сотням і тисячам материнських сердець.
Ми горді, що наші кращі сини і дочки захищають свою землю навіть ціною власного життя, це і є справжній патріотизм.
Вічна слава Героям, які загинули за незалежну Україну!
(Хвилина мовчання. Героям слава!)

Учень:
Не розчаровуйсь в Україні —
Немає єдності у нас,
То наша головна провина
За весь неволі довгий час.
Не розчаровуйсь в Україні,
А зрозумій її печаль,
Що робиш ти для неї нині —
У себе спершу запитай.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вона свята, а грішні ми,
В її недолі часто винні
Її ж бо дочки і сини.
Не розчаровуйсь в Україні,
Ідеї волі певним будь.
Бо тільки той є справжнім сином,
Хто вміє неньки біль збагнуть.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вір, що мине важка пора,
Розквітне пишний цвіт калини
В садах достатку і добра.

Учениця:
Ніхто не зупинить історії хід —
Будує свій дім Україна.
Стверджує нині і Захід, і Схід,
Що ми є велика родина.

(Пісня «Захід — Схід»).

Учитель:
Дай, Боже, нам миру в країні,
Де пишно калина цвіте,
Дай миру моїй Україні,
Що гідно в майбутнє іде!

Дай, Боже, в любові зростати
Малим громадянам її,
З добром в майбуття крокувати
І жити в єдиній сім’ї!
(О. Ходацька)
Добра всім, миру, злагоди, єдності та великої любові у ваших серцях до рідної Батьківщини!

Ольга Ходацька