Світ крізь об’єктив

У бібліотеці імені Павла Тичини, що в Дніпровському  районі міста Києва, відкрилася перша персональна фотовиставка «Хвиля спогадів» Юльці Кісіль. На розсуд глядачам представлено 12 робіт.

У день відкриття на виставці була продана заглавна фоторобота «Хвиля Азову» й передана авторові проєкту моста Хвиля Азову, що відкрився навесні в столиці Андрію Миргородському.

Юльця, міст і дощ    

Хто тільки і як тільки не фотографував той славнозвісний міст. Він приваблював своєю новизною, динамікою і тим, що  близько 300 тонн металу для нього було виготовлено на комбінаті «Азовсталь» напередодні повномасштабного вторгнення росії.

Юльця також фотографувала міст у різні пори року, зранку, вдень, при вечірньому освітленні. На жаль, задоволення від робіт не отримувала. Ну така вже вимоглива фотографиня: обов’язково в роботі має бути родзинка, щось таке професійне і своє. І ось одного дня на місто пеленою спускався дощ. Хто міг подумати, що Юльця в таку погоду вибереться на фотозйомку. А вона вже підсвідомо бачила той кадр. Вона ще й сьогодні живе тим моментом: «Уявляєте, я дивилася на краплини дощу і бачила сльози, –  розповідає Юльця. – Небо плакало над тим мостом, небо пам’ятає безсмертних «Азовсталі»… Кадр за кадром, і вона отримала бажаний результат.

Все почалося з дідусевого фотоапарата

Невгамовна Юльця зворушливо щебече у слухавку, не втомлюється розповідати про улюбленого дідуся Вадима, який увійшов у її життя з фотоапаратом. Дідусь був ще тим фотолюбителем. Він практично не розставався з фотоапаратом «Київ». Сьогодні Юльця береже дідову реліквію, навіть на виставку принесла як оберіг. А спогад тих таємничих днів живе й сьогодні у пам’яті. Її завжди цікавило, чому дідусь щільно зачиняє двері й нікому не дозволяє заходити певний час. І чим він там займається? Одного разу дівчинка порушила правила і… прочинила двері у світ чарівника. Виявляється, її дідусь справжній чаклун. У кімнаті горіла дивна червона лампа, яку, до речі, він сам зробив, купа всіляких ванночок з розчинами… Кілька хвилин, і на плівці проявлялися справжнісінькі дива. Юльцю це захопило. І одного дня дідусь  взяв її на прогулянку в парк. Він довірив онуці  фотоапарат. Ніяких настанов і рекомендацій не давав, а лише запропонував дивитися у фотооб’єктив і натискати на кнопку. Юна учениця ще й до сьогодні пам’ятає, що першим вдалим кадром  була квітка. Чорно-біла квітка проявлялася на її очах. Звичайна квіточка з газону вирішила  одне з її бажань. Фотографія її захопила. Головне іти і бачити щось своє. Бачити своїм серцем і очима, пропускати через душу. Бо саме у тій квіточці чи листочку ціле життя, живе своя історія.
А ще у них був проєктор. З дідусем робили слайди, а увечері всі разом переглядали ті неповторні кадри із життя, мандрів, родинних свят. Родина була дружня. Юльця пишається світлиною, на якій зафіксовано чотири покоління: Юльця, мама, бабуся і прабабуся. Не кожному так пощастить.

“Лист з минулого”
Саме так називається друга частина фотовиставки. Бо ми згадуємо тільки нам відоме й пережите. Листочки кружляють у повітрі й опускаються на землю. Хтось спокійно ступаючи на них, іде вперед, хтось підніме й задумається на мить, побачить  щось своє… Вона любить фотографувати листя дерев, квіти… У неї свій почерк, своє бачення.

Та у захопленні фотографією була перерва. На все свій час.  Не все так буває, як нам того хочеться. Аби прийти до мрії, треба пройти випробування, що саме це і саме у цей час  твоя робота, твоє призначення.

Спочатку вона блискуче кружляла на ковзанці «Крижинка». На жаль, довелося пережити травму, розчарування. Та завжди хтось приходить вчасно, щоб зрозуміти і підтримати. Одного дня чоловік Олександр прийшов із доброю новиною: «Я  записав тебе на фотокурси. Ти ж любиш це!» Мало того, він навіть фотоапарат у подарунок приніс. Юльцю підкупило лише те, що чоловік витратився. Сьогодні вона це згадує з вдячністю. Ось як важливо іноді відреагувати на пропозицію ближнього. Ідея її воскресила, піднесла. Навіть надихнула наперекір лікарям знову вийти на лід. Спочатку вона допомогла знайомій поставити дитину на лід.  Зараз веде тренування. На дозвіллі займається улюбленою справою – фотографує. Вона розробила свій стиль і її вже впізнають, замовляють фотосесії. А ще Юльця має улюблену роботу. Вона адміністратор магазину канцтоварів. До кожної справи підходить творчо, в усьому знаходить віддушину.

Я частенько заходжу на її сторінки у соцмережах, надихаюся її творчістю. А всі бажаючі можуть завітати до столичної бібліотеки імені Павла Тичини й насолодитися мистецтвом фотографії від Юльці Кісіль. «Виставка дуже зворушлива,  –  переконує Оксана Семенець,  організаторка, яка, до речі, також вперше посприяла в організації й підтримала  мисткиню. – Юльця Кісіль любить усе справжнє і своїми фотороботами розповідає неймовірні історії». А ще о цій порі обожнює хризантеми  і мріє про мир в Україні.

Фото надала Юльця КІСІЛЬ