Хата на Пріорці. Меморіальний музей Тараса Шевченка

12/15/2023 - Comments

Проїжджаючи Вишгородською вулицею з боку Куренівки можна побачити білу українську хату, обгороджену дерев'яним парканом. Це літературно-меморіальний музей Тараса Шевченка. Я іноді проїжджаю тут, переважно в робочий час, тож ніяк не виходило сюди потрапити. На цей раз був вихідний, і я вирішив відвідати музей.

Історична довідка:
У серпні 1859 року Тарас Шевченко приїхав до Києва у своїх справах перед від'їздом до Петербурга. Якось він йшов пішки зПодолу, він хотів зняти собі житло на околиці міста, так і дійшов до Пріорки.

На той час цей район був місцевістю із звичайними хатами. Майже в кожній хаті була кімната для квартирантів. Загалом поет міг зупинитися в будь-якій з них, але побачивши у дворі розвішаний дитячий одяг, він вирішив зупинитися саме в цій хаті. Він дуже любив дітей.

Тоді Тарас Шевченко був відомою особистістю для кожного українця, але його мало хто знав в обличчя. Знімаючи кімнату, поет не представився, хто він такий. Проте з часом його все ж таки дізналися. Варвара Пашковська — господиня цього будинку все життя пишалася, що в неї вдома зупинявся Тарас Шевченко. Потім, через десятиліття, коли район перебудовували, всі навколишні хати знесли, а цю зберегли через її особливу історію.

Є відомості, що хата стояла спочатку до 1989 року (може довше). І згодом після її демонтажу на її місці було збудовано цей музей, який точно копіював ту хату.

Хата на Пріорці, експозиція перед музеєм

Квіткова експозиція перед музеєм

Музей знаходиться на території парку «Березовий гай». Він обгороджений від нього дерев'яним парканом.

На території музею відкривається зовсім інша атмосфера — територія доглянутіша і трохи стилізованіша під житловий дворик тієї епохи. Дерева побілені, лежать копиці сіна, стоїть криниця.

На подвір'ї є дві будівлі. Одна з них — власне хата-музей, а інша — адміністративна.

Адміністративна будівля

Хата-музей

Я відвідав хату, де мені провели коротку екскурсію. Вартість екскурсії - 5 грн і ще стільки ж фотографування.

У хаті є дві кімнати – дві експозиції. У правій частині — кімната, де жив Тарас Шевченко. А в лівій — експозиція, яка показує культуру і побут людей тієї епохи.

Кімната Тараса Шевченка

Відразу коли входиш до кімнати. погляд приваблює великий портрет Тараса Шевченка.

Хата на Пріорці, портрет Тараса Шевченка

І невипадково тут висить саме цей портрет. Його зроблено якраз у Києві під час візиту поета. По цій фотографії можна побачити, як тоді виглядав поет. На цьому фото йому 45 років, але на вигляд він виглядає набагато старшим. Це результат важкого життя – важка робота, заслання.

Також видно, як він був одягнений. Це біла сорочка та світлі штани. (Чорний піджак йому дав фотограф для зйомки портрета).

Поряд із портретом у кутку стоїть стілець з одягом, щоб мати уявлення про те, в чому він був одягнений. Біла сорочка, штани та капелюх. Також поет тоді ходив із палицею.

У кімнаті висять фотографії з краєвидами Києва того часу, а також портрети людей, які були пов'язані з Тарасом Шевченком під час візиту. На столі – газетні публікації, пов'язані з візитом поета до Києва.

Зверніть увагу, що ліве вікно менше правого. Справа в тому, що спочатку це були дві кімнати, де великі вікна була кімната Тараса Шевченка, а там де менші це була кухня. Просто зараз для більшого простору у музеї зробили одну велику кімнату.

У кімнаті гаходяться речі, які могли бути в кімнаті поета, наприклад, письмовий стіл, книжкова полиця і т.п. Звісно, це не ті справжні речі, а просто наочні експонати.

Хата на Пріорці кімната де жив Тарас Шевченко

Поет прожив у цій кімнаті лише два тижні, тому навряд чи тут могло щось залишитися з його особистих речей.

Тарас Шевченко більшу частину свого життя провів у засланнях. Він ніколи не мав свого домашнього затишку, сім'ї, дітей. І цей будиночок став для нього втіхою. Він приїжджав до України, щоб купити землю, де міг би побудувати собі будинок. Він вибрав собі місце під Каневом (там де нині знаходиться його могила, наТарасовій горі), але через 2 роки його серце залишилося на 47-му році життя . Так склалося, що це був останній візит поета до України.