До Марусі ходили три парубки – Гаврило, Кирило й Іван. Так тяглося довго. Але одного вечора прийшов Гаврило і каже:
– Марусю, доки я буду отак ходити? Пора нам женитися.

Було собі три брати, усі три Кіндрати. Два між ними були розумні, а третій – дурний. От дурний і каже:
– Давайте хліви плести та побачимо, у чий двір більше скотини ввійде.

Казка починається з царя, котрий собі вигадав, аби змайструвати із одної дошки дванадцять стільців, а тринадцятий зверх того. А та дошка не має бути більша, як три метри.

Жив колись один пан, та такий лютий, що біда: ніхто не міг йому догодити, всі його боялися, як чорта.

Жила колись давно стара-престара бабуся сама в хаті коло лісу.

Жив собі сирота без тата, без мами. Лише брата мав. А колись усіх сиріт забирали до війська на двадцять п'ять років.

Один ґазда любив випивати, а не любив робити. Каже жінці:
– Жоно! Треба би нам слугу!
– Іди та шукай. Але найми такого, щоб не Іваном звався!

Жив собі бідний чоловік. Ніколи ні на кого не скаржився, кожному догоджав, ніколи кривди не таїв. Та як не працював, як не старався, ніяк не міг із злиднів вибитися.