Хитра Маруся

До Марусі ходили три парубки – Гаврило, Кирило й Іван. Так тяглося довго. Але одного вечора прийшов Гаврило і каже:
– Марусю, доки я буду отак ходити? Пора нам женитися.
А вона відповідає:
– Прийди, Гаврильцю, завтра ввечері о десятій годині та й скажу, як то буде.
А через якийсь час приходить Кирило.
– Марусю, що думаєш? Доки я буду до тебе ходити? Кажи щось.
– Прийди, Кирильцю, завтра об одинадцятій годині та й скажу тобі.
Приходить Іван і говорить те ж саме, що й ті два.
– Прийди, Івасю, завтра о дванадцятій годині, та й я тобі все скажу.
На другий день рівно о десятій годині прийшов Гаврило, а вона говорить:
– Гаврильцю, під церквою є нари, на яких мертвих носять. Як переночуєш на них ніч, тоді піду за тебе.
– Переночую.
Прийшла одинадцята година, і вже Кирило на порозі.
– Знаєш що, Кирильцю, під церквою є мертвий на нарах, як переночуєш з ним, то буду за тебе віддаватися.
– Переночую. Мертвий вже не встане.
Але прийшов третій парубок.
– Почекай мене трошки, Івасю, я зараз прийду.
Прибігає до діда і питає:
– Що мені, дідусю, робити? Три парубки до мене ходять, а я не знаю, за кого віддаватися. Гаврило – злосний, Кирило ніби дурнуватий, а Іван – найліпший.
– Віддавайся за Івана.
Довго не відтягувала з весіллям, і має за чоловіка Івана. Але на другий день, по весіллю, приходить Гаврило.
– Шляг би тебе трафив. Ти мене з розуму звела, а за Івана віддалася.
– Не кричи, Гаврильцю. Я так зроблю, що буде добре і чоловікові, й тобі. Прийди о десятій годині під возівню, я там розвішу шмаття, а ввечері вийду знімати, і ми собі поговоримо.
Прийшов вечір, а вона просить чоловіка:
– Івасю, я боюся йти надвір, бо темно, а під возівнею випране шмаття – внеси до хати.
Пішов Іван, а Гаврило – лап його за ногу.
– Хто тут? – питає Іван.
– Та я, Гаврило. Йшов п'яний додому, не міг потрапити і заліз сюди спати.
– Спи. Я тобі ще сіна принесу.
Але приходить Кирило і хоче бити Марусю за те, що здурила його.
– Кирильцю, ти мудра людина, прийди ввечері, стань у сінях за комином, а я вийду, і все буде добре.
Варить вона вечерю, а треба цибулі.
– Івасю, будь такий добрий, внеси з-за комина цибулі.
Вийшов чоловік, а Кирило його – лап!
– Се хто? – питає Іван.
– Я, Іване. Хочу хату класти й прийшов зміряти, яка твоя заширока і задовга.
– Для якої дідькової мами ти вночі міряєш? Не мав дня?
– Прийду, Іване, завтра, не кричи.
Змовилися Гаврило з Кирилом відомстити Марусі.
Закликали Івана до корчми, добре напоїли і наговорили на жінку, що і сяка вона, і така.
Ще була в сусідстві така жінка, що Івана також баламутила. Знає Маруся, що від п'яного чекає її добра вечеря, кличе до себе ту сусідку.
– Переночуйте, вуйко, цю ніч в мене, бо йду з чоловіком на хрестини.
Постелила їй, а сама сховалася. П'яний Іван входить до хати, навпомацки стягає ту жінку з печі, обстригує косу і батогом, як бий так бий. Нарешті ліг і заснув.
Серед ночі приходить Маруся, а сусідка плаче:
– Ви пішли, а мене так ваш чоловік набив, що я ледве тепла.
– Тихо, вуйко, не збудіть його. Він вас за те бив, що ви його підмовляли, аби мене бив і до вас ходив. Будьте здорові!
Відвела стару додому. Сама пішла до стайні, взяла батіг, нашвигала білу кобилу, вистригла гриву і сховала. Раненько встала, зварила їсти і будить чоловіка:
– Іванцю, вставай їсти.
А він каже:
– Та я тебе так бив, а ти мені ще їсти даєш?
– Коли ти мене бив? Ти кобилу бив, ще й до того обсмішив її. Подивися, що вона без гриви.
Пішов чоловік до стайні: точно – кобила обшвигана батогом і гриви нема. Каже:
– І чого я такий дурний? Відтепер і до смерті вже не буду нічого злого робити.
І жили вони так, що аж люди заздрили.