Корюківка: трагедія 1943 року

В сумний літопис нацистського терору на окупованих територіях увійшли як символи масового винищення мирних людей білоруська Хатинь зі 149 мешканцями, убитими карателями-колабораціоністами, чеська Лідіце зі 320 жертвами, французький Орадур, де есесівці знищили 642 особи.

Однак страшна документальна правда свідчить — найбільша одномоментна каральна акція нацистів проти мирного населення відбулася 1—2 березня 1943 року в Корюківці на Чернігівщині. Тоді близько 7000 жителів були розстріляні або спалені заживо в цьому поліському містечку!

Корюківка — селище міського типу з 1923 року, розташоване за 100 кілометрів від обласного центру — міста Чернігова — у північній частині області на березі річки Бреч (притока річки Снов).

У лютому 1943-го радянське партизанське з’єднання під командуванням Олексія Федорова повернулося з Брянщини в Росії і розташувалося у корюківських лісах на Кам’янському хуторі.

Воно розпочало збір продовольства по селах і акції проти окупантів. Згодом нацисти за це спалили села Гуту Студенецьку, Тихоновичі, частину Перелюбу. Насамперед, розстрілювали чоловічу частину цивільного населення. Арештовували також членів сімей партизан. У ніч на 27 лютого 1943 року партизани з’єднання Федорова розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон Корюківки, залишки якого уціліли тільки у цегляному будинку лікарні.

Біда прийшла за наказом гітлерівського генерала Хойзенберга вранці 1 березня 1943 року. Неспроможні розгромити партизанів у лісах, підкорити населення, фашисти вирішили знищити Корюківку. Каральний загін есесівців та поліцаїв оточив щільним кільцем селище. Таких звірств, які вчинили окупанти в Корюківці, історія ще не знала. Усе почалося з околиць. Есесівці заходили до хат, де збиралися налякані люди для перевірки документів. Убивали всіх — від немовлят до людей похилого віку. Йшли від хати до хати, а за ними йшли ті, хто підпалювали. Гітлерівці збирали і гнали юрби людей, зокрема і дітей, по вулиці Шевченка в центр міста. Селян зганяли в  риміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініки, дитячої консультації, двох шкіл, на церковне подвір'я. Партіями по 50—100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи на стать і вік. Тільки в ресторані було понад 500 тіл. Мертві лежали один на одному в декілька рядів, аж до вікна. 2 березня забиті трупами будинки почали підпалювати, але вбивства тривали.

«Моя маленька донечка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли туди як худобу на бойню... Фашист поцілив мені в око... і я більше нічого не пам'ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося... спалили їх кляті кати», — згадував Євген Римар.

Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей косили з кулеметів на подвір'ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла. Уцілілі корюківці сховалися або втекли в ліс; частина з них через кілька днів повернулася, здебільшого люди похилого віку. Але 9 березня карателі знову з'явилися. Старих вигнали з хат, завели в сарай, облили гасом і спалили. Людей заштовхали на заводі в піч для обпалювання цегли й підпалили.

За висновками експертизи обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці, за два дні окупанти й їхні помічники-поліцаї по-звірячому знищили щонайменше 6700 людей (5612 тіл залишилося невпізнаними). Судмедекспертиза встановила, що смерть було заподіяно «шляхом розстрілу з автомата, розстрілу зі станкового кулемета, фізичного насильства тупою зброєю з роздробленням кісток черепа та хребцевого стовпа в шийній ділянці... спалюванням живих людей — чоловіків, жінок, дітей». Очевидці стверджували, що дим і зарево від пожеж видно було у Щорсі, Сосниці, у Холмах. З 1300 будинків, які були у місті до каральної акції, залишилося 10 — переважно цегляних.

Нині про Корюківську трагедію нагадує Парк пам'яті, де встановлено кам'яні знаки з назвами сіл району, стертими гітлерівцями з лиця землі. Урочисті заходи до останнього часу відбувалися переважно на районному рівні. За радянського часу місцеві жителі даремно клопотали перед владою про належне вшанування загиблих земляків. У 1980-х роках навіть самі почали збирати кошти на меморіал, проте добру справу завершити не вдалося: завадила Чорнобильська катастрофа. З часом керівництво країни почало звертати увагу на цю трагедію. Так, 2 березня 2013 року виповнилося 70 років з дати трагедії. Указом Президента України No925/2011 було передбачено заходи для вшанування пам'яті жертв цього військового злочину.

Ця трагедія залишила багато незрозумілих питань та жахливих фактів.

Знищення за два дні (1—2 березня 1943 р.) німецькими загарбниками та їхніми союзниками понад 6700 мирних мешканців села Корюківка на Нюрнберзькому процесі названо наймасштабнішою трагедією у Другій світовій війні. Однак ця подія — величезна рідкість у працях про війну. Згадок про це не знайти в підручниках.

Також вражає той трагічний факт, що партизанська група військ О. Федорова, яка переважала карателів за кількістю вояків майже у 10 разів, нічого не зробила для порятунку мешканців Корюківки. Численні накази вищого військового керівництва орієнтували партизан на скоєння диверсій і знищення живої сили ворога, проте немає жодного документа, де вказувалося б на необхідність захищати мирне населення. Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася сталінськими загонами партизанів, бо було вигідно, щоб відбувалося якнайбільше звірств із боку німецької адміністрації. Всі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 осіб, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували трупа. Таке часто траплялося просто в населених пунктах, після чого гітлерівці відразу розстрілювали мирних людей, село спалювали. Населенню України потрібно було довести, що Голодомор 1932—1933 років, розстріли 1930-х — це так собі, а німецький режим набагато жахливіший.

Також на цей час замовчується участь у цій каральній операції 399-ї польової жандармерії, яка під час трагедії стояла в містечку Корюківка. Причина замовчування — в тому, що 399-та польова жандармерія складалася переважно з росіян. У них була уніформа, яка нагадувала одяг донських козаків.

Символом військових злочинів нацистів на території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь, де загинуло 149 мешканців (за сучасними німецькими даними — 152). Знищення ж близько 7000 українців у Корюківці на Чернігівщині, з ідеологічних причин, фактично приховувалося.

Журналіст Ю. Поташній висунув гіпотезу, що радянські ідеологи підняли на щит Хатинь, щоб бодай якось замаскувати свій страшний злочин під селом Катинь на Смоленщині зі співзвучною назвою. Навесні 1940 року в СРСР стратили близько 22 тисяч польських військовополонених, кілька тисяч із них було вбито у катинських лісах. Нині ці події відомі як Катинський розстріл.

Глибоко переконаний, що подібні розповіді особливо потрібні нашій молоді, нашим синам і онукам... Вони повинні знати, якою ціною вибороли попередні покоління право вільно жити на нашій землі. Знати і берегти ті завоювання. Знаючи наше минуле, історичні помилки, роблячи висновки, ми маємо шанс побудувати краще майбутнє.




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар