Мама… Таке звичайне і водночас чарівне слово. Саме воно надає сили й наснаги. Саме завдяки цій людині намагаєшся впевнено крокувати складними дорогами життя. Здавалося, звичайна жінка, яка, як і всі, ходить на роботу, наводить лад у домі, готує їсти…
Мама – це наймиліше, найрідніше та найніжніше слово у цілому світі. Я дуже сильно люблю свою маму!
Без матусі я почуваюсь самотньо, бо вона мій найкращий друг, моя порадниця, мій вчитель. Мама завжди підтримає свою дитину, не дивлячись ні на що завжди буде поруч, пригорне, обійме, заспокоїть та захистить.
Моя мама ще й найвимогливіша. Часом я дуже серджуся на неї за це, хоча розумію,що вона має рацію і хоче, щоб у майбутньому в мене все було теж «най»: найкраще, найсвітліше, найтепліше…
Багато матусь на білому світі. Їх дуже люблять їхні діти. Тільки мама є одна, яка для мене найкраща. Хто вона? Це ж моя матуся. Вона схожа на весну: така ж красива, лагідна і ніжна.
