Skip to main content
Замок у Курнику — історична пам’ятка Польщі

Замок у Курнику — історична пам’ятка Польщі

Нарешті дочекалися неділі — ми їдемо в Курницький замок, про який так багато чули від друзів-поляків та українців, кому вже пощастило там побувати. В передчутті того, що пробудемо там цілий день, запаслися бутербродами та смаколиками для синочка Максимчика і… можна вирушати в дорогу!

Замок знаходиться в Велікопольському воєводстві, неподалік міста Познань, на заході Польщі. Біля нього розташований чудовий парк з безліччю квітів, віковічними деревами, під широчезними кронами яких можна заховатися від спекотного сонця.

Замок з усіх боків оточений водою з безліччю риби, а всередині — все так, як в старовинних фільмах, де прекрасні дами в пишних дорогих сукнях і мужні лицарі кружляли в танці. Аж дух захоплює від того, що на цих кріслах хтось сидів, на них спали, а в їдальні проводили бенкети.

Ось що ми дізналися з історії замку.

Перша письмова згадка про Курник і замок відноситься до 1426 року. Тоді Курник отримав міські права, а власник замку Миколай Гурка (гнезненський канонік і канцлер капітулу в Познані) підписав договір з відомим познаньським теслею на завершення будівельних робіт в своїй резиденції. На той час замок виглядав зовсім інакше і представляв собою укріплену фортецю. Доступ до фортеці захищав навколишній рів з підйомним мостом і кована решітка в воротах фортеці.

У першій половині XVI століття почалася перебудова готичного замку для збільшення його захисних функцій. Важливою подією для замку став зазначений літописцями в 1574 році візит в Курник Генріха Валуа, який прямував на коронацію до Кракова. Прийом був воістину королівський. Застілля вирізнялося різноманіттям страв, вино та інші напої текли рікою, для майбутнього польського короля і його свити були влаштовані різні розваги. Він отримав у подарунок прекрасних скакунів, хутро лисиці й багато інших цінних речей.

На 1585 рік статки резиденції Курницьких так описував польський історик і літописець Станіслав Сарницький: «Замок цей славиться як витонченістю, так і укріпленнями проти ворожих нападів. Місця поблизу нього заповнені господарськими прибудовами, ставками, звіринцями, пташниками. Все це настільки чудово, що можна сказати, що і господар оселі, і житло господареві честь приносять». Після того, як в 1592 році помер Станіслав Гурка, котрий залишив після себе спадкоємців, Курницька резиденція стала власністю його племінників — Яна, потім Анжея Чарнковського. А в 1610 році Курник купив один із швидко розбагатілих великопольських магнатів Зигмунт Грудзинський. Курник став одним із 6 міст і 114 сіл, що належали йому. 1623 року Курник відвідав ще один польський король Сигизмунд III Ваза зі своїм сином Владиславом.

У 1676 році спадкоємці Грудзинського продали замок, який значно постраждав під час нападу шведів на Польське королівство, що отримало назву в історії як Шведський потоп (1655–1660). Перебуваючи в поганому стані, замок був куплений Зігмунтом Дзялинським, який почав його перебудову, а з успіхом продовжила Теофіля Потулицька з роду Дзялинських, перетворивши середньовічну фортецю в палац в стилі бароко, а замкові угіддя в парк у французькому стилі. На той час Курницький замок, і перш за все сад, були чи не найкращими в Польщі. Кімнати замку прикрашені дорогоцінною шовковою оббивкою із золотими і срібними нитками, виготовленою на французьких мануфактурах. Парк був заповнений різноманітними і дивовижними за формою фонтанами — вода стікала де з пащі скульптури лева, де з крокодила і навіть кита, такими птахами, як журавлі, павичі, фазани та лебеді. Оранжереї парку містили рідкісні екзотичні рослини.

 Однак процвітання Курника припинилося після смерті Теофілії Потулицької в 1790 році. 

З кінця XVIII і по першу чверть XIX століття замок і сад залишалися без належного нагляду і поступово приходили в занепад.

Свій сучасний вигляд замок набув завдяки графу Титусу Дзялинському (1796–1861) — людині освіченій, хазяйновитій. 

У 1826 році він вирішив адаптувати його під основну резиденцію для свого роду. В 1828 році граф звернувся до відомого на той час берлінського архітектора Карла Фрідріха Шинкеля, який запропонував проект нового виду замку в стилі англійської неоготики. Вже заплановані роботи були припинені, через що спалахнуло листопадове повстання 1830 року, в якому Титус Дзялинський взяв активну участь. За це пруська влада наклала арешт на його майно, самому ж графу довелося шукати притулок спочатку в Парижі, потім у Кракові, в інших своїх невеликих сімейних садибах, де він повністю присвятив себе колекціонуванню старовинних книг, гравюр, а також іншого антикваріату. В Курник граф зміг повернутися лише в 1839 році, після чого будівельні роботи були продовжені. Розбудова та модернізація палацу тривали до самої смерті графа в 1861 році. Справу Титуса Дзялинського продовжив його єдиний син — Ян Канти (1829–1880). Однак за участь у січневому повстанні 1863 року він був заочно засуджений пруським судом до смертної кари та конфіскації майна. В Курник він повернувся після амністії в 1869 році. Завдяки старанням батька і сина замок на той час мав у своєму розпорядженні прекрасну бібліотеку, в якій було багато унікальних книг, рукописів і листів, а також непогану колекцію монет, картин, графіки, старовинних меблів і лицарських обладунків.

 Далі спадкоємцем замку Курник стає племінник Яна Канти Дзялинського — Владислав Замойський (1853–1924). Він мав славу не тільки захисника всього польського, але був людиною дуже скромною і економною. У 1899 році граф оприлюднив свій намір заснувати фонд і передати польському народу Курницький маєток.

 Вимушений пруською владою покинути Курник в 1885 році, він придбав маєток в Закопаному. В Курник повернувся лише в 1920 році. У 1924-му, незадовго до своєї смерті, Замойський передав у власність польського народу всю свою власність разом із заповненою творами мистецтва і багатющою бібліотекою замок.

 Під час Другої світової війни Курник потрапив до рук німців, які заповнили його зали викраденими з музейних колекцій Познані експонатами. Відбулося перевантаження поверхових перекриттів, погіршився стан замку. В кінці війни нацисти, втікаючи в паніці, відправляють награбоване в Німеччину, залишаючи після себе розруху і хаос: «Інтер'єр замку після втечі німців представляв собою сумне видовище. Всюди валялися останки зламаних меблів та антикваріату, уламки розбитих ящиків, скла та порцеляни, вся підлога була всіяна розкиданими рукописами, книгами, монетами і документами, двері кімнат були або зламані, або пошкоджені».

Перші реставраційні роботи зроблені вже в 1947 році, в цей час зміцнили фундамент будівлі. У 1952–1953 роках приступили до другого етапу роботи, що допомогло врятувати історичну структуру будівлі. У 1957–1959 роки були проведені реставраційні роботи замкового інтер'єру.

 Цю інформацію ми почули від екскурсовода, а дещо вичитали в інтернет-джерелах, бо дуже вже цікаво було дізнатися більше про це чудове унікальне місце. Отож відвідайте Курницький замок, ви про це точно не пошкодуєте!